Це діячі УАПЦ, товариства «Просвіта», петлюрівці-воїни Армії УНР, учасники антибільшовицьких повстанських загонів. Ініціатором події став краєзнавець, лауреат премії Полтавської обласної ради імені Петра Ротача, письменник Григорій Титаренко. Він тривалий час досліджував у архівах трагічну сторінку історії Диканської краю — справу «диканської контреволюційної групи Маяра», яку фабрикували у зловісних кабінетах сталінського НКВС. Саме Титаренко організував виготовлення і встановлення пам’ятного знаку. А створив його коштом меценатів полтавський скульптор Микола Посполітак. Урочиста церемонія відбулася за підтримки Полтавської обласної ради, Полтавської обласної військової адміністрації, Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та відділу культури Диканської селищної ради. У ній взяв участь український мистецтвознавець, бібліограф, музейник, педагог, член Спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України та міжнародної Асоціації арткритиків Віталій Ханко. Також депутати обласної ради, громадські діячі, історики, письменники, депутати Диканської селищної ради, священики ПЦУ, краєзнавці, співробітники УІНП та Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Пам’ятник нескореним українцям Диканського краю

Григорій Титаренко повідав про розстріляних в один день 9 травня 1938 року 19 диканців — борців за Україну, імена яких вибито стелі: «Наприкінці 30-х років сталінське НКВС вигадувало чимало міфічних антирадянських організацій. Може виникнути думка, що і в цьому випадку маємо сфабриковану справу. Тим більше, що в матеріалах слідства не фігурує ніяка зброя. Навіть ні ножа, ні самопала. А звинувачували ж саме в організації збройного повстання. Але краєзнавець Олекса Пугач, який довгий час вивчав цю справу іншої думки. Він стверджує, що Диканська організація існувала. І таких організацій на Полтавщині у ті часи було кілька. Ми ж з певністю можемо стверджувати, що в цю групу увійшли найсвідоміші й активні селяни Диканьки і Диканського району. У справі відстежується: ніхто з 19 мучеників не підтримав колгоспи. Навпаки, агітували інших саботувати цю диявольську затію червоної Москви, комуністів. До групи входили просвітяни, церковні активісти, які закликали людей до підтримки української автокефальної церкви. Також колишні воїни Армії УНР. У Диканьці ще з 1904 року було багато прихильників партії українських есерів. Наприклад очільника організації Григорія Маяра навіть у 1938 році слідчі примушували зректися ідеології есерів. Маяр з ними не погодився. Всього з 20-х по 50-ті роки минулого століття у Диканьці і Диканському районі було репресовано більш ніж 900 осіб, але групова організація виявилась єдиною, тому дуже добре, що на Диканській землі постав цей пам’ятний знак».

Віктор Маяр — онук розстріляного комуністичними безбожниками диканця Григорія Маяра мав честь зняти покривало з пам’ятного знаку. До речі, пан Віктор завітав на цю подію у Диканьку зі своєю сім’єю з далекого Кропивницького. У 2018 році Віктор Маяр посадив біля місця, де зараз споруджений пам’ятник, дуб імені Івана Мазепи, як і 100 років тому садив його прадід Григорій Маєр. Так було відновлено пам’ять про гетьмана Івана Мазепу, яку кремлівська російсько-більшовицька влада прагнула викорінити, адже вона знищила дубок Івана Мазепи, посаджений діячами українського відродження Диканського краю. Тож пан Віктор Маяр у 2018 році зробив те, що робив його прадід Григорій Маяр. Дуб Івана Мазепи у Диканці росте, а відтепер поруч з’явилося і нове місце пам’яті.

Освятив Стелу пам’яті репресованих патріотів митрополит Полтавський і Кременчуцький ПЦУ владика Федір. Він привернув увагу присутніх до того, що подія відбулася у день Всіх святих землі Української, а серед зазначених на знаку імен є священники Української Автокефальної Церкви.

Перший заступник голови Полтавської обласної ради Олександр Лемешко підкреслив важливість громадської ініціативи в організації заходів національної пам’яті, особливо зараз, коли українське суспільство проходить важкі випробування на громадську міцність.

Народний артист України, провідний актор Полтавського обласного музично-драматичного театру імені Гоголя Василь Голуб, прочитав присутнім уривки з поем Тараса Шевченка та Івана Франка та закликав до єднання задля перемоги над рашизмом.

Представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар наголосив на актуальності увічнення пам’яті борців за незалежність у 20 столітті, діячів УАПЦ, воїнів Армії УНР, жертв репресій комуністичного режиму для нагадування, на що здатна росія як правонаступник СРСР і як держава-окупант в своєму бажанні продовжувати геноцидну війну на знищення української нації, щоб вкотре загарбати Україну. «Органи виконавчої влади мають подбати про якомога швидше набуття цього знаку статусу пам’ятки культури місцевого значення», — вважає Олег Пустовгар.

Письменник-краєзнавець Олекса Пугач розповів про особливості роботи з архівними справами репресованих диканців. А заступниця голови Диканської селищної ради Інеса Реклінг подякувала краєзнавцям за таку активну і відповідальну позицію. «Нині триває геноцидна війна росіян проти України, мета якої — відновлення СРСР, знищення України, як держави, а українців як нації. Наша мета, щоб ніколи не повторилися ті жахіття репресій, які влаштував СРСР. Тож наближаємо перемогу хто як може, молімось за наших воїнів ЗСУ, захисників України, молімося за душі невинно убієнних земляків-диканців, та вічну пам’ять тим, яким відкрито цей пам’ятний знак», — сказав у завершальній промові Григорій Титаренко.

Нове місце пам’яті-шлях довжиною у сім років

Григорій Титаренко повідав про обставини виникнення нового місця пам’яті.

«Вперше про групу з 19 диканців, які були у 1938 році звинувачені в організації збройного повстання проти радянської влади і розстріляні в один день 9 травня 1938 року я почув від свого приятеля краєзнавця Василя Кішика, адже його дядько Максим Кішик по справі проходив, як один з очільників цієї групи. Коли у грудні 2016 помер Василь Кішик мені довелося організовувати його похорон. Мій приятель був самотній і родини не мав. З журналістом Анатолієм Недавнім ми врятували архів покійного, який я протягом двох місяців упорядкував, оцифрував і актом передав до диканського краєзнавчого музею. В архіві також була інформація про цю справу. У цей же час я довідався, що полтавський краєзнавець Олекса Пугач має свою розвідку про диканську групу. Весною 2017 року в мене виникло бажання вшанувати непокірних селян з Диканьки пам’ятним знаком. Це бажання публічно я озвучив перед диканцями у своєму виступі на урочистостях з нагоди посадки дубу Мазепи в березні 2017 року. Чому саме там? Бо мені вже тоді було відомо, що селяни цієї групи організували у Диканьці весною 1917 року посадку двох дубів у честь Шевченка і Мазепи. Пізніше дуб Мазепи знищили комуністи, а через 100 років ми відновили справедливість», — розповів Титаренко.

Тієї ж весни стартували роботи з погоджень та спорудження. Титаренко розшукував родичів убієнних диканьців. Не мав сумніву у підтримці влади. Тим більше, що тодішній голова райради Станіслав Муха був онуком розстріляного Харитона Мухи.

«Муха не відгукнувся. Дотепер це дивує. Чи-то керував генетичний страх, чи небажання вносити гроші, адже пам’ятник можна було спорудити лише за кошти благодійників. Подання, за підписом жителів Диканьки, я направив до селищної ради взимку 2018 року. Директорка краєзнавчого музею привела на засідання музей у повному складі (мабуть не дарма ж її тримали колись у диканському райкомі компартії завідуючою відділом культури). Диканська газета також на нараді теж виступила проти моєї ініціативи. Отже, Дон Кіхот, тобто я один, став на прю з диканськими вітряками. Слід сказати, що на той час вже ми зібрали левову частку грошей. Найбільшими меценатами виступили родичі Григорія Маяра Юрій, Лариса і Віктор Маяри. Підтримав фінансово проєкт і Анатолій Тимошенко. Ескіз пам’ятника виконав талановитий скульптор Микола Посполітак. Ми разом з ним довго вибирали місце для встановлення пам’ятника. Найбільше підходило місце поруч з дубом Мазепи. Яких нісенітниць на тій нараді я тільки не почув. Начебто намагаюсь увічнити пам’ять своїх родичів, що місце не підходить, бо поруч дитячий майданчик і діти будуть по ньому повзати та ніби на заваді стають підземні комунікації і взагалі треба ставити пам’ятний знак усім репресованим. Мабуть на кшталт радянського невідомого солдата, тобто нікому взагалі», — висловився Григорій Титаренко.

Тим часом скульптор Посполітак, отримавши кошти, активно взявся за роботу. Готовий пам’ятник у майстерні покійного скульптора стояв шість років. Протягом цих шести років Титаренко ніяк не міг пробити залізобетонну рабську диканську стіну. У Диканьці знали, що пам’ятник готовий і ніякі кошти від ради не потрібні. Вершиною цинізму та знущання тодішнього голови селищної ради Валерія Товстія стала пропозиція ставити його на кладовищі. На сьомому році цих митарств, коли в диканську селищну раду прийшла депутатом Христина Покутня ситуація трохи змінилася. Вона переконала деяких депутатів. І з мінімальною перевагою у голосах позитивне рішення по багатостраждальному пам’ятнику було прийнято. Коли Титаренко став зводити фундамент під пам’ятний знак то зрозумів, що ситуація у Диканьці не така вже й безнадійна: «Перше, звернувся до підприємця Сергія Бабія з проханням продати дошки на опалубку. Ми з ним знайомі не були. То як я був здивований коли почув від нього: «Ви робите благу справу тому гроші я не візьму». Другий диканський підприємець Юрій Дейнека безкоштовно забетонував фундамент під пам’ятник. Пам’ятник ніби простий, але має два потужних символи. Зліва уверху його вінчає тюремна решітка, а під нею двома променями у список жертв вгризається п’ятикутна зірка. Коли ескіз цього знаку побачив ректор полтавського педагогічного університету Микола Степаненко то сказав: «Кращого втілення декомунізації я не зустрічав».

На жаль цей проєкт для Миколи Корнійовича Посполітака став останнім. «П’ять років тому у київському інтернет-виданні «Грінченкоінформ» свою статтю «Скорялася і бронза і граніт: про Миколу Посполітака я закінчив такими словами «Вірю, що справедливість, як завжди, переможе і ми, встановивши пам’ятник дев’ятнадцятьом розстріляним диканцям, вшануємо цим монументом і пам’ять його творця, видатного полтавця Миколи Посполітака», — підсумував Титаренко.

Полтавський офіс УІНП

Світлини: Олександр Розум