Замість форми поліцейського — “мультикам”, замість табельної зброї — міномет. Тут, на фронті, його знають, як бійця на позивний “Араб”. В те, що він майор поліції, дехто з його нинішніх побратимів повірив не одразу, довелось показувати жетон поліцейського.

Спецпризначенці поліції пліч-о-пліч з іншимии підрозділами Сил оборони беруть участь у штурмових діях, коригують вогонь, ведуть розвідку у тилу ворога, знищують супротивника.

Далі — в матеріалі 061.

“В мене війна почалась не в 2022 році, а в 2014-му, коли ми втратили Крим. Відтоді приймаю участь у бойових діях. Хто хоче стримувати ворога, той буде в лавах Сил оборони”, — говорить 42-річний боєць.

З початку повномасштабного вторгнення його підрозділ б’є ворога на Мелітопольському напрямку. Розповідає, що на початку мали на озброєнні РПГ, потім — з’явився міномет.

“Зараз розрахунків більше, я командую мінометною батареєю. Стримуємо ворога із застосуванням різного озброєння”, — каже.

Роботине — є одним з найскладніших напрямків. Ворог щодня намагається атакувати: скидає бомби, обстрілює з артилерії, РСЗВ, атакує дронами.

“Росіяни “пробують” нашу оборону. Ворог застосовує живу силу і техніку, але отримує по зубах, відступає, знову йде. З кожним днем все складніше. Ворог не спить, але і ми не список, вони розвиваються і ми так само. Дуже багато обстрілів, це правда. У них є ідея зайти сюди, але у нас є ідея скупатися в Азовському та Чорному морях”, — говорить “Араб”.

На його думку загарбники намагаються залякати, як мирне населення, так і особовий склад. Саме тому, скидають десятки авіаційних бомб щодня на Оріхів та найближчі населені пункти, що поблизу Роботиного.

“На нас це не діє”, — запевняє боєць.

Він каже, що вже і забув, як воно бути поліцейським. Зізнається, що разом з побратимами можуть навчити та розказати, як працювати з дронами та мінометами. 

“Ми вже військові-поліцейські, мабуть. Багато підрозділів ЗСУ, які стоять поруч із нами дивуються, що тут, на фронті, є поліцейські. Бували такі випадки, що жетони показували, мовляв ми з поліції, а вони не вірили до останнього”, — згадує з посмішкою “Араб”.