З кожним новим днем повномасштабної війни на “тілі” прифронтового Оріхова з’являються нові шрами. Ворог гатить по місту з усього, що має, але останнім часом все більше використовує КАБи. Попри потужні щоденні обстріли в місті залишається близько тисячі людей, хоча до війни тут жило в 15 разів більше.

Кореспонденти 061 побували в незламному місті, далі — в нашому репортажі.

“Інфраструктура в самому місті понівечена 99%, практично вся. Немає жодного будинку, який би був цілий”, — говорить начальник районного відділу поліції Василь Заярський.

Він каже, що зараз ворог активізувався, тож на Оріхів та інші села, що навколо, приходиться велика кількість артилерійських ударів, дістають і ворожі РСЗВ, але найбільшої біди роблять саме керовані авіабомби, яких росіяни скидають по 15-18 штук на добу.

Одна з них впала у дворі 48-річного Костянтина. Чоловік розповідає, що бачив, як летів снаряд і чув вибух, але й подумати не міг, що вибухнуло прямісінько у нього на городі.

“Поки їхав, ще три штуки впали. Дрожало все від тих вибухів”, — каже.

На місці влучання бомби — величезна вирва, але будинок, на щастя, вцілів.

Чоловік розводить фазанів, підробляє перевезеннями та говорить, що виїжджати з міста нікуди не збирається.

“Запоріжжя обстрілюють, Дніпро обстрілюють. Тут бабка надвоє гадала. Може попасти і тут, і там”, — додає та показує залишки ракет, які планує колись здати на металобрухт.

В той день, коли “прилетіло” у город Костянтина, інша авіаційна бомба пошкодила будинок пана Володимира.

“В хаті сидів. Від удару мене цеглою засипало, з дивану скинуло. Найняв людей, дах мені роблять”, — згадує чоловік.

Він сам ледь ходить. Бо цеглини сильно травмували ногу.

“Це вже другий раз прилетіло. Перший раз снаряд в полісадник впав, душ тоді розбило. А це вже КАБ. Це серйозно. Навіщо вони гатять? Це не мені, а цим придуркам задать питання треба… щоб унічтожить нас. Що вони хочуть? Нічого хорошого”, — говорить.

На вулиці Володимир лишився один, сусіди всі виїхали. Зізнається, що страшно, але їхати нікуди не збирається.

“Я виїжджав. Жінка померла півроку назад, зарплата маленька, прийшлось вертаться. Платив в Запоріжжі 3000 грн за квартиру, а потім стало 10000 грн, плюс комунальні, а їсти ж теж треба”, — ніби виправдовується він.

Неподалік будинку розкидані уламки від тієї самої бомби та цілий котлован на місці влучання.

Оріхів’яни, які жили в багатоповерхових будинках, давно перебрались в підвали. Живуть під землею вже третій рік.

“От поки тихо, перестіруємо речі, бо мишами все воняє”, — розповідає жінка на ім’я Світлана.

Їй 51 рік. Нині вона разом з 5-ма дітьми живе у Запоріжжі, а рідне місце приїжджає провідати чоловіка.

“Чоловік тут, зв’язку немає і я переживаю. Мені кажуть, що я ризикова жінка, але ж я додому їду”, — каже.

Вона показує кімнату в підвалі, де ще кілька місяців тому жила вся родина.

“З дітьми жили в підвалі 1 рік та 3 місяці. Чай пили, уроки учили. Спали тут і миші по нам бігали. Все видержали. Думаю, що все буде добре і ми повернемось в місто. Наше місто найкраще”, — говорить ледь стримуючи сльози.

Вона згадує день, коли на місто росіяни скидали авіабомби та ракети. Говорить, що обстріл був такий щільний, що не могли до під’їзду проскочить.

“Я вже і вуха закривала і бога просила, щоб живою залишиться. Діти в Запоріжжі, а я приїхала якраз чоловіка провідати. Просила бога, щоб не остались діти сиротами”, — каже Світлана.

Найменшій донечці 9 років, найстаршому сину — 20.

Загалом в цьому підвалі живе 20 людей. У кожної родини є своя окрема кімната. В коридорі — великі бочки з водою, буржуйка, дрова, велика кімната, де люди збираються разом.

Ще одна Світлана (64 роки) живе там із своїм літнім чоловіком. Після крайніх прильотів жінка боїться виходити з підвалу на двір. Говорить, що війна геть забрала здоров’я.

“Закінчиться війна я ще в підвалі сидітиму. Вже звикла. … Хто думав, що от так будемо сидіти на старість, як бомжі. Нічого не зробимо. Коли воно закінчиться?”, — питає.

Її син разом з невісткою та 5-ма дітьми виїхали до Запоріжжя. Світлана каже, що разом з чоловіком допомагають їм грошима, бо виплат ВПО, які родина отримує не вистачає.

“Якщо ще й ми поїдемо в місто, то жити на шо? Їхати нікуди не будемо”, — говорить жінка.

В місті продовжують працювати рятувальники та правоохоронці, волонтери привозять хліб, воду та гуманітарну допомогу.