За даними поліції, онлайн-шахрайства входять до числа наймасовіших злочинів. У регіонах, що живуть під постійною загрозою обстрілів, люди часто перебувають у стані підвищеної тривожності, що робить їх більш вразливими до маніпуляцій. Саме на цих емоціях і будуються більшість сучасних схем.

Ми зібрали три історії запоріжців, які погодилися розповісти про свій досвід, аби інші могли впізнати знайомі сценарії.

«Я ж воюю, а ти мене розводиш»: історія військового Дмитра

Дмитро – військовий, що служить у Запоріжжі. Того вечора 5 листопада, він повертався додому після служби, сів на лавочку, щоб поговорити з матір’ю по відеозв’язку. Сумка з ноутбуком та документами в цей час стояла поруч, пакет з речами – між ніг. Розмова була емоційною й напруженою, тож Дмитро швидко встав, пішов до аптеки забрати ліки – і забув сумку.

Коли він освідомив втрату, то повернувся за 5 хвилин, але сумки з ноутбуком на місці вже не було.

«Я бігав, опитував сусідів, дівчата на лавочці казали, що бачили сумку, але не чіпали. Якийсь чоловік сидів поруч, але нічого не бачив», – згадує Дмитро. 

Він оббігав сміттєві баки, заглядав за кути, думаючи, що хтось міг сховати. Потім пішов на службу, надрукував оголошення з номером телефону і розвісив по району. Поліція приїхала, оформила заяву. Дмитро навіть сидів на лавочці до пізньої ночі, сподіваючись, що хтось поверне.

Минув тиждень. Дмитро ліг спати, а вранці побачив пропущений дзвінок і повідомлення в Telegram: «Наберіть з приводу втрати». 

«Я кажу: ви що, знайшли? Давайте якось домовимось про винагороду. А вони так завуальовано: ми ще поки не знайшли, але шукаємо. Я думаю, якщо знають про втрату, значить бачили оголошення. Нічого підозрілого».

6 грудня шахраї знову вийшли на зв’язок і тон розмови вже змінився. Якщо раніше вони говорили обережно й завуальовано, то тепер почали тиснути. Запевняли, що ноутбук нібито знайшли, але потрібно терміново заплатити. При цьому наполягали не звертатися до поліції, мовляв, інакше «все зірветься».

Дмитру по черзі називали різні місця зустрічі. Запевняли, що прийде «дівчина в червоній куртці». Увесь цей час його тримали на телефоні, не даючи зібратися з думками й постійно підганяючи з рішенням.

«Як дурень я переслав кошти.  Зараз думаю – елементарно можна було спитати: який колір ноутбука? Яка підкладка в сумці? Але в той момент я сам себе переконав, що це шанс», — розповідає він.

Він перерахував гроші на рахунок в УкрСиббанку – кількома платежами того ж дня. Загалом на суму в 35 тисяч гривень.

«Вони спочатку просили більше. Я думаю – ну 35 тисяч, це ж не 56. А ноутбук дорогий, ігровий. Думаю, краще частину втратити, ніж усе».

Зустрічі так і не відбулося. Дівчина в червоній куртці не прийшла, Дмитро оббіг пів міста, але ніхто так і не з’явився.

«Я вже кричав у слухавку: я четвертий рік воюю, а ти мене розводиш на бабки. Поверни гроші. А у відповідь — тиша».

Він одразу почав телефонувати в банк. Але платежі вже пройшли. Звернувся в кіберполіцію, оформив заяву. А вже за тиждень Дмитру зателефонувала невідома жінка й сказала, що знайшла його документи. Говорила, що їх їй «передали люди». Спочатку запевняла, що має лише папери. Але коли слідчі почали з нею спілкуватися з іншого номера, з’ясувалося: у неї і сумка, і ноутбук.

Поліція організувала зустріч. Жінка вимагала гроші, називали навіть суму у 10 тисяч гривень. Урешті під контролем правоохоронців техніку повернули.

«Я досі не розумію, чи це були ті самі люди, що телефонували, чи інші. Чому ноутбук з’явився тільки в січні, якщо я загубив його в листопаді. Може, не змогли продати. Може, боялися. Не знаю. », — каже він

Чоловік зізнається, що ця історія емоційно його спустошила. Він відчував сором та не зміг поділитися тим, що з ним сталося ні з сім’єю, ні з друзями.

«Вперше таке зі мною. Я багато разів собі задавав питання, чому я сам себе впевнив. Все виявилося набагато простішим. По самолюбству удар. Соромно в першу чергу перед собою. Я думав, що ніколи на таке не поведуся. Я ж ці схеми знаю. Моя порада всім іншим — ніікому не вірити. Все перевіряти. Спитай конкретику – і одразу стане видно, хто перед тобою».

Історія переселенки, яка втекла від війни, але потрапила в кредитну пастку

Олена ще донедавна жила у Малокатеринівці Запорізького району. Після чергових російських обстрілів її будинок був зруйнований. Вона переїхала до Запоріжжя, винаймає квартиру, працює, живе фактично від зарплати до зарплати.

«Я переселенка. Знімаю житло. Ніяких додаткових доходів немає – тільки зарплата», – говорить вона.

За кілька місяців до цієї історії її акаунт уже намагалися зламати через оголошення на OLX. Тоді хтось спробував оформити кредити в кількох банках. Ситуацію вдалося зупинити, коли реальний працівник банку зв’язався з нею через Telegram, допоміг заблокувати доступ і пояснив алгоритм дій. Саме цей досвід і зіграв з нею злий жарт: формат «банк пише у месенджері» перестав здаватися підозрілим.

У вівторок, приблизно місяць тому, їй зателефонували з номера з кодом 044. Представилися службою безпеки банку. Повідомили про «нетиповий вхід» у Приват24 і спроби переказу коштів.

Олена заперечила – жодних операцій вона не здійснювала.

Співрозмовник уточнив деталі останнього платежу, згадав переказ на «Нову пошту» напередодні ввечері. Це додало довіри. Після цього їй сказали, що зараз із нею зв’яжеться «працівник банку».

За кілька хвилин пролунав дзвінок у Telegram. Профіль був підписаний як «ПриватБанк». Чоловік представився Артемом.

Він говорив впевнено і швидко. Повідомив, що шахраї нібито намагаються зняти гроші з її універсальної картки з території Донецької області. Наголосив: це окупована територія, подібні операції заборонені, ситуація серйозна. Додав, що її дані могли передати «треті особи з числа працівників банку».

Розмова тривала понад годину. У квартирі саме не було світла, зв’язок переривався, але «Артем» щоразу передзвонював. Він постійно повторював, що розмова записується, що потрібно діяти швидко, що «шахраї з Донецька» вже в процесі зняття коштів.

Поступово він перевів розмову до технічних дій: запитував про нову картку, чи отримувала вона її в конверті, чи активувала. Коли Олена сказала, що ні, він зробив висновок: «Отже, ваші дані точно передані».

Далі почалося те, що згодом вона назве «інформаційним тиском». Під виглядом «блокування» вони перекидали кошти з однієї картки на іншу – з універсальної на «для виплат». «Ви бачите баланс? Так? Добре, тоді працюємо далі», – коментував чоловік.

У цей момент, поки Олена намагалася встигати за його інструкціями, з її імені оформлювалися готівкові кредити. Було збільшено кредитний ліміт. Загальна сума зобов’язань сягнула майже ста тисяч гривень, ще близько 120 тисяч – ледве не списали додатково.

«Я не передавала ніяких кодів. Але приходили SMS, і вони автоматично підтягувалися. Я навіть не встигала усвідомити, що саме відбувається», – пояснює вона.

Обман став очевидним лише тоді, коли вона побачила нові транзакції і суми, які значно перевищували її реальні залишки.

Олена поклала слухавку, одразу зателефонувала на гарячу лінію банку, заблокувала картки. Наступного дня звернулася в поліцію.

У банку їй пояснили: розгляд заяви може тривати від тижня до двох місяців.Зараз вона живе з мінусовим балансом і постійним страхом.

«Я тепер боюся будь-яких дзвінків. Краще піти фізично у відділення. Ніяких телефонів, ніяких месенджерів», – каже вона.

Вона додає, що війна лише посилює вразливість. У Малокатеринівці щодня – обстріли, «каби», вибухи. Люди живуть у постійній тривозі. У таких умовах складно зберігати холодну голову.

«Просто шкода. Працюєш усе життя, тримаєшся, а потім один дзвінок – і ти вже винна банку десятки тисяч».

Історія пенсіонерки Лариси, яку «СБУ» налякала дроном і групою захоплення

Пані Лариса – пенсіонерка. Все життя прожила в Запоріжжі, працювала, відкладала гроші. Зізнається: вона людина домашня, на вулицю майже не виходить, більшість часу проводить удома.

Наприкінці листопада вона вперше замовила в інтернеті таблетки від суглобів. Через деякий час їй зателефонували.

Жінка представилася волонтеркою з боротьби з шахрайством і повідомила, що Лариса нібито зв’язалася з «шахрайською групою». Мовляв, ліки можуть бути небезпечними, а гроші за них йдуть на фінансування російської армії.

«Я навіть здивувалася. Таблетки мені допомогли. Але вона почала говорити так, ніби це серйозна справа, що мене можуть притягнути до відповідальності», – згадує Лариса.

Через два тижні пролунав новий дзвінок. Тепер співрозмовниця представилася «Іриною Володимирівною Тимошенко, майором СБУ».

Тон був уже інший – жорсткий і категоричний. Ларисі повідомили, що проти неї відкрито одразу три статті: шпигунство, допомога Росії, фінансування країни-агресора через купівлю «заборонених» товарів. Їй сказали, що «з нею розбереться полковник», і почали багатогодинну розмову чомусь у Viber.

Тиск тривав близько чотирьох годин. Їй погрожували «групою захоплення», обшуком квартири, примусовим вивезенням до Києва. У якийсь момент сказали, що над будинком нібито літатиме дрон для перевірки. У слухавці з’явився дивний звук – гул, який тривав майже пів години.

«Вони з такою впевненістю говорили. Я не вірила, але водночас думала: а раптом це справді СБУ? Ми ж виросли в Радянському Союзі. Для нас такі органи – це авторитет. Це страх», – говорить вона.

Поступово розмова перейшла до грошей. Їй сказали, що вони «знають», що вдома є валюта. Лариса підтвердила – справді зберігала заощадження. Це були всі її накопичення.

Далі її змусили сісти перед камерою, розкласти купюри і переписувати їхні номери. Вона кілька разів перераховувала гроші – руки тремтіли, плуталася в цифрах. Їй не дозволяли класти слухавку. Коли вона спробувала зателефонувати родичам з іншого телефону, співрозмовники одразу це помітили і пригрозили, що «група вже виїжджає».

«Вони мурили мене чотири години. Проскаківув під час розмови білоруський акцент. Грали на страху. На слові “зрадник”, на СБУ. Я ж не дурна, розумію, що могла відключити та зателефонувати своїм чи в поліцію, але чомусь цього не зробила.», – каже вона.

Урешті Лариса передала гроші, а це майже 10 тисяч доларів.І весь цей час її не покидало відчуття, що в цій історії щось не чисто Лише пізніше вона зрозуміла, що стала жертвою шахраїв, і звернулася в поліцію.

На щастя, правоохоронцям з Центру протидії шахрайства вдалося знайти жінку, яка забирала кошти та не встигла їх переказати шахраям, тож абсолютно всі кошти повернули пенсіонерці.

“Я надавала опис з номерами банкнот. Та жінка, яка забирала кошти, також була постраждалою. Її також ошукали та наказали забрати та передати кошти. Я запам’ятала, як вона виглядала та її вдалося знайти до того, як вона їх передала шахраям”, — згадує Лариса.

Сьогодні вона говорить про це спокійніше, але відчувається, що той день залишив глибокий слід.

«Я так переживала, що ночами не могла спати. Ці кошти — те, що залишилося від чоловіка, який був жертвою Голокоста. У мене зараз не так багато спілкування й, коли тобі дзвонять і говорять впевнено, то ти починаєш сумніватися в собі. Я зрозуміла, що потрібно все перевіряти. Навіть якщо вам здається, що це державний орган».

Коментар дізнавачки Центру протидії шахрайству Оксани Скребець

Оксана Скребець, дізнавачка сектору дізнання відділу поліції №5 у Запоріжжі, каже, що подібні історії для неї – щоденна практика. Звернення надходять постійно: від пенсіонерів, військових, підприємців, студентів.

«Найбільша проблема в тому, що люди не одразу розуміють, що потрапили на шахраїв. А час у таких справах – критичний», – пояснює вона.

За словами правоохорониці, повернути кошти можливо, але шанси різко зменшуються, якщо людина зволікає.

«У перші одну-дві години треба діяти дуже швидко. Телефонувати на 102. Одразу блокувати свою банківську картку. Якщо відомий рахунок, на який пішли гроші, потрібно самостійно зателефонувати в той банк і повідомити про шахрайські дії. Банки можуть призупинити операції, якщо кошти ще не встигли “розчинитися”».

Бо схема зазвичай виглядає однаково: гроші шахраї миттєво розбивають на кілька платежів і перекидають на різні рахунки.

«З 20 тисяч гривень можуть зробити п’ять переказів по 1,5–3 тисячі на різні картки. І вже далі ці суми знімаються або йдуть далі по ланцюжку», – пояснює вона.

Окрема складність – встановлення осіб, які стоять за цими рахунками. Шахраї активно користуються так званими «дропами» – людьми, які відкривають на себе банківські картки за невелику винагороду і передають їх третім особам.

«Дропи часто навіть не усвідомлюють, що стають співучасниками злочину. Вони продають доступ до картки за “легкі гроші”», – говорить Скребець.

Ще одна проблема – анонімність мобільного зв’язку. SIM-карти нерідко купують без ідентифікації особи, і встановити власника номера буває вкрай складно.

Співпраця з банками, за словами дізнавачки, також не завжди оперативна.Інформація надається не миттєво. А в таких справах кожна година має значення.

Літніх людей найчастіше лякають кримінальною відповідальністю, словами «зрадник», «СБУ», «державна перевірка». Молодших – кредитами, блокуванням рахунків, «витоком даних». Військових – пропозиціями авто чи техніки за заниженою ціною.

«Люди ведуться на страх. І на бажання швидко вирішити проблему. Ми добрі, довірливі, часто поспішаємо допомогти або “врятувати” свої гроші», – каже вона.

Серед найпоширеніших схем – фішингові посилання в інтернет-магазинах. Достатньо однієї зміненої літери в адресі сайту, щоб людина опинилася на підробній сторінці.

«Перед тим як вводити дані картки, уважно перевірте адресу сайту. Якщо це OLX-доставка – не спілкуйтеся з “працівниками” в месенджерах і не передавайте реквізити картки. Усі операції відбуваються тільки через офіційний сервіс».

Якщо зламали соцмережу і від імені знайомого просять гроші, вона радить не писати у відповідь, а зателефонувати звичайним дзвінком і перевірити інформацію.

«Співробітник служби безпеки працює конкретно в одному банку. Якщо вам говорять, що вони “представляють одразу кілька фінансових установ” – це вже сигнал зупинитися», – підкреслює вона.

Головна порада, яку дізнавачка повторює потерпілим, проста: не поспішати і перевіряти.

«Якщо вам телефонують і лякають – покладіть слухавку. Знайдіть офіційний номер банку або установи і передзвоніть самі. Кілька хвилин перевірки можуть зберегти десятки тисяч гривень».

Нагадаємо, раніше ми детально писали про те, як онлайн-шахраї виманюють гроші із запоріжців і чому ми продовжуємо їм вірити