Микола та Ірина — фермери з Донецької області, точніше з селища Велика Новосілка, які нині живуть в селі Комар. Замість великого будинку з сучасним ремонтом та меблями, тепер — стара халупа з «голими» стінами.

Кореспонденти 061 побували в гостях у фермерів. Далі — в нашому репортажі.

У Великій Новосілці фермери жили на вулиці Чайковського. Вона одна з перших постраждала від ворожих обстрілів. Окупанти гатили по населеному пункту з «Градів» та «вкривали» фосфорними снарядами. Микола Іванович згадує, що від тих обстрілів, почались пожежі, зникла електрика, люди злякалися і почали кидати будинки, худобу та тікати.

Ірина — дружина пана Миколи — виїхала 10 квітня. Жінка каже, нерви сдали, не витримала. Вона деякий час жила у родичів в Києві, а потім приїхала до чоловіка вже на «нове» місце.

Микола Іванович ховався у підвалі, але господарство та дім, який будував ще його батько, покинути не наважувався…. Поки військові не сказали, що залишатись більше не можна.

Микола Іванович розповів, що раніше працював музикантом, мав добрий заробіток і міг дозволити «імпортну обстановку в домі». Купував чеські та німецькі меблі. Хата фермерів згоріла 29 квітня.

Микола пішки дійшов спочатку до одного села, потім перейшов до Комарів, де знайшов, як він каже, вільну садибу. Від Великої Новосілки до Комаря — 20 км. Цю відстань Микола Іванович долав пішки з десяток раз. Спочатку, за дві ходки, перегнав два трактори, потім — виводив корів — Марту, Лялю та телят.

«Коли я йшов з села, то військовим нашим сказав, якщо зі мною щось станеться, то можете користуватись усім моїм майном, замків немає. Попросив аби відпустили худобу, де яку будуть бачити”, — говорить Микола.

З коровами він виходив вже на початку травня. Розповідає, що довелось рятувати худобу — загорівся сарай.

«Корови почали ланцюги рвати і обпечені вискакувати, я телят відв’язував. Вони злякалися, я сам обгорів, але залишати живе помирати неможливо”, — згадує Микола Іванович і додає, що йшов майже дві доби, ночував у посадці.

Під час розмови виявилось, що у фермерів була ще одна корова — «голандська», біла, яку звали Маня. Але в 2014 році фермери віддали Маню військовим, бо дізнались, що ті їдять зіпсовану тушонку та напівпропечений хліб. Пан Микола зізнався, якби не війна, то нізащо б не віддав корову, бо дуже її любив.

Зараз родина виготовляє власноруч молоко, творог, сир, масло та віддає молочну продукцію військовим безкоштовно.

Ірина показує бринзу, яку щойно зробила. Жінка пояснює, що робить її не дуже солоною аби хлопці могли за смаком додати, кому, чого не вистачає. Вона розповідає, що в дома в неї було багато формочок, посуд… але довелось все купувати заново… Знайти в тутешніх магазинах вдалось не так багато.

Фермери дуже хотіли б робити сметану, кажуть, що попит на неї є і у військових, і у сусідів. Але ж сепаратора не мають. Точніше не мали. Захисники, яких безкоштовно підгодовують фермери, вирішили зробити їм подарунок та купили необхідне обладнання.

«Ми його знайшли і вирішили підтримати наших фермерів», — говорить військовослужбовець на ім’я Ілля.

Ілля розповів, що від Комаря до позицій ворога 25 — 30 км, але ворожі снаряди також до села долітають. Військові рф обстрілюють із «Смерчів», «Ураганів» та застосовують авіацію. Ілля каже, що окупанти знищують села, палять поля, господарства, худобу. Фермери Микола та Ірина в свою чергу додали, що готові допомогати армії стільки, скільки зможуть. Головне — Перемога, а вона обов’язково буде.