Об’єднана штурмова бригада «Лють» виконує бойові завдання на найважчих ділянках фронту. Редакція 061 поспілкувалась з 29-річним капітаном поліції Микитою Онисечко, який став штурмовиком «Люті». 

До повномасштабного вторгнення він впродовж трьох років працював дільничним офіцером поліції. Потім зрозумів — час кардинально змінити напрямок служби й вирішив розвиватися як професійний спецпризначенець.

У 2023 році (перед тим, як перейти до «Люті») впродовж трьох місяців разом з побратимами він виконував завдання в складі антидронової групи поблизу Роботиного. А вже у 2024-му — перейшов до “Люті”.

На передову Микита потрапив у квітні 2024-го року. Це був Бахмутський район. Розповідає, що у Часовому Яру, коли закріплювалися перед боями, копали окопи, робили бліндажі, маскували їх для подальшого ведення оборонних дій.

«Ми дуже багато ходили і несли на собі близько 30 кг і плюс спорядження. Брали з собою багато боєкомплекту, води, їжі. Допомагали групі саперів занести протитанкові міни до їхніх позицій. Робили все, щоб піхота ворога не пройшла до нас в тил. І якщо ворог буде наступати на наші позиції, щоб у нас не було нестачі БК», — розповідає Микита. На фронті він мав позивний «Нік».

Далі підрозділ Микити перекинули Торецьк. Там бійці облаштувалися біля КПП «Майорське», їхнім завданням було ведення оборонних дій, відбиття ворожих штурмів і нанесення ворогу ураження.

В середині липня росіяни почали наступ, пройшовши КПП «Майорське, зайшли в селище Північне. «Лютівці» першими «зустріли» там ворога. Боєць пояснює, що підрозділ мав зайти в селище, зачистити буквально кожен будинок, закріпитися, облаштувати позиції і далі нести службу.

«Так вийшло, що ворог дуже швидко зайшов і нам доводилось його шукати і знищувати. Ми проходили квартал за кварталом, зачищали кожен будинок. Буквально через пару днів ворог почав масовано знищував будинки в селищі. Він буквально випалював землю. Між нами та російськими солдатами було метрів 20-30. Це «гра»: хто кого першим побачив, той і переміг. Якщо не ти, то тебе. Якщо побачив ворога, то роби своє діло, або він зробить це за тебе».

Микита прагнув одного – знищити якомога більше ворогів, і при цьому залишитися живим.

Під час одного з боїв Микита отримав контузію, його побратими — осколкові поранення. Ті, хто отримав більш легкі поранення, допомагали тим, хто отримав більш важкі.

«Важко було, бо по нас продовжували прилітати міни. Ми усували критичні кровотечі, накладали джгути», — розповідає він.

«Нік» захоплюється спортом. Він бігає та займається кросфітом.

«Спорт для мене це — хобі, яке допомагає бути сильним і витривалим. Я впевнений, що саме це допомагає мені завжди бути в тонусі», — каже.

Він хотів би багато подорожувати і прокидатися не в бліндажі під ворожими обстрілами, а в туристичному наметі, бачити красиві краєвиди, насолоджуватися мирним, спокійним життям.

“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”