Олексій Марков є директором та співзасновником запорізької компанії «НАСТРОЙ», яка вже більше 30 років займається проєктуванням, обстеженням та розрахунками будівельних конструкцій. Ми розпитали у підприємця в рамках спецпроєкту «Заварили бізнес», як змінився вектор роботи проєктувальників у зв’язку з повномасштабною війною, шо потрібно, аби забезпечити укриттями всіх запоріжців і чому у місті «пороблено» з будівництвом нормальних зон відпочинку — парків, площ, скверів та пляжів.

Чим займається «НАСТРОЙ» і що змінилося для бізнесу з початку повномасштабної  війни

Компанія «НАСТРОЙ» була створена батьками Олексія  — кандидатом наук та викладачем ЗДІА Андрієм Марковим та математиком Беллою Марковою. Все починалося з невеликої компанії, зареєстрованої в квартирі родини, тоді у сім’ї не було ще ні офісу, ні команди. Вони вірили у те, що роблять і що будівельна галузь обов’язково розквітне. Після навчання до сімейної справи долучився Олексій з рідною сестрою Марією, яка наразі займає посаду заступниці директора.  На сьогодні компанія нараховує більше двох десятків спеціалістів — інженерів, проєктувальників, архітекторів, експертів з технічного обстеження будівель, фахівців з розрахунків конструкцій будівель і споруд.

«Тридцять років працюємо. Може ми і не компанія з мільярдними оборотами, але по запорізьких мірках у нас непоганий рівень. Ми виросли з нуля до якогось розміру, в той час як більші проєктні інститути зменшилися майже до нашого розміру. Раніше ми займалися обстеженням конструкцій будівель та проектуванням різних споруд — житлові будинки, промисловість, комерційні об’єкти та інше. З початком повномасштабної війни, звичайно, проєктування нових будинків та реконструкцій у нас зупинилося майже повністю, дуже мало хто будує, особливо в прифронтових областях. Тому зараз, на жаль, наша основна робота — це обстеження будівель, які пошкоджені ракетними обстрілами. Спочатку ми обстежували житлові будівлі, потім по ним створили окремі комісії і ми зараз займаємось здебільше промисловими, громадськими об’єктами», — розказує Олексій Марков.

Спеціалісти, які виконують обстеження об’єктів, мають визначити чи підлягає будівля маленькому відновлюваному ремонту, чи має бути виконана суттєва реконструкція, або ж на неї чекає лише знесення. Для такої роботи фахівці мають бути безпосередньо на місці. Для цього вони виїжджають в міста, села та селища Запорізької області, що перебувають в небезпечній зоні під обстрілами.

«Зараз в нашому офісі працює загалом близько 25 співробітників. Ми втратили з повномасштабною війною орієнтовно десь 20% людей. З них половина зараз працює віддалено. Звичайно, що дуже не вистачає кваліфікованих кадрів. Будівельна галузь, проєктування — це така сфера, де досить складно перекваліфікуватися людині, яка вчилася за українськими стандартами. Це і мовний бар’єр, технічні вимоги. Одна наша фахівець-інженер вона працює в польській компанії такого ж напрямку і ще один в Чехії, а інші, на жаль, не працевлаштувалися за фахом за кордоном. Тому навіть деякі з тих, хто виїхали з Запоріжжя,  продовжують працювати на нас віддалено, хоча я дуже добре розумію, що ті зарплати, які ми їм можемо платити наразі, вони не відповідають європейському рівню. Це дуже складно для них, але ми маємо те, що маємо», — ділиться директор компанії.

З 24 лютого 2022 року «НАСТРОЙ» був змушений призупинити свою діяльність на пару місяців. Тоді ще ніхто не знав, чи зможуть вони взагалі повернутися до роботи та як швидко. Всі об’єкти, договори, які були укладені до війни з замовниками були призупинені, бо всі, як один, відмовилися від продовження робіт.

«Ми проєктували два великих спортивні комплекси. Один — на вулиці 12 квітня на площі біля автозаправного комплексу. І другий — на Бабурці на вулиці Новобудов. Над цими проєктами працювали майже півроку. Це бюджетні кошти, і ці проєкти були теж призупинені, що нанесло нам дуже тяжкий удар. Півроку працювала команда і не отримала жодної копійки за ці проєкти. Можливо, колись до них повернуться, бо це справді гарні проєкти і якщо вони будуть в майбутньому реалізовані, то для мешканців Запоріжжя це буде дуже і дуже добре», — каже Олексій Марков.

Про відновлення зруйнованих та пошкоджених будинків у Запоріжжі

Спеціалісти розробляли проєкт відновлення будинку на вулиці Миру 14, що постраждав в жовтні минулого року в результаті ракетної атаки. Цей будинок зараз включений в перелік багатоповерхівок, які будуть відновленні за державний кошт.

Проєктувальники зазначають, що найскладніше в таких роботах — це контакт з мешканцями, власниками комерційної нерухомості. Тому що фахівці мають обійти всі квартири, вислухали побажання та проблеми.

«У когось холодильник зламався, у когось перестінок, у того на шпалерах якась тріщина виникла. Хоча може вона виникла 30 років тому, але тріщина є і з цим потрібно щось робити. З одного боку ми маємо врахувати всі побажання, а з іншого треба зазначити, що це бюджетні кошти і ми не можемо зробити кожному все золоте, як цього хочеться. При цьому маємо ще врахувати вимоги міської архітектури, яка бажає відновити максимально історичний вигляд будівлі, який вона мала. А з другого боку нам будівлю треба утеплити, бо зараз є такі вимоги. А ще ж є власник розширеного балкону і він має на руках всі документи, щодо прав власності. І якщо ми, наприклад, на вимоги архітектури цей балкон йому, знесемо, то він викличе поліцію і буде правий. Це все і є проєктування», — розказує про специфіку робіт засновник.

Фахівці намагалися знайти компроміс між мешканцями, бізнесом та місцевим самоврядуванням, якби складно і неможливо це не здавалося. В будинку на Миру перші поверхи — це комерційна нерухомість — кафе, магазини, офіси. Кожен з них зробив певний дизайн в своєму кольорі, в своєму стилі, якісь вимощення, літні майданчики, що загалом не вкладається в єдине стильове рішення.

«Ми запропонували, щоб вся ця комерційна нерухомість мала єдиний стиль, який буде привабливим, сама будівля буде виглядати охайно. І гостям усіх цих кафе, закладів буде приємніше сидіти біля красивого будинку, ніж в якомусь там Шанхаї», — пояснює логіку дій Марков.

При цьому експерт зауважує — те, що роботи виконуються за державний кошт має, як свої переваги, так і недоліки одночасно. Він вважає, що важливо аби була якась мінімальна участь мешканців, лише для того, щоб громада відчувала свою дотичність до цього процесу.

«Тоді вони розуміють, що це не просто хтось там щось прийшов і для них зробив. Має бути участь мешканців: хоч на одну цеглину, яку вони або своїми руками поклали. Наприклад, коли ми вивчали досвід відновлення міст з голландськими колегами, то досліджували історію в Індії. Там досить погана економічна ситуація і сталось стихійне лихо — землетрус.  І люди відновлювали повністю зруйноване місто. Вони об’єднувалися в будівельні бригади і відпрацьовували в них якийсь час. За дуже стислі терміни вони відновили це місто так, як вони цього хотіли. На це потрібні будівельні матеріали, це, звичайно, кошти, але якщо людина, яка хоче, щоб їй щось відновили, прикладе мінімальні зусилля, то це буде добре. Але я не впевнений, що зараз такий варіант у нас можливий», — каже Марков.

Після обрання переможця тендеру проєктанти будуть виконувати авторський нагляд і спостерігати, щоб все виконувалось згідно проєкту.

«Будівництво — це досить конфліктна галузь. У радянський час виконроби йшли на пенсію раніше, тому що це вважалося шкідливою професією, бо приходилося спілкуватися зі всіма учасниками будівельного процесу та стейкхолдерами, як зараз кажуть. Процедура зараз виглядає так: є замовник, є підрядник, є проєктувальник, він же відповідає за авторський нагляд та є ще технічний нагляд. Технічний нагляд — це людина, яка спостерігає, щоб використовувалися правильні матеріали, перевіряє сертифікати. Коли мова йде про бюджетні об’єкти, технічний нагляд контролює об’єми робіт, об’єми матеріалів.  Наприклад, закладено 200 квадратів тинькування, а фактично підрядник каже, що зробив 250. І тоді виникає питання, чи там дійсно було більше, чи там щось не так пораховано. Саме технічний нагляд має внести ясність в це питання. Ми надаємо креслення і добре, якщо підрядник робить все по кресленнях так, як було сказано в проєкті. Але щоб «читати» проєкт теж треба мати кваліфікацію. На жаль, не всі підрядники мають достатню кваліфікацію, в такому випадку зазвичай звучить така крилата фраза, що «я знаю, як зробити все набагато простіше». З цього зазвичай і починаються проблеми. І добре, коли втручається авторський нагляд і розставляє акценти, крапки, нотки. А коли це вже побудовано і це не зовсім відповідає, тому що потрібно, то починаються якісь коригування проєкту, внесення змін і так далі. І це все робочий процес будівництва», — розкладає по поличках підприємець.

В компанії зазначають, що в робочому процесі першу скрипку грає головний інженер проєкту або головний архітектор проєкту. Залучені також інші фахівці за напрямками — інженери щодо конструкції, інженери щодо інженерних мереж, електропостачання, опалення, вентиляція і таке інше. Замовник звертається з тією задачею чи проблемою, яку хоче вирішити. Потім визначається обсяг проєктних робіт – одне приміщення чи комплекс будівель. Визначається завдання на проєктування, а після роботи проєкт проходить експертизу, отримується дозвіл на будівництво і, власне, будується.

«Коли мова йде про обстеження конструкцій станом на зараз, то ситуація така: якщо щось вночі було гучно, то я вже розумію, що наступного ранку мені хтось подзвонить і скаже, що потрібно їхати», — пояснює Марков.

Яка ситуація з укриттями у Запоріжжі і скільки потрібно їх, щоб забезпечити всіх містян

Один з найбільших напрямків роботи компанії наразі — це проєктування сховищ та укриттів. Колись в центрі міста майже в кожному другому будинку було сховище, але балансоутримувачі не розуміли навіщо воно треба і з часом переоблаштували їх під кафе, магазини, офіси і так далі.

«Ми, з прикрістю можемо сказати, що були частиною цього процесу. Тобто ми теж розробляли якісь проєкти і таке інше. Ці бомбосховища списувалися з балансу легко, виводилися з реєстру споруд цивільного захисту. Їх купували ті самі підприємці і робили якусь реконструкцію під те, що на той час було більш цікаво. А зараз всі схаменулися, що щось у нас не залишилось цих бомбосховищ. І зараз спроєктувати в існуючому житловому будинку, наприклад, повноцінне сховище, чесно кажучи, неможливо. Їх можна збудувати тільки спочатку, коли будинок будується з фундаменту. Коли він вже існує, можливо побудувати те, що зараз називається «найпростіше укриття». Тобто це укриття, що має протиуламковий захист. Якщо, наприклад, десь біля будинку щось“прилетить”, тоді люди, які знаходяться в цьому приміщенні, не постраждають від уламків. Якщо це буде руйнування цілковите якогось під’їзду чи блок-секції дев’ятиповерхового будинку, то ці люди не мають 100% гарантії, що вони не постраждають. А отже якщо всі ці поверхи впадуть на цей підвал, то не факт, що він витримає», — розказує директор.

Фахівці зазначають, що перекриття, які ще давно обстежували в районі Соцміста – в будинках на Металургів та біля Глінки мали багато таких укритті. Ці будинки дуже постраждали під час Другої світової війни, коли німці з правого берега Дніпра обстрілювали цей район. І коли всі перекриття падали, то сховище витримувало. І це тому, що такі укриття були побудовані одразу.

«Якщо ми кажемо про варіант артилерійських потужних обстрілів, як це було, наприклад, у Маріуполі, чи десь в Оріхові, то немає сенсу людям залишатися в місті, яке потрапляє під такі потужні обстріли. У нас зараз ракетні обстріл, і вони не так масовано накривають, скажімо, кількість цих боєприпасів менша», — каже Олексій Марков.

Державна служба з надзвичайних ситуацій з початку повномасштабного вторгнення розробила наказ, згідно якого потрібно зробити, якомога більше найпростіших укриттів.

«Ми розробили 22 проєкти найпростіших укриттів по місту. Тобто це не повноцінне сховище, яке може витримати пряме влучання якоїсь там ракети, чи щось такого. Ми проєктуємо також модульні укриття. До прикладу, візьмемо наш торгівельний центр «Сіті Молл». Після того, як було влучання через Набережну магістраль на Запорізьку вулицю, вони за власні кошти побудували для співробітників найпростіше модульне укриття в своєму подвір’ї,  яке може захистити 140 осіб. Ми розрахували, що воно витримає вибух ракети «Калібр» на відстані 20 метрів від нього. Тобто прямого влучання, ймовірно, воно не витримає, але якщо щось поблизу прилетить, то воно захистить від ударної хвилі, уламків і так далі», — кажуть в «НАСТРОЙ».

Експерти пояснюють, що місті не будують повноцінне бомбосховище на кожному метрі не тому, що не хочуть, а в першу чергу тому, що це дуже великі кошти. У випадку обмежених ресурсів ставку роблять на кількість найпростіших сховищ.

«Зараз в інших містах України вже розробляються типові проєкти щодо будівництва у них укриттів. Головна проблема в Запоріжжі — це наші райони масової житлової забудови 70-80 років. Це Космічний мікрорайон, Осипенківський, Бородинський, багатоповерхівки, в яких підвали не пристосовані для того, щоб там перебували люди. Там діють якісь дитячі садочки, школи, в яких будуються найпростіші укриття, але це не той обсяг. Кажучи вже відверто, навіть якщо воно там є, люди туди просто не ходять. Тому потрібно, щоб були якісь інші рішення. Уявімо собі типовий двір з дев’ятиповерхівками, в якому викопується великий підземний паркінг. Так ми вирішуємо проблему з паркуванням автомобілів, якими зазвичай цей двір заповнений більш ніж повністю і одночасно закриваємо питання щодо укриття, тому що цей підземний паркінг може бути дуже міцний і виконувати справжню функцію нормального укриття. По-третє, ми ще звільняємо простір у дворі і можемо зробити там гарне озеленення –– дерева, кущі, повноцінний дитячий майданчик», –- знаходить альтернативний варіант Олексій Марков.

Експертна думка: чому у Запоріжжі немає нормальних зон відпочинку – парків, скверів, пляжів і як цю проблему вирішити

Наш співрозмовник пояснює одну важливу історичну особливість, що Запоріжжя будувалося свого часу як індустріальне місто, і в радянський час мало кого турбували питання дозвілля. При цьому абсолютним парадоксом є те, що Запоріжжя ––місто, яке стоїть на березі Дніпра, в якому є дуже фантастичне місце –- острів Хортиця і при цьому немає повноцінної Набережної. Тобто, фактично є Прибрежна магістраль, по якій ганяють 40-тонні фури, і є вздовж неї маленька ділянка тротуару, по якій людина ходить, а повз неї проїжджають одна за одною вантажівки.

«При цьому довжина берегової лінії дуже велика в Запоріжжі, але вона вся забудована будь-чим, окрім зони відпочинку. Тобто або там якісь хащі, або якісь там човнові станції. А після руйнування Каховської ГЕС, ми втратили ту берегову лінію, яка була. І ми не розуміємо за скільки років, і взагалі, чи колись вона повернеться до тих берегів, які були. А це означає одне —  ці човнові станції в тих місцях, вони зовсім втратили свій сенс. І я розумію, що це може бути непопулярне рішення для місцевої влади, бо кожен, хто знаходиться при посаді хоче бути для всіх гарним. Якщо хтось скаже, що ми перебудуємо цю човнову станцію, наприклад, у гараж для авто, то це також не має сенсу. У нас є такі приклади і в цих гаражах трапляється що завгодно, крім того, щоб там стояли машини, а вони займають берегову смугу. Інші ділянки Дніпра, починаючи від Дніпрогесу, закінчуючи «Волною» свого часу були приватизовані якимись відомими чи не дуже особами. Але вони їх так приватизували і нічого не роблять. Тобто це розглядається власниками як актив, який коштує багато грошей, але він не використовується. Аби щось зробити з цими ділянками треба мати розуміння, мати якусь там підприємницьку жилку та великі інвестиції. На мою думку, Pool&Beach —  це гарний приклад, коли щось зробили на такій ділянці», — ділиться своїм поглядом Марков.

Він зазначає, щоб виправити цю ситуацію, має бути розроблена міська стратегія, що, наприклад, на цій смузі потрібно зробити пішохідну набережну, яка не перегороджена якимись парканами, по якій люди можуть легко дістатися берега, як це прописано в законодавстві. З цим пов’язано багато інших локацій, що знаходяться біля води, але не мають доступу до неї —   Дубовий Гай, парк Перемоги, ландшафтний парк біля «Райдуги».

Ми запитуємо в Олексія Маркова, чому за останні роки місцева влада, хоч і презентувала подекуди непогані проєкти щодо реконструкції якихось зон, але в реальності вони або так і не були втілені в життя, або ж виглядають так, що за них дуже соромно.

«Будівництво за бюджетний кошт в нашій країні має певні складнощі і це дуже неефективний замовник. В цій сфері надзвичайно важливо, щоб був той, хто зацікавлений у кінцевому результаті. Уявіть собі, що ви хочете, щоб вам в квартирі зробили ремонт. Зазвичай, ви вже маєте бачення фінального результату, і якщо щось йде не туди, то ви відразу це помічаєте, смикаєте будівельника і коригуєте це. Але така історія не працює з бюджетними об’єктами. Там завжди дуже багато зацікавлених інстанцій, вони можуть бути пов’язані якимось схемами. А якщо це великий проєкт, то зазвичай він розбивається на окремі черги, під них нерегулярно виділяються гроші, які завжди треба освоїти до кінця року. Хто гроші до кінця року не освоїв, то умовно кажучи все фінансування забирається і дають по шапці. Часто буває, що гроші їм закидують, наприклад, 15 грудня, замість того, щоб надати їх з 1 січня і вони за рік змогли їх освоїти. А коли в них купа грошей в середині грудня і вони розуміють, що лише тиждень на все лишився, то ну що зробиш за цей час? Хтось каже про вікна і вони вставляють вікна. А при цьому оздоблювальні роботи не зроблені, перекриття монолітні не залиті. Навіщо там у цій будівлі вікна на цьому етапі будівництва? Їх там не повинно бути, вони тільки заважають, щоб подавати бетонні конструкції через віконні прорізи. І отак воно і робиться», —  пояснює всю абсурдність ситуації пан Марков.

На думку директора проєктно-інжинірингової компанії, коли замовлення робить бізнес, то замовник зазвичай розуміє, чого він бажає в результаті, а посадовці в силу обмеженого функціоналу, не можуть зробити більше своїх повноважень і відповідальність за фінальний результат розмивається.

Щодо дискусії серед місцевого населення, що робити з комуністичною символікою, яка вже є вмонтованою, наприклад, в об’єктах культурної спадщини, то Марков зазначає що має бути диференційований підхід до кожного такого об’єкта. Радикальні рішення не завжди можуть спрацювати.

«Коли ми кажемо про маленьку окрему зірочку на якійсь колоні фасаду житлового будинку у Запоріжжі, то якась асоціація, звичайно, може бути, але, на мій погляд, це вже якийсь перебір. Тобто тут треба застосовувати індивідуальний підхід. Якщо це якийсь елемент з серпом і молотом, чи той самий пам’ятник Леніна, ну, звичайно, такі пам’ятки потрібно прибрати. І одразу починаються дискусії, а пам’ятник кому поставити на його місці? А чому взагалі потрібно ставити пам’ятник на цьому місці? Це може бути просто якась площа. Наприклад, на площі Запорізькій може бути просто простір з зеленими насадженнями. Я кажу не про сьогодення у воєнний час, а взагалі.  Якщо брати підходи, які використовуються на заході, то має бути опитування, а чого хочуть люди —  в межах великого району, прилеглих будинків і так далі. Це можуть бути якийсь оглядовий майданчик, можлива якась кафешка, ландшафтні скульптури. І, можливо, там не потрібно робити щось монументальне. Її треба облаштувати для людей, щоб люди хотіли там проводити час. Просто бетонний квадрат нікому не цікавий», — каже Олексій Марков.

Наостанок він зазначає, що незважаючи на всю складність роботи під час війни, дуже важливо бачити можливості, щось змінити на краще. І зараз, і після війни у фахівців з галузі буде можливість якось переосмислити, перепроєктувати те міське середовище, ті будинки, ті промислові об’єкти, які були зруйновані.

«Надзвичайно важливо цією можливістю скористатися. Треба не просто копіювати те, що було, а створити щось нове. Те, що буде відповідати уже сучасним стандартам, цілям міста. Тобто зараз ми розуміємо, що складний час, але Запоріжжя може бути дуже гарним місцем для життя. Тут є шикарна ріка, тут багато зелених зон, які теж можна привести до ладу і отримати комфортне середовище. Зараз багато, хто виїхав. Ми сподіваємося, що хоча б частина з них повернеться після війни, але треба зробити щось таке, щоб вони хотіли сюди повернутися. І для цього потрібна стратегія розвитку міста і в плані промисловості, і в плані розуміння, хто буде жити тут,  що цим людям буде потрібно, чого вони бажають. Я не впевнений, що зараз є це розуміння, але плани потрібно починати пропрацьовувати вже зараз. І виходячи з цих стратегічних планів підходити до відновлення зруйнованих об’єктів», —  наостанок каже про свою місію наш співрозмовник.