В Запорізькій області налічується 1 млн 880 тисяч га ріллі, з яких на підконтрольній Україні території — 380 тисяч га (тобто, близько 20% від загального обсягу). Відповідно, під окупацією залишається 1,5 млн га. Ще одна болюча тема — заміновані площі та ворожі обстріли, які знищують і поля з врожаєм, і техніку, і елеватори.

Картина невтішна та навіть за таких умов аграрії говорять, що здатні забезпечити населення хлібом. Головними ж проблемами називають відсутність кадрів, складну логістику та низькі ціни на їхню продукцію.

Далі — в матеріалі 061.

“Фронт дуже протяжний по всій території області. В цілях безпеки розмінування може проводитися не ближче 20 км від лінії фронту. Наприклад, в минулому році ДСНС розмінували 1235 га, а в цьому році роботи проводили точково”, — говорить в. о. директора Департаменту агропромислового розвитку Запорізької ОДА Олександр Ясинецький.

Він додає, що для зберігання зібраного врожаю в регіоні є 7 елеваторів, два з них — мають чималі обсяги. Також сільгоспвиробники мають свої потужності.

“Є проблема з кадрами через те, що війна і багато мобілізованих. Щодо техніки, то вона є. Але вона дуже сучасна і аби на ній працювати, треба вчитися мінімум півроку. Сьогодні цим займаються учбові заклади. В минулому році тільки 300 людей навчили. Тож, треба працювати в цьому напрямку”, — каже посадовець.

Керівник сільгосппідприємства (назву підприємства та прізвище чоловіка не називаємо з міркувань безпеки) на ім’я Роман розповідає, що обробляє більше 2000 га землі. Його підприємство займається вирощуванням зернових, олійних культур (ячмінь, пшениця, кукурудза, рапс).

“Війна дуже сильно вплинула на нашу діяльність. Найбільша проблема — ціна на продукцію. Якщо довоєнні ціни дивитись, то нинішні — вдвічі менші, а витратна частина навпаки зросла. Тобто собівартість у нас виросла, а реалізація навпаки впала. Ну для прикладу: до війни ми тонну пшениці продавали за 10-11 тисяч, а зараз за цей самий обсяг дають 5 тисяч гривень. Рапс був більше 20 тисяч гривень, а в минулому році — максимум 12-14 тисяч. Соняшник — був 25 тисяч, а зараз — 14-15 тисяч. Виживаємо за рахунок того, що було напрацьовано до війни. Намагаємось знизити собівартість, але це на врожайності відбивається”, — ділиться Роман.

Працювати на полі, через війну, нікому. За словами Романа, середній вік механізаторів сягає далеко за 50 років. “Молодих кадрів, на жаль, немає”, — додає.

В ОВА кажуть, що держала нині намагається підтримувати виробників. Мовляв, понад півсотні запорізьких підприємств взяли кредитні кошти на техніку в рамках урядової програми “5-7-9%”. Проте, як і минулого року, підприємства, які знаходяться ближче ніж 50 км від лінії розмежування, не можуть отримувати кредити.

“Основна проблема — відсутність рентабельності, ціни низькі. Люди працюють на грані збитковості. Портфель міцності, який у них був, закінчується”, — кажуть в ОВА.

У той же час, сільгоспвиробники зізнаються, що сіють пшеницю не для заробітку, а виключно для того, аби забезпечити країну хлібом.

В ході розмови Роман вкотре наголошує, що найбільша проблема — це реалізація продукції.

“До війни ми 80-90% реалізовували через порти, а далі — великими кораблями вивозилось на експорт. Це оптимальна логістика була. Зараз Дніпро закритий, навігація закрита і всі перейшли на залізну дорогу чи автотранспорт і ціни геть інші. Ми не можемо реалізовувати те, що вирощуємо”, — говорить співрозмовник.

Аграрії також бідкаються, що ворожа армія гатить по полях, де від снарядів залишаються величезні вирви.

“Є прильоти на полях. Завозили ґрунт своїми силами, вирівнювали і засівали знову”, — розповідає агроном підприємства і додає, — “Головне, що люди не постраждали”.

Аграрії кажуть, що спілкуються з колегами, чиї поля зовсім близько із фронтом і намагаються підтримати один одного. Одні — надають місце для зберігання врожаю, інші — дають техніку для того, аби зібрати врожай.