Голова тимчасово окупованої Комиш-Зорянської громади та очільник Запорізького регіонального відділення Всеукраїнської асоціації ОТГ Ігор Гнатуша розказав, що змінилося з часів створення військової адміністрації, як мешканці його громади виживають в окупації і які ключові виклики стоять для Запорізької області після деокупації.

«Ми заховували в автобусах десь по 15 мільйонів гривень, щоб роздати пенсії»: якими були перші місяці в окупації

Нові військові адміністрації були створені у Запорізькій області у квітні 2023 року. Головні зміни стосуються повноважень, дисципліни та відповідальності. Зокрема, через те, що селищна рада не працює, сесії не збираються, то голова військової ради своїм розпорядженням одноосібно має право складати та затверджувати відповідні рішення стосовно бюджету, внесення змін до нього, затвердження звітів про їх виконання; розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій.

«Ми були окуповані з 2 березня 2022 року. Тоді фактично на місці залишилася одне місцеве самоврядування і люди. Всі інші структури були евакуйовані значно раніше. Ми, як міські селищні голови, прийняли рішення залишитися з людьми. Наша громада стала однією з перших, де були бої Збройних Сил. Після Бердянська вони йшли по 100 км в день фактично колонами. Десь близько місяця мені особисто і команді прийшлося бути на місці в окупації. Магазини були розламані, світла не було, хліба не було, не було елементарних речей, а люди в розпачі, не знали, що їм роботи. Фактично кожен голова міг бути в окупації, допоки не доходив «до червоних ліній» з окупаційною владою», — каже Ігор Гнатуша.

Голова громади зізнається, що за той надзвичайно важкий місяць вдалося пережити допити, пограбування та тиск. З 2 березня місцеве самоврядування перейшло у підпілля. В таких умовах найголовнішим було надати необхідні послуги населенню.

«Це була зима: покрівлі, вікна розбиті, людей, а також наших загиблих воїнів треба було поховати.Все це треба було робити оперативно, життя ж не зупинялося. Серед найголовніших викликів у нас були – нестача ліків, продуктів, зокрема, елементарно хліба. Ми намагалися робити так, щоб або кожен день, або хоча б через день давати булку хліба. Так було по всім старостатам. Вся наша команда працювала, допомагали приватні підприємства. Знаєте, цей смак хліба цінуєш та розумієш тоді, коли його нема. Такий же ажіотаж виник і з сіллю та на щастя в мене був невикористаний запис з 10 тонн солі,, який залишився з посипки доріг. І вона нам допомогла – ми людям її просто роздали», — каже голова громади.

Магазини в цей час були абсолютно порожні. Все, що було на прилавках забрали в перші ж дні, а завезти продукти було неможливо. Ліків також не вистачало, а особливо за певними категоріями -для хворих на цукровий діабет, з щитовидною залозою, серцево-судинні захворювання.

Ігор Гнатуша зауважує, що в такому режимі громада прожила перші два тижні, а пізніше вдалося налагодити логістику шкільних автобусів до Запоріжжя. Водії, ризикуючи власним життям, долали шлях в 17 блокпостів в одну сторону, аби вивезти людей та на зворотному шляху привести необхідну гуманітарну допомогу.

«Маса людей хотіла виїхати на підконтрольну Україні територію. А звідти ми загружали до 10 тонн на 4 автобуси гуманітарку. Ту, яку нам надавала місцева адміністрація. Ліки передавали родичі тих, хто був там. Вони передавали пакунки і ми все роздавали. Ми змогли все це робити до вересня 2022 року, поки не закрили пропуск через Василівку. Нам зовсім заборонили вивозити наші шкільні автобуси. Вони казали прямим текстом: «це наші автобуси, і наших дітей нічим будуть везти, ви їх вкрадете. Насправді я два своїх автобуси так і вкрав сам у себе», — жартує Гнатуша.

Місцеві посадовці змогли фактично за місяць до Запоріжжя підпільно евакуювати і печатки, і жорсткі диски і всю необхідну документацію.

Крім того, із Запоріжжя доставляли допоки була така можливість пенсію, яку не змогла доставити «Укрпошта».

«Зарплати ми могли здавати, якщо бюджетні організації, то зарплату сплачували. А пенсії, зокрема, ті, що отримували люди через пошту, з цим була взагалі біда. Зараз я вже можу про це казати. В перші два місяці ми не знали, що робити. Ми пішли на дуже серйозний ризик і в нас вийшло. Лише уявіть себе – ми заховували в автобусах десь по 15 мільйонів гривень. На місці цей вантаж зустрічали працівники пошти з нашими співробітниками. І таким чином кошти доходили до кожного пенсіонера. По серпень 2022 року всі були забезпечені грошима», — розповідає очільник громади.

Про колаборантів та відповідальність за зраду

Вже навесні 2022 року окупантам вдалося налагодити поставку російських товарів через Крим та Донецьку область. Бізнес почав працювати. Частина місцевих мешканців, що підтримала окупаційну владу та ніколи до цього не здійснювали підприємницьку діяльність, фактично «віджала» існуючі магазини та торгові точки та розпочала власну справу.

«З сільських територій Запорізької області виїжджало небагато людей. В моїй громаді до лютого 2022 року проживало десь близько 6500 людей. У нас близько 60% залишилось на місцях. Тому що люди тримаються за якесь господарство, тварин, майно. У багатьох є батьки похилого віку чи лежачі родичі, за якими необхідно доглядати. Це важко покинути все, що в тебе є. Але найцікавіше, що з тих хто лишився, нараховується всього десь 5% колаборатів. Наприклад, у мене із 120 вчителів пішло на співпрацю з окупаційною владою всього десять. Запрацювала лише одна школа з чотирьох. Також приблизно ще 15-20% людей -їм без різниці яка влада, аби було що їсти. Всі інші 70-75% — це люди, які за Україну», — пояснюють посадовці з релокованих ОМС.

Невелика частина з тих мешканців тимчасово окупованих територій, що виїхали, невдовзі змушені були повернутися.

«Проукраїнських люди в селах їх дуже легко впізнати, бо всі знають один одного, що спрощує завдання для тих 5% колаборантів. Продовжується вимушена паспортизація. Люди брали російські паспорти дуже мало, а потім вони зробили так, що ти не можеш нікуди проїхати через блокпости, всі соціальні послуги доступні лише за наявності російського паспорту і всім байдуже пенсіонер ти там чи ні. Звичайно, що в мене було негативне відношення до тих, хто першими йшов і брав ці паспорти без примусу. Це ті 15% людей про які я казав, що їм все рівно, аби були якісь фінанси. Коли ж почали закручувати гайки, то наші люди, це переважно пенсіонери збиралися там, дзвонили мені і питали: «Що нам робити?». Я сказав, щоб вони їх брали. Люди, які отримували пенсії не на картках, а готівкою, вони не повинні помирати з голоду чи ризикувати власною безпекою», — зазначає керівник військової адміністрації Ігор Гнатуша.

Відомі випадки, коли люди святкували дні народження нібито в досить вузькому колі до 10 осіб та в дружній атмосфері. Під час святкування виходили на відверті розмови. І наступного дня можна вже було чекати в гості представників окупаційної поліції, лише тому що ти міг надати якийсь натяк на підтримку України.

«Ні лікарі, ні медсестри, ні обслуговуючий персонал нижчого рівня, не можуть рахуватися колаборантами, вони захищені навіть з законодавчої точки зору. А ось щодо вчителів, то якщо ти добровільно та свідомо пішов викладати в окупаційний заклад освіти, то ти злодій.У нас на всіх них вже порушенні кримінальні справи. У месенджери нам скидали фотографії, як виглядають класи – усі в російській символіці, діток з першого класу заохочують писати якісь там листи до солдатів. Я до таких людей відношуся ще гірше, ніж до російських вояк. Вони ж всі ще вчора читали українською, ходили в вишиванках, гарно виступали і продалися за російські рублі. В кращому випадку, що їх чекає при звільненні – виїзд в Росію», — коментує він.

Про потреби людей, що живуть в окупації

«В окупації ти морально принижений постійно -от з ранку до вечора. Якщо я це відчув лише за місяць, то люди, які зараз живуть там, не кожен таке приниження зможе витримати.Люди намагаються взагалі не виказувати там політичні погляди, щоб не було питань в окупаційної влади. Але вони дуже чекали звільнення. Я сам особисто чекав, коли говорили, що через дві-три тижні все налагодиться. Звісно ти чекаєш і зараз люди чекають. Можливо останнім часом настрій трохи змінюється», — каже Іван Гнатуша.

На щастя, місцеві очільники громад незважаючи на всі перепони, мають зв’язок зі своїми мешканцями та знають про нагальні потреби людей. Проте місцеве самоврядування має обмеженні можливості для допомоги людям в окупації і тут в нагоді стають контакти з родичами на підконтрольній Україні території.

Одна з ключових проблем, що продовжується і на початку 2024 року – це обмеження каналів комунікації для отримання об’єктивної інформацію про те, що відбувається в Україні та в світі.

«Там лише проросійські новини. Щоб ви розуміли вже через тиждень після окупації з’явилося 53 російських канали. Якщо у нас до 2022 року всього було 32 канали по Т2, то тепер їхстало 53. І радіо запрацювало російське, потім їх символіка дуже швидко з’явилася. І весь цей моральний тиск він справляє дуже гнітюче враження. Справді було б добре, якщо б туди добивало радіо. Адже будь-які меседжері на сьогодні є дуже небезпечними, бо продовжується дуже жорстка перевірка телефонів. І до сьогодні щодня у нас людей на допити забирають. Люди між собою майже не спілкуються. Вони просто бояться говорити в чергах, магазинах, на вулиці.Ніде не збираються, жодних заходів не проводиться. З сусідами не спілкуються. Тобто це російська КДБшна система в усій красі. До цього просто неможливо звикнути», — ділиться очільник адміністрації.

Керівник Комиш-Зорянської громади також зауважує, що наразі українській мобільний зв’язок також недоступний. Всі перейшли на російський інтернет, що працює з перебоями та звичайно, що не дає можливості людям вільно розмовляти. Проте, люди знаходять можливість зв’язуватись та списуватись з рідними та близькими.

Щодо підтримки ВПО

Голова громади повідомляє, більша частина селищної адміністрації змогла евакуюватися до Запоріжжя. Тут найголовнішим завданням було доставляти в тимчасово окуповану територію гуманітарну допомогу, а також допомагати внутрішньо переміщеним особам, що знаходилися у Запоріжжі та районі.

«Можливості і на сьогодні є, але трошки менше. Саме гуманітарну допомогу різні фонди видавали. Але це не тільки продукти харчування, ми надавали ще обігрівачі, ковдри, постільну білизну та інші необхідні речі. Ми заготовили і дитячі підгузки та харчування, а також гігієну для дорослих. Але важливо ще інше – коли ти передаєш гроші на окуповану територію це одне, але людям важливо знати, що за тебе піклується Україна. Це така моральна історія. Звісно і в Запоріжжі на ті самі 2000 гривень, якщо ти не працюєш, прожити і зняти квартиру, ще щось купувати — це тяжко», — зазначає Гнатуша.

Посадовець пояснює, що окрім гуманітарної допомоги місцеве самоврядування займається вирішенням бюрократичних та побутових питань.