У Запорізькій області, в селі Трудове впродовж восьми десятиліть працює один з передових кінних заводів країни. Він має назву філія №86 ДП «Конярство України». Там вирощують коней орловської і української рисистої породної групи. До повномасштабного вторгнення на заводі у Трудовому було 207 коней. Це і відділення жеребців-плідників, і тренерські “групи”, а також маточне відділення. У 2022 році росіяни вдарили ракетою С-300 по кінному заводу. Тоді тварини і працівники дивом не постраждали, а от будівлі конюшен були пошкоджені.

Працівники навчились працювати з тваринами, коли лунають вибухи, немає світла. Коні спочатку переживали сильний стрес, дехто з них має контузії. Та попри це, підприємство продовжує свою діяльність. Більше того, восени саме запорізька філія “підставила плече” заводу із сусідньої Дніпропетровщини.

Далі в репортажі 061.

Восени росіяни стрімко прорвали кордони Дніпропетровщини. З чималої кількості тамтешніх населених пунктів було оголошено евакуацію людей. Коли ворог підійшов до села Вишневе і почав обстрілювати його, то звідти в екстреному порядку почали евакуйовувати кінний завод. Він так само є філією ДП “Конярство України”.

“Ми найближча філія і тому прийняли 135 коней з Вишневого. Все відбувалось дуже швидко. Росіяни близько підійшли. Коли коней вивозили, то ворожі війська стояли лише за 5 км. У 2022-му році ми навіть подумати не могли, що вони зайдуть в це село, а нині воно окуповане”, — розповідає директор запорізького кінного заводу Михайло Сич.

За його словами, коней привезли з Вишневого у стані стресу. Вони були дуже пугливі, важко йшли на евакуацію. Вже у Трудовому їхній стан вдалось стабілізувати.

Як виявилось, Михайло родом з Дніпропетровщини. Більше того, виріс у Вишневому і добре знає завод. До Запорізької області переїхав відносно нещодавно. У філії №86 працював спочатку головним інженером, а як війна почалась, то йому запропонували стати виконуючим обов’язки, а потім вже призначили директором.

“Зараз складно керувати. Люди панікують, говорю з ними. Поки вдається утримувати, бо без людей буде тут складно. Ми навіть забрали людей з Вишневого. Дали роботу тим, хто хотів, але люди потім вирішили їхали далі”, — говорить Михайло.

Власне, подалі вирішили вивезти і коней. Скакунів вже прийняла Полтавщина, Олександрія, Одеський іподром, Миколаївський кінний завод.

“Ми зараз намагаємось уберегти коней на випадок, якщо буде погіршення ситуації”, — пояснює директор.

Днями 9 коней української верхової і чистокровної верхової породи спеціальним коневозом відправили із Запорізької області до Миколаєва.

Коневоз — це спеціальна вантажівка, яка призначена для безпечного перевезення коней. В середині фургону є відсік для сіна, завдяки спеціальним перегородкам простір ділиться на окремі місця. В ньому є окрема “кімната” для конюха. За словами пана Михайла, в ДП є один коневоз. Він німецького виробництва, виготовлений ще в 1986 році, але його постійно обслуговують, тож він в прекрасному стані.

На коневозі зазвичай водії, як правило, працюють парами. Наприклад, дорога до Миколаєва займає 10 годин. Водії роблять зупинки аби перепочти, підмінити один одного та перевірити чи все нормально у коней, яких везуть.

Скакунів до Миколаєва вивозили в день, коли ворог масовано атакував країни. Трудове знаходиться в районі, де звуки вибухів лунають доволі часто.

“Нормально працювати неможливо через війну, але ми від обстрілів можемо хоча б відволіктися на роботу. Ми розуміємо, що відбувається, а тварини — ні, їм страшно. Коли гучні звуки, то їхня перша реакція -яка? Треба рятуватися бігством, а бігти нікуди”, — говорить головний зоотехник конезаводу Олена Гнида.

Вона працює тут 27 років. Для неї коні — це не робота, це — життя. Раніше вона могла розповідати ледь не про кожного з них, у неї були фаворити. Вона дуже болісно сприймає процес евакуації, хоча й розуміє, що це необхідність, яка має зберегти життя тварин.

“Важко на душі від того, що вивозять. Нам обіцяли, що їх збережуть. Можливо, вони повернуться додому колись”, — каже Олена.

Вона не хоче зараз називати, хто із скакунів її є улюбленцем.

“Всіх люблю”, — сухо “відрізає” на запитання.

Вона розповідає, що вивозять зараз коней української верхової породи і чистокровної верхової породи.

“Коли їх до нас з Вишневого привезли, то всі коні були знервовані, зашугані. Коли у нас гучно, то вони звичайно тривожаться, в денниках шарахаються”, — додає.

Вже у дворі говоримо з нею біля левади, де знаходяться лошата, народжені в цьому рокі. Якщо їх будуть тренувати та займатися з ними, то з двох років вони зможуть можуть брати участь у змаганнях.

“Ми державне підприємство, ми займаємось вирощуванням коней, ми на цьому спеціалізуємось. Є люди, які люблять коней і купують їх, є ті, хто приходить на іподром, коли проходять змагання. Так, через війну продаж коней дуже змінився. Ми раніше за кордон переважно продавали, зараз це неможливо. А щодо змагань, то тут нам є чим похвалитись. Цього року ми також брали участь у змаганнях, маємо хороші результати, привезли нагороди”, — додав Михайло Сич.

У Трудовому наразі залишається 137 коней. Керівництво заводу запевняє, що підготували все необхідне для роботи в зимовий період, зокрема є і корми, і солома. Головне — пережити війну, а повернути вивезених до інших філій коней, можна буде дуже швидко.