Подружжя пенсіонерів Ольга та Анатолій мріяли переїхати з квартири у Запоріжжі до власного будинку у затишному Приморському — селі, що знаходиться на березі Каховського водосховища. У 2018 році їхня мрія здійснилася, але раділи вони недовго. Російська армія спочатку знищила Каховське «море», так водосховище називали місцеві, а тепер взялася і за село. В будинок Ольги та Анатолія снаряди ворожого «Граду» прилетіли близько 11-ої дня. Люди отримали гуманітарну допомогу та якраз повернулись додому. Вижили завдяки тому, що були у літній кухні, що поруч з будинком.

В розмові з нами 62-річна пані Оля не приховує сліз.

«Перший вибух почули, коли сиділи в літній кухні. Потім вибухнуло знову і ми побігли в підвал. Я була в шоці, а коли вийшли і побачили, що сталося, я закричала: «Толя, ми залишились без житла», — розповідає жінка.

Її 66-річний чоловік Анатолій нещодавно переніс інсульт. Після обстрілу його здоров’я погіршилось, бо стрес не пройшов безслідно.

«Жінку ледь не вбило. Бахнуло сильно, пилюка стояла, я кажу: «А де це?», а жінка відповідає: «У нас». Уламки від ракет склали у городі. Пристройку тільки-но зробили, брав кредит аби утеплення зробити….Ще кредит не виплатив, а вже все зруйновано», — говорить чоловік.

Подружжя бідкається, що має маленьку пенсію і як далі жити не знає. Дах будинку поки закрили плівкою — допомогли сусіди.

Староста села Олег Максименко каже, що ситуація у населеному пункті складна. Говорить, що починаючи з березня ворог добряче обстрілює Приморське. Гатить ледь не щодня. Більшість родин вже виїхали з села, залишилось близько 3 тисяч людей. Селищна рада допомагає їм гуманітарною допомогою. Люди самостійно роблять ремонти після ворожих влучань.

«Ми закликаємо виїхати. Ворог обстрілює з РСЗВ, танків. Вода питна, електроенергія є, аварійні бригади намагаються оперативно працювати і відновлювати. Буває, якщо дуже складна ситуація, то добу роблять», — каже староста.

Попри небезпеку в селі залишаються родини з дітьми. Одна з них — багатодітна.

Галина виховує сімох дітей (наймолодшій дитині 3 роки, старшому — 15). За словами Галини, діти навчаються дистанційно. Переїжджати в місто родина не бажає, хоча і винаймає там на всяк випадок квартиру. У селі у них великий дім, корова, дві кози, кури, качки, пес та 5 котів. Є город, де посадили картоплю, цибулю.

У дітей, які живуть під обстрілами і лише за кілька кілометрів від ворога, ігри також про війну. Вони будують окопи прямо у власному подвір’ї, роблять з гілок РПГ, на найвищій точці двору встановлюють імпровізований флагшток із справжнім прапором. Щоправда, його виносити Галя дозволяє рідко, бо російські дрони літають і аби не провокувати загарбників, прапор доводиться ховати.

Поки старші брати будують «фортифікації», маленька Надійка гасає по двору і з розставленими в сторони руками. Дівча уявляє себе літаком, який кружляє над країною.

Коли ж починається обстріл, діти одразу біжать в хату, сідають на підлогу під стінкою та затаївши подих, прислухаються до кожного звуку.

На вулицях Приморського стає все більше покинутих хат. Звідси до ворога — близько 5 кілометрів, снаряди долітають за лічені секунди. Сигналу тривог тут немає, а сховатись можна хіба у підвалах.