З перших днів повномасштабної війни росіяни мали за мету захопити місто Гуляйполе, що у Пологівському районі Запорізької області. Було чимало невдалих спроб прорвати оборону, потім ворог знищив інфраструктуру, залишивши людей без світла, газу, води і взагалі без нормальних умов для життя. Загарбники назвали його «злим містом» та почали буквально «стирати» з лиця землі. Російська армія скидає на Гуляйполе авіаційні бомби, обстрілює артилерією, РСЗО, атакує дронами. В місті немає жодної цілої будівлі, суттєвих руйнувань зазнали і історичні об’єкти, яким понад сотню років. 

Про зруйновану культурну спадщину- далі в матеріалі 061.

Історик, голова організації «Гуляйпільські старожитності» Сергій Звілінський в коментарі 061 говорить, що культурна спадщина Гуляйполя зруйнована, але не втрачена. 

Ми попросили його розповісти про одну з найвідоміших будівель міста — краєзнавчий музей.  

Згідно даних відкритих джерел, він запрацював 11 грудня 1960 року, до початку повномасштабної війни налічував 18 тисяч експонатів. Проте історія будівлі починається значно раніше — ще у 1900 році. 

«Сама будівля будувалась, як представництво «Банку Товариства взаємного кредиту». Це мережева структура, яка існувала на той час. Цей філіал відкривався з ініціативи місцевих мешканців. Наприклад, представниками такої місцевої ініціативи були гуляйпільські купці першої гільдії, зокрема відома родина Кернерів. Це досить відомий гуляйпільський рід, вихідцем з якого є відомий письменник Гірш Борисович Кернер, який писав під псевдонімом Грицько Кернеренко. Також до ініціативи долучились німці-меноніти місцеві. Власне їхні фінанси були уставним капіталом регіонального відділення банку», — розповідає історик. 

Банк відкрився у 1901 році. Архітектурний стиль не був особливо унікальним, бо це була мережева організація і будувались вони за типовими (базовими) архітектурними проектами.

«Це класичне приміщення банку: величезний хол і кабінети», — говорить Сергій Звілінський.

Окремо він акцентував увагу власне на холі. За його словами на той час в Гуляйполі це був один з найбільших залів, де проводились збори. 

«Його орендували для проведення багатьох заходів. Пізніше, в 1908 році, в Гуляйполі відкриється театр-колізей, і заходи почнуть проводити там. Проте, добре збереглися дані часів Революції 1917 року, згідно яких відомо, що в цьому приміщенні банку проводились збори представників різних профспілок, які Нестор Махно очолював. А він очолював, мабуть, все що тільки існувало в ті часи», — продовжує співрозмовник.

Як банківська установа «Товариство взаємного кредиту» будівля існувала до 1919 року. Щороку тут видавались десятки мільйонів кредитів. Селяни брали кредити на сільгосптехніку, обладнання, оренду землі. Більше того, в цьому банку відкривали рахунки відомі у ті часи люди, власники підприємств. Банк був рентабельним, місто розвивалось і росло. В банку працювало близько 20 працівників персоналу. 

В 1920-ті роки, коли більшовики прийшли до влади, в будівлі відкрився (єврейський поземельний банк) «Товариство єврейських колоністів».

«Через цю установу заходили гроші, які виділялись на відновлення єврейських колоній, які були навколо Гуляйполя. Їх було 16. Це був величезний ґрантовий проєкт, якщо говорити сучасною мовою. Проєкт з відновлення єврейських колоній. Запрошувались фахівці, техніка», — пояснює історик. 

В 1932-1933 роках банк не працював. Більше того, з цього часу приміщення перестає функціонувати, як банківська установа. Туди заїжджає гуляйпільська поліклініка, починається перебудова і тоді зникає великий актовий зал. На жаль, жодного фото інтер’єру того часу не збереглося. Найстаріші фото, пов’язані з цією історичною будівлею, зроблені в 1950-х роках. 

«Отже, перша перебудова відбулась, коли поліклініку зробили. Вона там була до Другої Світової війни — до 1941 року. В 1941 році місто окупували німецькі війська і приміщення відвели під церкву. Це центральна площа була і там німецьке командування вирішило відкрити православну церкву, яка там була до 1943 року», — розповідає Звілінський і додає, що намагався з’ясувати, хто був священиком, опитував людей, які жили в той час, але його ніхто не пам’ятає. Тож, він припускає, що він був не місцевий. 

Церква залишалась в будівлі до весни 1944 року. Будівлю не було ні спалено, ні зруйновано, коли німці відступали. 

В 1945 році приміщення є комунальною власністю і його відводять під районний будинок культури. При ньому в 50-60 роки починає працювати музейна кімната, яка з часом стає музеєм і він витісняє клуб. 

Якщо говорити про охоронний статус будівлі із понад 100-річною історією, то у 2021 році було прийнято Генплан міста. Фахівці розробили зонування і визначили історичний ареал Гуляйполя. Будівля краєзнавчого музею входить в історичний ареал. 

«Охоронний статус має весь історичний ареал Гуляйполя. Всі будівлі охороняються. Більше того, Гуляйполе є історичним населеним містом», — уточнює історик. 

До повномасштабної війни зовні будівля майже не зазнала змін. Лише позаду було прибудовано кілька приміщень, де знаходились фонди музею. Сам фасад музею є оригінальним, а от середину автентичну було втрачено ще у 80-х роках. Проте, внаслідок ворожих обстрілів нині будівля сильно пошкоджена. 

«Я веду реєстр зруйнованих будівель. Фіксуємо руйнування. В місті пошкоджено 100% будівель, зруйновані повністю — дуже великий відсоток, називати не будемо, бо гатять по місту щодня і ситуація змінюється. Якщо буде суд, на якому будуть підраховувати суми завданих збитків, то ми маємо документи і готові надати їх. Чекаємо деокупації і відновлення. Культурна спадщина Гуляйполя зруйнована, але не втрачена. Надія ще не згасла, що врятувати не можна. Ще вірю. Стіни живі. З грамотними підходом спеціалістів все можна відновити, хоча навіть не уявляю, скільки архітекторів та інших фахівців потрібно. Але якщо мова буде про відновлення, то ми маємо шанс відновити історичну частину міста. Вона унікальна», — говорить Сергій Звілінський.

Чи вдалось евакуювати музейні експонати 061 розповів директор Департаменту культури та інформаційної політики ЗОВА Владислав Мороко. 

За його словами, з перших днів повномасштабної війни Департамент спільно з місцевим самоврядуванням займалися питанням евакуації музеїв. Говорить, що десь цю роботу встигали проводити, а десь, на жаль, ні, бо ворог заходив в міста дуже швидко — на другий-третій день повномасштабного вторгнення і там не встигли евакуюватися не лише музеї, а й люди. 

«З таких населених пунктів, як Оріхів і Гуляйполе нам вдалось евакуювати експонати, бо в нас був люфт по часу. Ми вивозили найбільш цінне, це визначали наші шановні колеги. Те, що було найцінніше (з матеріальної та наукової точки зору) з музею Гуляйполя було вивезено і розміщено в більш безпечних місцях. Після перемоги, після закінчення війни все це буде повернуто, але нам доведеться багато чого відновлювати, бо руйнацій зазнавали і будівлі, і експозиції», — говорить Мороко. 

«Історики говорять, що культурна спадщина зруйнована, але не втрачена. Погоджуєтесь з цим?», — питаємо.

«Так. Вона (культурна спадщина, — ред.) є в наукових роботах. Ми будемо спостерігати з вами після перемоги бум археології, бум досліджень. Нам треба буде займатись рятівною археологією та роботою по музейній спадщині, а це зазвичай дає нові відкриття», — відповідає посадовець. 

Щодо збитків, то наразі назвати точні цифри неможливо, бо бойові дії тривають і чимало населених пунктів знаходиться під окупацією. Але мова іде точно про мільйони, десятки, сотні мільйонів.

«Реально ми будемо розуміти після деокупації, бо руйнуються не лише музейні будівлі, а й кургани, історичні масиви. Якщо зруйновано ціле історичне місто (Гуляйполе саме таке, — ред.) бомбардуванням, то, напевно, будемо рахувати вже мільярдами, але все це після перемоги», — каже Владислав Мороко.