Аня і Даша познайомилися на одній з тематичних вечірок. Останні три роки вони живуть разом, як пара. Через війну дівчата вимушені були переїхати у Чехію та оселилися в невеличкому селі в гуртожитку разом з іншими українськими біженцями. Навіть тут, вдалині від батьківщини, вони змушені приховувати свої відносини і представляють себе, як «подруг», бо досі одностатеві пари не можуть отримати належне визнання та захист їхніх стосунків. Але вперше цього року представники ЛГБТ-спільноти отримали можливість змінити цю ситуацію завдяки ініціативі з запровадження інституту реєстрованих цивільних партнерств. 061 пояснює, що це таке і чому реєстроване партнерство актуальне та важливе, як для гомосексуальних, так і для гетеросексуальних пар.

«Тривожність роз’їдає мене, коли я думаю чи взяти кохану людину за руки чи ні, поцілувати чи ні»: історія Ані та Даші

Аня – ЛГБТ-активістка, феміністка із Запоріжжя. Вона деякий час була волонтеркою правозахисної організації «Гендер Зед». Дівчина брала участь в організації різноманітних акцій, прайдів, флешмобах на підтримку ЛГБТ-спільноти. Про діяльність організації вона дізналися ще в 14 років від шкільної психологині. Аня згадує, що в той час, як її однокласники нейтрально ставилися до неї, то кураторка з учбового закладу не переставала її привселюдно булити. Після закінчення школи Аня вступила до одного з вищих навчальних закладів в Харкові і продовжила свою активістську роботу. Невдовзі вона познайомилася з Дашою.

«Познайомилися ми на початку в Інстаграмі, але невдало, і так і не зустрілися. Даша сама мені написала, а потім заігнорила. Зустріч, яка змінила наше життя, сталася пізніше на ЛГБТ-вечірці. Доля секунди і ми розмовляли вже одна з одною до 8 ранку. Ніби навколо все завмерло і немає ні вечірки, ні людей навкруги. Так все і закрутилося…За місяць до початку повномасштабної війни я підібрала на вулиці на морозі маленьке цуценя. Йому було лише пару тижнів. Ми назвали його Бубликом. Я його взяла додому і ми думали, що будемо жити гарне життя, але трохи не так все сталося», – розказує Аня.

Батьки Ані і Даші знають про їхні стосунки і підтримують їх. Батько Даші дізнався про те, що вона лесбійка лише в минулому році.  Дівчина довго не наважувалася йому розповісти про свою партнерку, бо боялася його реакції та осуду. Проте нічого такого не було: він щиро цікавився життям доньки і сказав, що любить її і підтримує.

Але крім батьків та близьких друзів, про те, що дівчата мають романтичні стосунки, вони не розказують стороннім людям з питань безпеки. Аня каже, що мова тут йде навіть не стільки про негативний досвід, скільки через острах, якою може бути реакція людей та її наслідки. Саме тому приходилося шифруватися від колег та колежанок Даші на роботі, не казати правду власниці квартири, яку дівчата орендують та багато іншого.

«Ви б знали, як ми люто замахалися розказувати, хто ми є одна одній, навіть серед українців в гуртожитку. Я боюся, ми приховуємо наші стосунки тут. Я просто хочу вже бути кимось, а не «подруга-подруга»… Найголовніше – це сильний страх з яким ти навіть не зіткнувся, але фантазуєш про це. Зрозуміло, що нікому з вулиці ти не скажеш про це, бо ти тупо боїшся. Для мене це навіть страшніше, ніж почути одного разу на вулиці: «фу, лесбуха». Нехай він скаже це, але ось ця тривожність з якою я живу, а вона роз’їдає мене, коли я думаю чи взяти кохану людину за руки чи ні, поцілувати чи ні. Це дуже сильна тривога перед власницею зйомної квартири, сусідами, колегами на роботі. Ви б знали, як ми шоркалися, коли я зустрічала Дашу з роботи, щоб ніхто не побачив, що в тебе коротка стрижка…», – згадує Аня.

Найболючіше для представників ЛГБТ-спільноти те, що якщо вони кохають людину однієї з собою статі, вони не мають можливості ці стосунки зафіксувати перед державою. В багатьох країнах світу діє інститут цивільного партнерства, що розширює юридичні можливості не лише для представників ЛГБТ, а і для всіх громадян загалом, незалежно від статі, сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності.

«Права людини завжди на часі, а особливо під час війни. Я розумію, що вся тема з реєстрованим партнерством проштовхується насамперед заради військових. Таких пар в Україні тисячі, а ще тисячі ніколи не заявлять про себе, навіть коли війна скінчиться. Це дуже страшно, а особливо коли тобі 45 років чи більше. Дуже важливо узаконювати стосунки одностатевих пар – побутові, майнові, вся юридична сторона повинна бути. Для мене це надзвичайно важливо. Я вважаю, що ця війна вона більш ідеологічна. Це не стільки боротьба за території, бо ворог не знає ні історії цих земель, нічого. Це війна не лише проти українського народу, а проти європейських цінностей. Це зіткнення двох світів – чорного і білого, диктатури та демократії, – пояснює наша героїня.

Аня каже, що якщо рішення про реєстроване партнерство приймуть в Україні, то це буде надважливою подією, і вони з Дашою будуть в числі перших, хто зареєструє свої відносини.

«У нас дуже серйозні стосунки. Я хочу прожити з Дашою все життя і вона це знає. Запровадження реєстрованого партнерства це про те, що держава буде бачити сотні тисяч людей. Вона не буде закривати на це очі, ніби «у нас це не заборонено, але ніде не прописується». Я б сказала, що це перший прямий контакт між державою до такої величезної групи населення.  ЛГБТ люди – це така ж група населення, що воює, волонтерить, донатить кошти і живе своє звичайне життя. Я знаю, що більшість з тих, хто зараз живе за кордоном мріє повернутися в Україну, щоб розбудовувати та жити на рідній землі», – зазначає Аня.

Про що і для кого законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств»

Повномасштабна війна в Україні зробила більш видимими представників ЛГБТ-спільноти – за 2022 рік була здійсненна рекордна кількість камінг-аутів у ЗСУ.  В Україні немає відкритої статистики, скільки саме гомосексуалів є у війську, бо далеко не всі можуть дозволити собі відкрито говорити про свою сексуальну орієнтацію. Представники ЛГБТ-спільноти разом з іншими громадянами віддано захищають країну в лавах Збройних сил України, в територіальній обороні, а також долучаються до волонтерських ініціатив, груп парамедиків та інших добровольчих формувань. Все, шо ці люди хочуть – поваги до прав людини та основоположних свобод.

Лише в 2023 році з’явився перший законопроєкт, підготовлений народною депутаткою Інною Совсун щодо реєстрованого партнерства для гомосексуальних та гетеросексуальних пар, що надає юридичне визнання та захист одностатевим парам в Україні.

У законопроєкті уточнюється, що реєстроване партнерство не є шлюбом. Після державної реєстрації, партнери набувають статусу близьких родичів, а саме члена сім’ї першого ступеня споріднення одне щодо одного, незалежно від того, чи проживають вони фактично разом та чи ведуть спільно домашнє господарство. Це надає можливість ЛГБТ-парам реєструвати партнерства та користуватися тими ж правами та перевагами, що й пари протилежної статі, щодо питань спадщини, майна, охорони здоров’я, соціального захисту.

«Вторгнення Рociї в Україну актуалізувало впровадження інституту реєстрованих партнерств. Наразі воно є нагальною потребою, зважаючи на постійну загрозу життю і здоров’ю людей через проведення бойових дій. Насамперед, це необхідно щоб захистити права військових. Оскільки тисячі з них не можуть офіційно оформити свої стосунки, бо їхні партнери чи партнерки однієї з ними статі. І тому у випадках поранення, зникнення безвісти чи загибелі – їхні сім’ї та вони самі не мають достатнього юридичного захисту з боку держави. Також потребу у захисті потребують і цивільні, життя яких є під постійною загрозою через постійні ракетні обстріли РФ», – зазначила ініціаторка Закону України «Про інститут реєстрованих партнерств» Інна Совсунв пояснювальній записці.

Поштовхом до розроблення такого закону, стала петиція на сайті президента щодо прохання невідкладно забезпечити законодавчу можливість реєстрації сімейних стосунків особами однієї статі. Петиціянабрала необхідні 25 тисяч голосів. Так як за «Конституцією України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка»,  а в умовах воєнного або надзвичайного стану Конституція не може бути змінена, то була запропонована альтернатива у вигляді зареєстрованого цивільного партнерства.

В період з 4 по 16 січня 2023 року National Democratic Instituteпровів загальнонаціональне опитування, де серед іншого було задане питання, чи погоджуються опитувані особи з твердженням що ЛГБТ-люди повинні мати право на цивільне партнерство. Відповідне твердження підтримали 56% опитаних, а ще 8% відповіли нейтрально.

Точка зору депутатів, правозахисників та громадських активістів

Ми запитали, що думають стосовно реєстрованого партнерства народні депутати, що представляють Запоріжжя.

«Я вважаю, що цей законопроєкт – не на часі. Парламент під час війни повинен розглядати законодавчі ініціативи, які підтримують наших захисників, допомагають перемогти ворога, сприяють соціальному захисту наш громадян, об’єднують суспільство, а не навпаки. Щодо цієї ідеї я отримував чимало повідомлень від виборців із протилежними думками: як за, так і категорично проти. Зазначу, що запровадження інституту цивільних чи одностатевих партнерств не є обов‘язковою вимогою для вступу в ЄС. Минулого року до президента вже зверталися з подібною ініціативою в форматі петиції. Президент відповів, що всі люди вільні, але визначення шлюбу в нашій Конституції передбачає, що він укладається виключно між чоловіком та жінкою. Конституцію ж під час війни, як відомо, змінювати не можна. Вважаю, що нам варто зосередитись на захисті нашої держави і громадян, здобути перемогу, а вже потім обговорювати з суспільством інститут реєстрованих партнерство», – прокоментував нардеп Сергій Штепа.

Запорізька правозахисниця Регіна Харченко зазначає, що на її думку, законопроєкт та права людини завжди на часі. А можливість одностатевим парам мати ті ж самі права, які давно доступні різностатевим парам – це не про якість окремі привілеї.

«Цей закон надає права партнерам та статус близьких родичів і спадкоємців першої черги спадкування. Дуже чітко прописано, які права є у партнера у випадку якоїсь складної негативної ситуації з іншим партнером. Наприклад, якщо один з партнерів є військовослужбовцем і необхідно проводити якісь процедурні питання з впізнання, якщо потрібно отримати певні соціальні пільги у випадку, якщо партнер отримав каліцтво, інвалідність, або помер, захищаючи батьківщину. Закон є справді складним, оскільки вносить зміни в 43 нормативно-правові акти. Передбачені всі необхідні соціальні права у випадку смерті та зникнення безвісти, потрапляння в полон. На цей закон був великий соціальний запит і в соцмережах були випадки, коли люди були змушені укладати якісь фіктивні шлюби, щоб хтось зміг про них подбати, особливо якщо людина не має близьких родичів, спадкоємців, живих батьків. Реєстроване партнерство як раз і покладене вирішити нагальні питання. Я хочу підкреслити, що цей законопроєкт регулює права та обов’язки відповідних партнерів, тільки їх, та не зачіпає питання батьківства та виховання дітей», – зазначає Регіна Харченко.

Юристи пояснюють, що реєстроване партнерство укладається лише з 18 років, в той час як шлюб можна укласти в деяких випадках раніше. Цивільне партнерство дає можливість одразу обговорити питання пов’язані з майновими правами та зобов’язаннями. В шлюбі, наприклад, є презумпція спільної сумісної власності, то тут укладаючи угоду про партнерство можна одразу зазначати, що у кожного свій бюджет і якщо хтось набуває якусь нерухомість, то це його приватна власність.

«Якщо люди з різною орієнтацією приймають рішення встати на захист України, то вони мають бути так само забезпеченні правами, що мають люди в іншому сімейному положенні та оточенні. Основний меседж цього закону – соціальний захист тих осіб, що йдуть захищати батьківщину, але вони не мають близьких родичів, а перебувають у певних стосунках і вони можуть бути різними. Держава має це визнавати і гарантувати рівні права всім. Мені здається, що це прекрасна ідея і для різностатевих пар, що можуть для початку укласти цивільне партнерство і якщо вони після будуть готові до батьківства, то можуть вступити в шлюб», – коментує Регіна Харченко.

Працівник благодійного фонду «Гендер Зед» Костянтин Андріїв наголошує на тому, що інститут реєстрованого партнерства надає можливість близькій людини потрапити в реанімацію, наслідувати майно, вирішити питання спадкування.

«Опоненти цього закону розказують про те, що і раніше можна була все це зробити, мовляв, можна прийти до нотаріуса, укласти якийсь договір на приватній основі і отримати певні права. В реальності же ми спілкувалися з тими людьми, що укладали подібні договори, і, на жаль, дуже важко щось довести в судовому порядку. Наприклад, є одностатева пара і один з хлопців не підтримує жодних зв’язків зі своєю матір’ю і він укладає приватний договір з нотаріусом про те, щоб все передати своєму партнеру. Найімовірніше, що якщо з ним щось станеться і почнеться суд, то мати виграє, бо є закони вищої інстанції, які це регулюють. Цивільне ж партнерство набагато полегшить цю роботу. Також це може бути цікаво, як різностатевим парам, так і одностатевим, що не пов’язані романтичними стосунками. Наприклад, якщо в Запоріжжі хтось втрачає  житло через обстріл і переїжджає до свого близького друга або подруги, то вони починають мати спільний побут і можуть укладати договір цивільного партнерства. Тобто це не так про сексуальність і романтичність, скільки про юридичний аспект взаємовідносин людей в сучасній Україні», – зазначає Костянтин Андріїв.

Юридично не так багато відмінностей в правах при реєстрованому партнерстві і шлюбі, скоріш за все мова йде про ставлення до шлюбу в суспільстві, який сприймається як дещо сакральне, що має об’єднувати людей, надавати моральні обов’язки по відношенню один до одного.

«Готується ще альтернативний законопроєкт Мінюстом. Це також прецедент в Україні, коли не лише окремий депутат чи депутатка, а ціла державна структура готує законопроєкт, який за словами їх помічників, буде спрямований саме на ЛГБТ-людей. Дуже цікаво, яким він буде. В правозахисному світі зараз малюється декілька варіантів: або буде прийнятий законопроєкт Інни Совсун, або законопроєкт Мінюсту, або ж їх об’єднають і це буде дещо середнє. Ми не сумніваємося, що законопроєкт в будь-якому випадку приймуть, бо реакція людей на нього позитивна. Можливо і будуть протести, нам потрібно буде пояснювати певній категорії людей, що в цьому немає нічого страшного», – розказують в Гендер Зед.

Якщо законопроєкт буде прийнятий, то і одностатеві, і різностатеві пари зможуть зареєструвати відносини в органах реєстрації актів цивільного стану або ж навіть подати заявку через «Дію».

«В ЛГБТ-спільноті немає чіткого 100% погодження, що партнерство – це класно, бо багато людей хочуть шлюбу і це нормально. В той самий час багато людей сприймають партнерство, як таку сходинку до шлюбу. Єдине питання – скільки часу пройде від партнерства до шлюбу, бо знов ж таки під час воєнного стану ми не можемо змінювати Конституцію, де зазначено, що «шлюб – це союз чоловіка та жінки». Дуже багато навіть європейських країн, які дозволили партнерство, то вони на цьому зупинились і далі не йдуть. На мою особисту думку на 2023 рік – це найкраща можливість і добре, що вона з’явилася, а вже після закінчення війни адвокація може бути продовжена. Зараз найкращий час, аби зробити таку реформу. Це можливість допомогти людині, що знаходиться поруч з тобою. На законодавчому рівні це буде перший законопроєкт, який введе в юридичне поле ЛГБТ-сім’ї в принципі», – розказує Костянтин Андріїв.

Нагадаємо, що наразі законопроєкт №9103 знаходиться на розгляді в профільних комітетах ВРУ. В планах вирішити питання щодо реєстрованого партнерства до кінця 2023 року.