Це історія правоохоронця з Бердянська Вячеслава Шморгуна, який понад місяць прожив в захопленому росіянами місті, а нині працює в деокупованій Бучі. Слідчий фіксує військові злочини для Міжнародного кримінального суду.

Як пише пресслужба поліції, після завершення навчання у відомчому виші Вячеслав служив в Бердянському районному відділі поліції. 27 лютого російські війська захопили Бердянськ.

«Разом з іншими жителями Бердянська я прокинувся ніби в іншій реальності – жорстокій, страшній та несправедливій. Однак на той момент ще не здогадувався, що і домівка, і місто невдовзі стануть для мене недоступними. На якомусь адреналіні після потужних вибухів додатково створені патрулі контролювали правопорядок на території міста та району. Завдяки посиленому режиму служби до повної окупації території поліція не допустила вчинення мародерства та інших злочинів», — цитує чоловіка Нацполіція.

Попри насування важкої техніки та великої кількості живої сили ворога, бердянські поліцейські, ризикуючи власними життями, не покинули місць несення служби. Правоохоронці переодягнулися в цивільне вбрання та продовжили допомагати людям, уникаючи зустрічей із «визволителями». У такому режимі, потай від окупантів, вдалося пропрацювати декілька тижнів. У місті були відсутні газ та зв’язок, виникла нестача продуктів, готівки, медикаментів та пального.

За можливості, правоохоронці передавали до Запоріжжя інформацію про пересування колон, розташування ворожих блокпостів, місця скупчення солдат і їхнє озброєння. Потім російські військові викрили таємно організований штаб, працювати далі стало неможливо.

Невдовзі надійшов наказ про вихід особового складу до обласного центру. 6 квітня родині слідчих Вячеслава та Анжеліки Шморгун вдалося проїхати 13 ворожих блокпостів і дістатися Запоріжжя. За його словами, найсуворіші перевірки були від представників так званої ДНР, де представники незаконних збройних формувань ледь не кожному погрожували розправою, відбирали майно.

Вже наступного дня вони приступили до роботи в обласному центрі.

Спочатку Вячеслав ніс службу на одному із блокпостів, через який відбувалась евакуація жителів Гуляйпільської громади. «Перевіряючи автомобілі, ми намагалися заспокоїти наляканих людей та вказували їм, куди в першу чергу треба звертатись за допомогою, — розповідає поліцейський. — Потім була ротація до Комишувахи, де навчився документувати наслідки ворожих обстрілів. У той період навіть довелося охороняти військовополонених, яких наші бійці взяли біля Малої Токмачки», — говорить він.

У квітні 2024 року Вячеслава Шморгуна відрядили на Київщину — до Бучі, звільненої від загарбників наприкінці березня 2022 року. Деокупована Буча для усього світу стала першим наймасштабнішим свідоцтвом жорстоких звірств росіян.

«Місто було в окупації 28 днів. Викрадення, тортури, зґвалтування, мародерство та вбивства цивільних, у тому числі й дітей — не повний перелік того, що там чинили рашисти. Від дня звільнення минуло вже понад два роки, а там ще й досі є над чим працювати», — розповідає слідчий.

З-поміж усіх воєнних злочинів його найбільше вразили жорстокі вбивства. Свідки тих подій розповідають, що перед тим, як позбавити життя молоду дівчину, російські солдати тривалий час ґвалтували її, а стріляючи у літню жінку, цинічно цікавилися, чи страшно їй. Вони застрелили чоловіка з інвалідністю, який на вимогу не міг вийти з автомобіля через стан здоров’я.

Безліч допитів, слідчих експериментів, оглядів місць подій та вивчення відеозаписів дозволило правоохоронцям отримати величезний масив інформації про підрозділи збройних сил рф, які захопили Бучу. На цей час вдалось ідентифікувати понад тисячу російських солдат, які вдерлися на нашу землю та вчиняли звірства. Поліцейські ретельно документують воєнні злочини окупантів для Міжнародного кримінального суду.