Село Приморське Василівського району потерпає від ворожих обстрілів майже щодня. Російські військові прицільно б’ють по школі, житловим будинкам, обстріляли пам’ятник загиблим у Другій світовій війні. 

Як живе Приморське — далі у репортажі. 

Приморська школа 1-3 ступенів — її за останній тиждень ворог випробував на міцність двічі. Перший раз — 9 липня о 2 годині ночі. Снаряд впав в кількох метрах від школи, на шкільному подвір’ї. Вибуховою хвилею вибило близько 20 вікон, пошкодило їдальню, спортивний зал, класи і знищило 15 шиферин. Вже наступного дня о 14:00 був повторний обстріл. В школі тепер немає не лише вікон і даху, а ще світла та інтернету.

За словами директора КУ «Приморська школа 1-3 ступенів» Андрія Підгорного, під час нічного обстрілу в школі був сторіж. Чоловік не постраждав, бо знаходився на першому поверсі і заховався за принципом «двох стін».

«Ми за час ковідного карантину навчились дистанційно навчати дітей. 225 учнів в школі, з яких в селі залишилось 95%. Майже всі учні тут.  Ми готові дистанційно працювати, але ми залишились без інтернету», — говорить директор школи.

Збитки він ще не підрахував, але каже, що сума точно буде не підйомна для сільського бюджету. В школі вже почали підготовку до навчального року — готували сховище, що розташоване в напівпідвальному приміщенні.

Щодня на вулицях села працює аварійна бригада «Запоріжжяобленерго». Електрики говорять, що з першого дня війни ще жодного вихідного не було. 

«Кожен день щось лагодимо. Вчора тільки тут були і сьогодні знову. Вранці зробимо, а ввечері знов їдемо… Ну які тут військові об’єкти? Бабусі, що живуть приватному секторі?», — каже працівник аварійної бригади Анатолій. 

З бригадою своїми бронежилетами поділилися працівники ДСНС. 

«17 кг важать, на стовп в ньому не залізешь, але як обстріли, то що робити», — говорять чоловіки. 

За словами старости села Олега Максименка, до війни в Приморському було 3000 — 3200 мешканців, з них 80% людей залишались до 2 липня. Виїхали лише жінки з маленькими дітьми, але 190 переселенців заїхали з навколишніх сел чи тих населених пунктів, що зараз під окупацією. 

«Памятник пошкоджено. Коли вони (окупанти) кричать: «ми пам’ятаємо про дідів», а самі бомбили тут, коли сюди люди квіти принесли», — говорить він. 

81-річна пані Лідія, що мешкає сама, розказує про нічний обстріл та збирає у дворі скло з вікна. 

«Вирвало раму, яка всередині. Як начало бабахкать, я телевізор дивилась. Скло летіло в хату. Я під подушку голову заховала, як би була біля серванту, то було б мені хана. Зранку не могла вийти, бо замок від вибуху покрутило, так я  його молотком вибила», — говорить Лідія. 

Ховатися під подушку жінку навчила соціальна працівниця Тетяна Новосьолова. Каже, що люди літні не можуть самостійно вийти в безпечне місце, то хоч так можуть вберегтися.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram, щоб не пропустити важливі новини міста та області.