Відновлення виробництва плитки Мелія стало ковтком свіжого повітря для невеликого запорізького підприємства.

“Коли почалась війна ми звільнили майже весь персонал. Ми залишили лише двох фахівців, які можуть навчити інших, у разі необхідності. Люди — це рушійна сила нашого виробництва, бо воно ручне. Людина — це головна виробнича одиниця. Якби не це замовлення, то нас би не було. Ми б все розпродали. Пережити цю зиму і зберегти підприємство нам допомогло це замовлення”, —  це розповідь директора з виробництва керамічних виробів Володимира  Заставського. 

Назву підприємства ми не називаємо навмисно, з безпекових міркувань. 

Замовлення, про яке він говорить, це виробництво унікальної плитки Мелія для будинку 151 на проспекті Соборному, який відбудовують після влучання російської ракети С-300. 

Журналісти 061 побували у виробничих цехах та побачили, як виготовляють унікальну плитку.

Володимир показує другу найбільшу цінність свого виробництва (після першої — персоналу) — гіпсові форми. Їх тут мають чимало, все в кадр не влазить. Ба більше, навіть в одному приміщенні місця замало. Проте виробництво різних горщиків та скульптур поставлено на паузу, нині всі сили спрямовані на виготовлення плитки Мелія. 

Кераміст Олексій Будко вручну наповнює форми глиняною масою. Говорить, що на заливку форми  йде година-півтори. Потім все розрівнює — це процес досить кропіткий та тривалий, після чого плитка відправляється в піч. Кілька сотень плиток я вже зробив”, — розповідає чоловік. 

Він зізнається, що робота доволі важка фізично, адже брикети з глиною та самі форми мають чималу вагу. Проте результат того вартує.

“Мені здається, що дуже гарно виходить. Гордість є, що ми долучились до цієї справи. Бачимо, як поступово «закривається” плиткою фасад будинку”, — каже кераміст. 

Обпалення робиться в печі при температурі 1200 градусів, потім 2-3 доби плитки остигають. 

“Плитка віддає таке тепло, якого достатньо для опалення приміщення цеху”, — говорить очільник виробництва. Аби підтвердити свої слова, він дістає “свіжу” плитку з печі. Для цього одягає спеціальні рукавиці. 

“Піднесіть руки, тільки не дуже близько. Ви відчуєте жар”, — каже Володимир. 

Піднесли. Температуру дійсно можна відчути, не торкаючись. 

Вага однієї плитки сягає від 10 до 11 кг. Для відновлення фасаду пошкодженого будинку їх треба близько 2000 штук. 

“В 50-60-ті роки плитку робили “сухим пресом”. Зараз технологія інша. Робимо її вручну. В нас є сотні гіпсових матриць, враховуємо товщину і робимо вручну. Виробництво фактично почалось наприкінці серпня 2023 року. Тоді ми зробили форми. А плитку безпосередньо почали виробляти восени.  2000 плит ми зробили за 3-4 місяці. Найскладніше — сушка та випал. На кожній плиті стоїть клеймо, дата виробництва. Нам дуже приємно, що ми маємо відношення до відновлення будинку. Це дуже відповідально. Для нас викликом були лише терміни, бо ми знаємо держстандарти, ми маємо досвід і ми вміємо робити різні архітектурні елементи, але ми переживали, що в терміни не вкладемося”, — зізнається Володимир. 

Сама плитка виробляється за бюджетні кошти. Перш ніж налагодити її виробництво необхідно було вирішити питання з сировиною. В Україні шамотну керамічну масу виробляють лише в Слов’янську на підприємстві “Керамічні маси Донбасу”. 

“Вони запустили виробництво на прохання генерального підрядника ТОВ “Українські інвестиційні технології”, який вів перемовини, вирішував питання з енергопостачанням (працювали генератори). Підприємство зробило глину під це замовлення”, — каже виробник плитки. 

“Це був справжній виклик, бо плитка, яка є на фасаді будинку, була там встановлена майже 80 років тому і з того часу така плитка в нашій державі не виготовляється взагалі. Плитка зараз має дисбаланс за кольором з тією, що встановлена раніше. Навіть після того, як стара плитка була почищена.

Але вже через пару років пройде процес окислення металів, які є в складі плитки і вона буде мати червоний колір і буде зливатися в фасадом”, — пояснює директор КП «Управління капітального будівництва» Олександр Андрєєв. 

“Запевняю, що пару сезонів і нова плитка буде такого самого кольору. 100%”, — додає виробник. 

За його словами, в 50-х- 60-х роках минулого століття проспект Соборний (ті будинки, що мають таку плитку на фасаді) був пісочного кольору, як нині ця плитка. 

Зараз будівельники монтують плитку на фасадну частину будинку. Для цього навіть збудували невелички “теплички”, бо розчин, який тримає плитку, любить плюсову температуру. 

Виробник плитки каже, що шамотна кераміка вогнетривка, міцна (як бетон) та має високу теплоємність. Тож, є ще й утеплювачем. 

Володимир з важким серцем згадує, як робили різні архітектурні елементи для Курахівського парку. Як він чекав на його відкриття та особисто контролював виробництво кожного з 18 об’єктів. Але нині той парк є лише у спогадах та на фотографіях, бо його знищила ворожа армія. 

“Дай боже сил нашій армії. Віримо, що буде мир та зростуть темпи відновлення і реконструкцій і у нас будуть замовляти цю плитку і інші міста, де є будинки, які нею облицьовані. А також ми знову зможемо створювати різні архітектурні елементи, якими будуть прикрашати міста”,  — каже Володимир.