Вони були «на нулі» більше року. За цей час пережили чимало: і втрату побратимів, і звільнення захоплених ворогом територій. Мова про бійців 128-ї бригади тероборони. Хлопці на деякий час повернулись з передових позицій аби відновити боєздатність та провести вишколи. Кажуть: на фронті треба постійно вдосконалювати свої навички.

Що відбувається на полігоні — бачили кореспонденти 061.

«Ми проводимо злагодження взводів. Завдання взводу — вийти на рубіж і приготуватися до ймовірного наступу противника. За легендою навчань: виїхала БМП з десантом, котра була подавлена кулеметом «Браунінг». Також хлопці «знищили» ворожий танк. Відпрацювали на «добре». Є над чим працювати. Постійно командири повинні поліпшувати свої навички», — говорить офіцер на псевдо «Утьос».

Він додає, що у військовій справі завжди є над чим працювати, адже з’являється нове озброєння, змінюється ситуація на фронті. Такі злагодження підрозділів необхідно проводити, аби вони могли працювати на реальному полі бою, як єдиний організм.

Поки спілкуємось, на полігоні йде підготовка: біля окопів закладається вибухівка, яка буде імітацією артилерійського обстрілу. Лічені секунди і кожен з підрозділів вже на своїх позиціях.

Втомлені, але задоволені хлопці виходять з полігону після навчань. Говорять, не втомилися, бо за рік на передовій вже встигли звикнути до таких навантажень.

Військовий на імʼя Володимир, позивний «Добриня» каже, що попри чималий досвід такі тренування зайвими не будуть. Він згадує найважчий день, точніше один з найважчих.

‘Це коли ми втратили побратима, він з нами два дня прожив і загинув. На другий день свого чергування», — згадує «Добриня». Це сталося під час ворожого обстрілу, було пряме влучання артилерії в «льожку».

‘Від цього, на жаль, ніхто не застрахований», — додає його побратим на імʼя Денис. Він дуже хотів потрапити у піхоту. Зізнається, що чув раніше вислів про те, шо «у піхоти є свої янголи-охоронці — артилерія, розвідка і зв’язок». Каже: дуже хотів перевірити чи правда це. Перевірив. Правда. Вдома, в рідному Дніпрі, на нього чекає родина.

«У мене троє дітей. Троє синів: найстаршому 12 років, середньому — 9 і найменшому — 3 роки. Вони не виїхали. Вдома мене чекають. Говоримо телефоном, якщо я не бойових завданнях. За час війни діти виросли. Скучив сильно за ними. Дуже хочеться побачитися», — каже Денис.

Власне міни на полігоні, ті що є імітацією артобстрілу, заклав боєць на псевдо «Ілліч». На першій лінії, на «нулі» він був 14 місяців. Тут він сапер, а в мирному житті — виробник сільгосптехніки.

«Танки зривалися, орки — підривалися. Все добре. Були місця, де «зуби драконів» проходили і багато мін, розтяжок і всього-всього. Бачили боєприпаси 2018-2019 рр виробництва», — розказує він про фронт.

Про те, що територія Запорізької області наразі дуже щільно замінована ворогом, «Ілліч» знає не з новин чи зведень, а бачив це на власні очі.

«Була ділянка 20 на 20 метрів і на ній було більше ста протипіхотних мін. Все засіяно. Розміновуємо, все знешкоджуємо», — говорить «Ілліч». Він не рахував, скільки ворожих мін знешкодили, але каже: «більше п’ятиста мін точно на нашому рахунку».

Йому 30 років, він також родом з Дніпра. Додає, що всі побратими, з якими він нині боронить країну, точно знають, навіщо тут. До війни він не мав жодного стосунку до військової справи, був власником невеликого заводу з виготовлення сільгосптехніки. Та з початком великої війни підприємство закрив.

«Зараз неначасі це. Зараз на часі воювати», — каже боєць.

Його головна зброя — саперний щуп. За допомогою нього на фронті виявляють всі міни, бо металошукачі на «нулі» не працюють. «Ілліч» зізнається, коли війна закінчиться, буде працювати на зерновому фронті.