До війни він працював в одному з найпопулярніших ресторанів Дніпра, тепер готує різні кулінарні шедеври на фронті. Бойового кухаря звати Олександр, йому 34 роки. Він батько трьох дітей, на війну пішов добровольцем.

Далі в репортажі 061.

Його нинішнє робоче місце зовсім не схоже на те, яке в нього було до війни. Тут немає ні такого простору, ні умов, ні посуду. Наприклад, через обстріли відсутній газ та є проблеми із світлом. Тож готувати доводиться на балоні.

В день, коли ми приїхали до нього в гості, на обід у військових був суп, гречана каша з м’ясом та салат. Проте Олександр вирішив пригостити військових (і журналістів заразом) дерунами із вершковим соусом та яйцями пашот.

Але звичайне військове меню виглядає так: м’ясна солянка — у понеділок, гороховий суп — вівторок, в середу — борщ, далі — суп рисовий, гречаний з грибами. Друга страва — пюре, ті ж деруни, печеня, каша та різні салати.

Поки готує, трошки розповідає про себе. Ще з дитинства він мріяв працювати шефом в ТОПовому ресторані. Нині — за його плечима — 15 років стажу. Вміє готувати лобстерів, оленя, омарів, страуса та ще багато всього, але при цьому каже, що є одна найважча кухня — домашня. Олександр пояснює, що кожна людина має улюблені страви і для того аби приготувати смачно, треба знати смаки людини та її саму. Він зізнається, шо також має “свою улюблену страву” — борщ з квасолею та пиріжки з капустою. Це смаки з дитинства, бо це готували бабусі. Тепер він і сам вміє так готувати, каже якось пригощав батька і той сказав “борщ у бабусі”.

Він служить з 11 березня. Зізнається, прийшовши до військкомату сказав, що дуже боїться йти на фронт, а хоче допомогти. В нього запитали, хто він за фахом, відповів — “кухар”. Так і потрапив до військової кухні, бо кожен має робити те, що вміє. Родину Олександр відправив за кордон, бо найменшій донечці було лише півроку.

На війні на кухні чоловік завжди працює в одноразових рукавичках та довгому чорному фартуху (його він забрав з ресторану, коли йшов до військкомату).

Тим часом він натер картоплю, цибулю, вбив яйце, посолив та поперчив, додав часник і борошно, ретельно перемішав та почав смажити деруни. Після чого, зробив яйця пашот та соус.

“В ресторані цей соус я б готував на вершках, але тут роблю це на молоці і додав би не плавлений сирок, а як мінімум, три види сири”, — розповідає він та викладає страву на одноразову тарілку.

Каже, на війні немає часу мити посуд та на передову не повезеш звичайні тарілки.

Він згадує про своє “бойове хрещення”, після якого йому, власне, і подарували побратими шеврон “бойового кухаря”. Олександр розповів, що тоді вони з медиками знаходились неподалік від передової, аж раптом ворог почав гатити з “Градів”.

Загалом за час війни, він неодноразово готував під обстрілами, їздив на позиції, готував на вулиці, коли було мінус 10.

Сьогодні він понад усе мріє побачити дружину та дітей. Каже, що після перемоги візьме відпустку, а потім повернеться в ресторан.