У Запоріжжі військовослужбовці полку “Азов” зустріли з пологового будинку жінку свого побратима, яка народила третю дитину. Її чоловік — Олексій загинув під час боїв у Маріуполі в квітні, за кілька днів після цього — загинула її мама — військова психологиня. А у 2018 році — вона втратила брата — також військового.

Далі — читайте в репортажі 061.

Тетяна виходить з пологового будинку, тримаючи на руках маленького сина. На подвір’ї її чекають дві маленькі донечки — 4-річна Яна та 2-річна Вікторія. Дівчата познайомились з братиком та за кілька хвилин вже навіть встигли посваритися — кожна хотіла взяти його на руки, діляться, що малюк дуже сподобався.

Тетяну зустрічали з квітами — каже, що така виписка вперше і навіть не очікувала, що буде стільки людей.

“Хлопчика назвала Ілля. Ми з чоловіком Олексієм говорили про те, що як буде хлопчик, то назвемо Іллею, ще коли були вагітна молодшою донькою… Мої діти надають зараз сил, а також я розумію, що не можна здаваться, а треба боротись. Це показали не тільки мій брат, чоловік та мама, а й ті хлопці, які зараз боронять Маріуполь”, — говорить Тетяна.

Про загибель мами та чоловіка, вона майже нічого не знає. Говорить, що 19 квітня в останнє розмовляла телефоном з чоловіком. Він казав, що вийде на зв’язок через 6 днів, говорили про те, що треба докупити, аби зібратись до пологового будинку. 21 квітня Олексій загинув. 3 травня не стало мами — Наталі.

“Мама приїхала допомагати мені з середньої донькою, коли я народила її і так сталося, що хлопці з “Азову” запропонували їй працювати психологом. Її це надихало та надавало сил, щоб перебороти смерть брата (загинув у 2018 році). Вона в хлопцях бачила свого сина, хотіла допомогти усім”, — ділиться жінка.

Зустрічати Тетяну прийшла і племінниця її чоловіка — Яна.

“Він мені замінив батька. Він мені багато чого в житті показав. Я пишаюсь ним, мріяла піти його стопами. Мрію потрапити до “Азову”, я би хотіла бути снайпером бо міткість добра в мене”, — каже вона.

Колишні бійці “Азову” говорять, що Азовська сім’я дуже велика — це не тільки бійці, це їх діти, родини в цілому. Вони запевняють, що намагаються піклуватись про всіх.

“Держава щось робе, але ми звикли довіряти в першу чергу своїй родині”, — говорить Кирило, який добре знав брата Тетяни, вони разом проходили службу в одному батальйоні.

Колишній боєць “Азову” Данило каже, якби не ті бійці, які залишились в Маріуполі, то невідомо, що було б із Запоріжжям.

“Їм пропонували відійти, здати Маріуполь, але вони розуміли, якщо вони відійдуть на інші рубежі, то ворог може дійти прямо до Запоріжжя і інших населених пунктів. Вони по суті врятували південь, бо невідомо що було із Запоріжжям, якби хлопці з Маріуполя не сконцентрували на собі по факту цілу дивізію російських військ з технікою. Запоріжжя ціле, бо хлопці там залишились”, — каже він.

Військові говорять, о зараз весь світ має зробити все, щоб їх витягнути.