«По нам працюють ворожі «Урагани», «Гради», САУ, танчики, міномети. Кожного дня. Обстріли постійно, незалежно день чи ніч. Ситуація завжди напружена», — ось так коротко характеризує ситуацію на фронті військовий «Шеф», який нині боронить Запорізький напрямок, а ще 9 місяців тому він був звичайним будівельником та жив на Івано-Франківщині.

Кореспонденти 061 побували на позиціях та побачили як військові утеплюють бліндажі. Далі — в нашому репортажі.

Переходити на зимовий варіант несення служби доводиться досить швидко. Адже падає не лише температура повітря, а й листя з дерев, які ще зовсім недавно допомагали нашим військовим маскувати техніку та позиції.

«Шеф» каже, що тут, на війні, його цивільна професія та навички стали у нагоді, допомогли під час будівництва.

Командир батальйону має позивний «Ягуар» показує нам бліндаж, в якому встановлена буржуйка, що працює не на дровах, а на масляній переробці.

«Враховуючи ворожі обстріли на нашому напрямку, обліт ворожих дронів ми намагаємось заховати особовий склад, особливо в нічний час, щоб не спалювати позиції. Ми облаштували бліндажі масляними буржуйками, які не дають диму і ми не такі вразливі від дронів», — каже він.

Командир говорить, що бліндаж розрахований на 2-3 людини, адже чим він менший, тим в ньому тепліше.

Поки ми роздивлялись бліндажі та спілкувались з одними військовими, інші — ведуть спостереження.

«Ми прикриваємо хлопців, що на інших позиціях, на випадок прориву, ми маємо завжди бути готові вести бій. Ми вже звикли до того, що десь «бухнуло», десь — полетіло. Ми не думали, що будемо зимувати тут, але перемога скоро і потім додому поїдемо. Першим ділом вдома спалю лопати, бо тут накопався», — жартує військовий на позивний «Скубіду».

В цивільному житті він працював екскурсоводом, водив дитячі групи в походи, за фахом — електрогазозварювальник.

Він родом з села Микуличин, коли почалась війна, то зрозумів, що має ставати на захист країни і пішов до лав ТрО.

Вдома на нього чекає вагітна дружина, у подружжя невдовзі має народитись дівчинка. Ім’я для малечі вже придумали — Мія.

Питаємо у військових, а яка ситуація на фронті, коли ворог завдає масованих ударів по всій країні. Наприклад, як це було в останній день жовтня.

«На фронті також стає гаряче. Коли ракетами б’ють по містам, на фронті не затихає. Навпаки, загострюється. Гатять буває чітко по годинам і ти розумієш, що вони просто тупо вистрілюють, б’ють по картах 60-х років, але ж міста та села з тих часів змінились і інфраструктура також, але вони б’ють по старих картах. Ворог знищує все. У будь-якому селі, де вони були, залишилось до 10% житлових будинків. Ворог намагається знищити Україну, ми це розуміємо, ми не боїмося, бо ми на своїй землі, ми боронимо нашу Україну», — говорить командир.

Поки виїжджаємо з позицій, питаємо у «Шефа», а яким він уявляє собі день перемоги. Чоловік кілька секунд мовчить і потім відповідає:

«Не знаю, чесно. Мрію про це…. Думаю, що це таке, що не можна передати словами, бо ми всі того чекаємо. Ми чекаємо, коли ми переможемо свого одвічного ворога і повернемось всі до своїх сімей. Вдома за нас моляться».

Сьогодні на фронті можна зустріти і вчорашніх бізнесменів, і вихователів, і медиків, і будівельників…. Перелічувати професії можна дуже довго. Так само довго можна називати населені пункти родом з яких ті, хто боронять Запорізький напрямок.

Самі ж військові кажуть, немає жодної різниці на якому напрямку бити ворога. «Україна — це наша територія. Ми всі це розуміємо і відступати немає куди», — кажуть вони.