Етнічний грузин, керівник студії грузинського танцю «Імеді» Малхаз Чахвашвілі з початком повномасштабної війни став допомагати нужденним та військовим.

Він не любить розповідати на загал про свою волонтерську діяльність, мовляв, робить не для реклами, а за покликом серця. Він мріє поставити «Танок перемоги» та говорить, що у Запоріжжі має бути створена Алея Героїв, присвячена саме іноземним захисникам.

Про це та інше — в нашому матеріалі.

ТАНЦІ ДОПОМАГАЮТЬ ВИВЧАТИ КУЛЬТУРУ НАРОДУ

Родина Малхаза переїхала до Запоріжжя в 2000-му році. Місто обрали не випадково, адже саме тут жив рідний дядько Малхаза.

Чоловік говорить, що сильно хотів пізнати культуру українського народу, тож вирішив робити це через ранок.

«Я вивчав українські танці. Саме в танцях можна дізнатись про традиції, а також зрозуміти чим багата Україна. З 2013 року почав займатися грузинськими танцями. Вже більше ніж 10 років я викладаю дитячі танці. В мене є чудовий колектив, з яким ми часто виступали на різних фестивалях та конкурсах, займали призові місця, нас знали, як творчий колектив», — розповідає Малхаз.

Ансамбль «Імеді» був лауреатом фестивалю «Таврійська родина», брав участь у обласних і міських святкових концертних програм «Покрова на Хортиці», святкуванні Дня Незалежності України.

З початком повномасштабної війни, ми стали дистанційно займатися. Чимало моїх учнів виїхали і нині живуть за кордоном.

«Я міг виїхати з країни, коли почалась війна, але я не став цього робити і не зроблю. Свого часу Україна мене прийняла дуже добре. Моя душа тут. Тут мої друзі. Запоріжжя — це дім, дядько жив тут, батьки. Від долі не можна втекти», — додає.

Малхаз говорить, що хоча війна і не закінчилась, але фестивалі почали потроху відновлювати свою діяльність. Більше того, його, як керівника «Імеді» вже неодноразово запрошували взяти участь у різних заходах, в тому числі і за кордоном.

«Я кажу, що діти — мої вихованці, нехай беруть участь, а я вже після перемоги», — каже.

Він дуже сумує за своїми вихованцями. Розповідає, що найменшій дитині, яка займалася в його студії, було лише 3,5 роки. У той же час, він з гордістю каже, що діти, яких навчав, продовжують займатися танцями і зараз мають успіхи, якими діляться з ним як викладачем. Правда, поки що в режимі онлайн.

Малхаз називає Запорізький край багатим, адже тут завжди налічувалось багато національностей. До 2022 року тут була велика грузинська діаспора. Зараз вона менша, але всі, хто тут є — дуже дружні.

ХЛІБ ДЛЯ НУЖДЕННИХ І ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ У НОВОМУ ФОРМАТІ

«З початком війни я одразу почав шукати місце, де міг би бути корисним. Допомагав в гуманітарному хабі, який розгорнули в приміщенні цирку. Почав допомагати військовим. А потім почав роздавати хліб. Це було 20 березня 2022 року. Просто сам від себе. Пішов, скупився, вийшов на вулицю і роздав. Одного дня мені зателефонували інші волонтери і почали питати, чи може потрібно щось. Я подякував і сказав, що справляюсь. Скоро вже буде три роки, як це роблю. Кожен тиждень. Буду роздавати хліб до перемоги. Це потрібно. Різні люди підходять», — ділиться Малхаз.

Більше того, вже три роки, як він не святкує свій день народження вдома. Чоловік говорить, що тепер у нього нова традиція: в цей день він купує різні смаколики та їде до шпиталю, де пригощає військових. Зізнається, що такий формат йому навіть більше подобається, ніж той, що був раніше.

МІЦНИЙ ТИЛ ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ

Разом із грузинською діаспорою він зробив грузинсько-український прапор. Його робили для того, аби передавати в першу чергу військовим — на знак поваги.

«Ми з вами зараз каву п’ємо і це завдяки нашим військовим. Кожен з нас має щось зробити для них. Тил має бути міцним», — додає.

Такий стяг є на стелі, що встановлена на вʼїзді в колишній Оріхівський район (нині Пологівський). Малхаз завжди має такий прапор при собі. В підтвердження своїх слів — прямо під час зустрічі дістав його із сумки.

«Я пишаюся тим, що я грузин і живу в Україні. Ми завжди підтримували Україну і зараз це робимо. Чимало грузин нині на фронті. На жаль, чимало вже і загинули. Скажу так: Запоріжжя захищають різні національності і про це треба говорити, це треба знати і памʼятати. Одним пальцем вдарити не можна, бо він зламається, а кулаком — так. Ми — це і є цей міцний кулак. Україна не сама. З нею поляки, вірмени, грузини, кримські татари, німці, греки, роми і багато інших народів», — пояснює.

ДВОМОВНА МОЛИТВА

Малхаз каже, що для нього важливо вміти спілкуватись українською. Він вивчив і вміє співати гімн України. Він розуміє і може говорити українською. Хоча зізнається: без помилок поки не виходить.

«Ми живемо один раз. Треба це розуміти і пам’ятати. Ми маємо бути разом і робити щось, а не чекати коли хтось прийде і щось принесе. Мій батько похований у Запоріжжі, я живу разом з мамою. Ми вирішили, якщо ця країна мене прийняла, дала мені освіту, дала все, що в мене є, то я маю їй віддячити», — пояснює співрозмовник.

Грузинська діаспора зробила ікону. Цим займалася дівчина, яка офіційно має право це робити. Ікону освятив Єпископ Запорізький та Мелітопольський Фотій. Ікона зараз знаходиться в храмі Пресвятої Богородиці, що на Хортиці. Малхаз показав маленькі копії цієї ікони, які роздає усім бажаючим, на зворотній стороні розміщена молитва українською та грузинською мовами.

«Відновлення країни обовʼязково буде. Віра, що Україна буде найбагатшою країною в Європі. Вона точно буде сильнішою. Головне — не розчаруватися. Проте повторюсь: треба робити, а не чекати чи просто говорити. Перемога точно буде за нами. Але народу не зайвим буде нагадати, що вони мають теплі ліжка завдяки нашим ЗСУ», — каже.

Він додає, що в місті має бути Алея Героїв, присвячена саме іноземцям, які віддали життя, захищаючи місто та область.

А ще він мріє поставити «Танок перемоги» і разом з іншими діаспорами створити міжнаціональний театр. Каже, що ідей має багато, головне — перемога.