За повідомленням Решетилівської міської ради, 22 жовтня 2023 року в районі села Андріївка Бахмутського району Донецької області загинув Крупа Микола Петрович — солдат, навідник механізованого батальйону 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя.

Воїн народився 19 серпня 1990 року в селі Каленики. Закінчив Калениківську школу, Решетилівський професійний аграрний ліцей за фахом електрозварника та полтавське ПТУ № 10, де здобув спеціальність радіомеханіка. Працював на м’ясокомбінаті та маслозаводі в Решетилівці, а пізніше — в Ужгороді на посаді заступника завідувача складу. Був мобілізований до лав ЗСУ у березні 2023 року.

Понад два роки Микола вважався зниклим безвісти. Весь цей час родина не припиняла пошуків та сподівань, проте загибель захисника було офіційно підтверджено. 30 грудня 2025 року героя поховали у рідному селі.

За повідомленням Лохвицької міської ради, 16 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області загинув молодший сержант Покатов Володимир Васильович.

Воїн народився 16 листопада 1972 року в місті Лохвиця. У 1990 році закінчив Лохвицьку школу № 3, згодом здобув спеціальність агронома в Березоворудському сільськогосподарському технікумі. У рідному місті Володимир працював бригадиром рільничої бригади на підприємстві імені А. Тесленка, а згодом — у КП «Добробут-сервіс». Колеги згадують його як працьовиту людину, яка дуже любила природу. До лав Збройних Сил України він був призваний у березні 2024 року.

Майже рік Володимир Васильович вважався зниклим безвісти. Лише наприкінці 2025 року його загибель було офіційно підтверджено за результатами експертизи ДНК.

У полеглого захисника залишилися мама, сестри, донька та син.

За інформацією Кременчуцької міської ради, 1 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі міста Новогродівка Донецької області загинув солдат Теслюк Юрій Миколайович.

Воїн народився 24 листопада 1973 року. Його життя було пов’язане з Полтавою, селищем Котельва та містом Кременчук. У полеглого воїна залишилися мати та сестра.

За інформацією Полтавської міської ради, 13 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Невське Сватівського району Луганської області загинув Сопілка Аркадій Володимирович — старший солдат, водій стрілецької роти.

Воїн народився 11 травня 1971 року в селі Первомайське Кіровоградської області. Після школи здобув фах водія, а в 1989-1991 роках проходив строкову службу в прикордонних військах. У 1996 році переїхав на Полтавщину: спочатку жив у Супрунівці, а з весни 2017 року оселився у сусідньому селі Келебердівка. Односельці згадують його як надзвичайно порядну та трудолюбну людину: Аркадій Володимирович працював на асфальтному заводі, був дбайливим господарем, тримав худобу та працював на землі. До лав Збройних Сил України він приєднався у серпні 2024 року, ставши на захист Батьківщини попри вік та стан здоров’я.

За інформацією Полтавської міської ради, 18 жовтня 2024 року в районі міста Новогродівка Донецької області загинув Кулик Ігор Ярославович — молодший сержант, командир взводу спеціальних робіт ремонтно-відновлювального батальйону.

Воїн народився 2 травня 1981 року в місті Новоград-Волинський Житомирської області. Навчався у Пришибській ЗОШ Шишацького району. Протягом 1999-2000 років проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. У цивільному житті працював слюсарем на олійниці. Останні роки проживав у селі Валок Полтавської громади. До захисту Батьківщини Ігор приєднався у липні 2024 року.

За інформацією Лютенської сільської ради, 23 грудня 2024 року на Покровському напрямку Донецької області загинув Іщенко Костянтин Вікторович.

Воїн народився 26 листопада 2003 року. Проживав у селі Рашівка Лютенської громади. Попри юний вік, Костянтин став на захист рідної землі, мужньо виконуючи бойові завдання на одній із найскладніших ділянок фронту.

Тіло захисника вдалося повернути додому лише нещодавно під час обміну тілами загиблих. Його особу було офіційно підтверджено за результатами ДНК-експертизи наприкінці 2025 року.

За інформацією Ромоданівської селищної ради, 18 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Слов’янка Синельниківського району Дніпропетровської області загинув Чудан Владислав Михайлович — молодший сержант, оператор безпілотних літальних апаратів.

Воїн народився 5 липня 1994 року в селі Шарківщина Миргородського району. Навчався у Полтавському ліцеї транспорту, пройшов строкову військову службу. У цивільному житті Владислав захоплювався рибальством, футболом та садівництвом — у майбутньому мріяв професійно займатися цією справою. Від початку повномасштабного вторгнення він став добровольцем на захист України. Побратими та друзі згадують його як надзвичайно життєрадісну, активну та надійну людину, яка понад усе цінувала родину.

Протягом восьми місяців Владислав Михайлович вважався зниклим безвісти. Лише наприкінці 2025 року його загибель було офіційно підтверджено, і захисник назавжди повернувся додому. Поховали воїна на Алеї Героїв у місті Миргород.

За інформацією Горішньоплавнівської громади, 7 грудня 2025 року під час виконання обов’язків військової служби в районі села Середнє Краматорського району Донецької області героїчно загинув старший сержант Топільський Юрій Анатолійович.

Воїн народився 9 серпня 1970 року в місті Ровеньки Луганської області. Після закінчення школи здобув фах машиніста електровоза у Слов’янському залізничному технікумі. У 1989-1991 роках проходив строкову військову службу. У цивільному житті Юрій багато років присвятив роботі в локомотивному депо міста Покровська на Донеччині. До лав Збройних Сил України був мобілізований 6 грудня 2024 року. Поховали захисника 29 грудня 2025 року на військовому меморіалі «Їхні імена будуть жити вічно» в Горішніх Плавнях.

За повідомленням Зіньківської міської ради, 11 грудня 2025 року під час виконання військового обов’язку героїчно загинув солдат Курбангулов Валентин Андрійович.

Воїн народився 23 серпня 1993 року. Проживав у селі Сулими Зіньківської громади. Закінчив школу у Воскобійниках та здобув спеціальність газоелектрозварювальника у Зіньківському регіональному центрі професійно-технічної освіти.

Після проходження строкової служби в армії Валентин працював на станції технічного обслуговування в Полтаві. Був призваний до лав Збройних Сил України 1 липня 2025 року. Побратими та друзі згадують його як енергійну та дружелюбну людину, яка завжди була готова підставити плече допомоги.

У полеглого воїна залишилися дружина та сини.

За інформацією Полтавської міської ради, 23 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області загинув Дворяшин Олександр Миколайович — солдат, майстер-номер обслуги міномета.

Воїн народився 27 серпня 1980 року в Полтаві. У 1997 році закінчив школу № 4. Вищу освіту здобув у Полтавському державному педагогічному інституті, який закінчив у 2004 році за спеціальністю «Вчитель історії та правознавства». До лав Збройних Сил України був призваний у вересні 2025 року.

За інформацією Полтавської міської ради, 23 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в Дніпропетровській області загинув Кушнаревич Дмитро Андрійович — матрос, стрілець-помічник гранатометника.

Воїн народився 6 травня 1994 року в Полтаві. У 2012 році закінчив гімназію № 31, а згодом — Полтавський державний аграрний університет, де у 2016 році здобув фах менеджера-адміністратора. На військову службу був призваний 1 жовтня 2025 року.

За повідомленням Кременчуцької міської ради, 23 грудня 2025 року, захищаючи територіальну цілісність України, загинув Срібний Микола Миколайович.

Воїн проживав у місті Кременчук. Він був відданим захисником Батьківщини, який став на захист рідної землі від російської військової агресії. Прощання із захисником та його поховання заплановане на 5 січня 2026 року.

За інформацією Ковалівського старостату, 24 грудня 2025 року поблизу села Покаляне Чугуївського району Харківської області загинув Агєєв Олег Володимирович — старший солдат, оператор групи повітряної розвідки.

Воїн народився 11 грудня 1980 року в Московській області РФ. Довгий час жив і працював у місті Краматорськ у ювелірній сфері та займався професійною збіркою велосипедів.

Після початку повномасштабного вторгнення переїхав до села Ковалівка Полтавської громади. Олег був надзвичайно творчою людиною: захоплювався музикою, грав на гітарі та ударних інструментах, писав власні вірші й пісні, любив малювати та фотографувати. У 2022 році він був мобілізований до лав Державної прикордонної служби України.

У полеглого воїна залишилися мама, дружина, племінник та брат, який також захищає Україну в лавах Збройних Сил.

За інформацією Пирятинської громади, 27 грудня 2025 року в районі міста Сіверськ Бахмутського району Донецької област загинув Романюк Вадим Ігорович.

Воїн народився 31 травня 1989 року в Києві. Його життєвий шлях був тісно пов’язаний із селами Олександрівка та Нові Мартиновичі Пирятинської громади. У 2007 році він закінчив Київське училище зв’язку, після чого працював слюсарем механоскладальних робіт у місті Вишневе. До лав Збройних Сил України Вадим був мобілізований у травні 2025 року.

За повідомленням Хорольської міської ради, 28 грудня 2025 року внаслідок травм, отриманих на війні, помер старший сержант Ричко Василь Олександрович.

Воїн народився 2 квітня 1969 року в селі Городище Чорнухинського району. Здобув фах керівника духового оркестру в Гадяцькому культосвітньому училищі. Василь Олександрович мав величезний військовий досвід, присвятивши службі понад 17 років: він пройшов війну в Афганістані, служив на Кубі, а у 2003-2004 роках брав участь у миротворчій місії в Іраку. У цивільному житті мешкав в Оржиці та Лубнах, а з 2014 року — у Хоролі, де працював оператором котельні Хорольської центральної публічної бібліотеки.

26 лютого 2022 року він знову став у стрій, боронив Херсонщину та Донеччину у складі 107-ї та 110-ї окремих механізованих бригад. 21 жовтня 2023 року під час оборони Авдіївки отримав тяжке осколкове поранення та контузію. Він був одним із останніх, хто виходив з оточеного міста. Після тривалого лікування захисник повернувся до цивільної роботи. Проте один із осколків, який не вдалося видалити під час операцій, зрушився, що призвело до раптової смерті Героя.

У полеглого воїна залишилися дружина, донька та син, який нині також захищає Україну в лавах ЗСУ.

За інформацією Омельницької сільської ради, 29 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Мар’яне Сумської області загинув Бублик Олександр Андрійович з 421-го окремого батальйону безпілотних систем «Сапсан».

Воїн народився 7 серпня 1979 року в селі Рокитне. Навчався у Рокитненській школі. Згодом здобув фах столяра у Кременчуцькому професійно-технічному училищі № 19. Строкову військову службу проходив у Сімферополі. Усе трудове життя Олександра було пов’язане з Кременчуцьким нафтопереробним заводом, де він працював оператором. У вільний час захоплювався рибальством та футболом. На захист України чоловік став 1 серпня 2025 року. У полеглого захисника залишилися сестра, донька та син.

За інформацією Лохвицької міської ради, 30 грудня 2025 року на Херсонському напрямку загинув Ковшик Микола Петрович.

Воїн народився 24 жовтня 1986 року в селі Мехедівка Лохвицького району. У 2004 році закінчив Безсалівську середню школу. Працював у ТОВ «Нове життя», а після проходження строкової служби у 2006 році повернувся до рідного села та працював у фермерському господарстві «Мрія». До лав Збройних Сил України Микола був призваний за мобілізацією у вересні 2024 року.

У полеглого захисника залишилися батьки та сестра.

За інформацією Білицької селищної ради, 31 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Сумській області загинув Нещемний Сергій Денисович — старший солдат, оператор безпілотних літальних апаратів. Захисник поліг у бою за свободу та незалежність України в останній день року.

Воїн народився у 2001 році. Проживав у селі Марківка Білицької громади. Попри молодий вік, Сергій став на захист рідної землі. У полеглого захисника залишилися батьки та брат.

За інформацією Лубенської міської ради, 31 грудня 2025 року від ускладнень важкої хвороби помер Радченко Євгеній Іванович — старший солдат, старший кулеметник роти охорони батальйону забезпечення Національної гвардії України.

Воїн народився 31 травня 1972 року в Лубнах. Закінчив місцеву школу № 8 та професійно-технічне училище № 12, де здобув спеціальність муляра-монтажника та електрозварювальника. Тривалий час працював на лубенському заводі «Лічмаш-прилад». Євгеній був відомий як майстер із «золотими руками», який міг відремонтувати будь-що і був надзвичайно дбайливим господарем. Коли Батьківщина покликала на захист, він без вагань став до її лав. У захисника залишилися мама, донька, сестра та онуки.

За інформацією Хорольської громади, 1 січня 2026 року відійшов у вічність Бибик Петро Борисович — старший солдат, майстер відділення технічного обслуговування автомобільної техніки 107-ї реактивної артилерійської бригади Збройних Сил України.

Воїн народився 30 травня 1972 року. Проживав у місті Хорол. Протягом служби Петро Борисович чесно й самовіддано виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі. Побратими та близькі згадують його як відповідальну та витриману людину, віддану справі захисту держави. Життя захисника обірвалося внаслідок хвороб, набутих під час проходження військової служби. У нього залишилися дружина та донька.

За інформацією Хорольської громади, 1 січня 2026 року в кардіологічному центрі міста Полтава, внаслідок хвороб, набутих під час проходження військової служби, помер Гордієнко Василь Олексійович — старший сержант, стрілець взводу охорони 1-го відділу Лубенського РТЦК та СП.

Воїн народився 19 січня 1978 року в місті Хорол. Василь Олексійович присвятив військовій справі 10 років свого життя, чесно й сумлінно виконуючи обов’язок перед українським народом. Побратими та колеги згадують його як взірець витримки, відповідальності та непохитної вірності присязі. У захисника залишилися дружина, донька та син.

Імена, фото й біографії інших загиблих бійців, життя яких було пов’язане з Полтавською областю, можна переглянути тут.

«Полтавщина»