«Той, що мав знищити Полтаву» або чому ворог Гетьманщини Алєксєй Келін більше не буде звеличуватися публічному просторі

Полтавська битва започаткувала процеси остаточної ліквідації української державності та поглинення Російською імперією українських земель. Задля стирання національної пам’яті про мазепинську ідею росіяни набудували у Полтаві чимало імперських маркерів. Їх спорудження мало на меті зміцнювати у свідомості українців міфи про Полтаву як «город слави руского оружія». Говорячи офіційною мовою закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» — це об’єкти «присвячені подіям, пов’язаним із здійсненням та глорифікацією російської імперської політики». Серед ідеологічного імперського мотлоху одне із чільних місць відведено звеличенню московита Алєксєя Келіна та його підлеглих—так званих «оборонців Полтавської фортеці» (насправді-окупантів-московитів) на проспекті імені Героя України Віталія Грицаєнка. Офіційна назва: «Пам’ятник захисникам фортеці та коменданту О. С. Келіну». Серед полтавців укорінилася простіша і коротша-«Лев». Величезна дошка-плита на пам’ятнику про окупанта Келіна є яскравим зразком російської історичної пропаганди. Ця масивна дошка є незаконним елементом пам’ятного знаку, який слід неодмінно прибрати з публічного простору українського міста Полтава.

У виставковому проєкті «Мазепа. Karl ХІІ. Пётр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди» Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та музею «Поле Полтавської битви» стверджується: «Полтава була важливим форпостом Гетьманщини, через неї проходив шлях із України до Криму, до переправи на Дніпрі— Переволочної, до Запорізької Січі, Правобережної України, Польщі. Після укладення Іваном Мазепою союзу зі шведським королем Карлом ХII московські загарбники намагалися зайняти своїми гарнізонами найважливіші у воєнно-стратегічному плані населені пункти Гетьманщини. Значення Полтави підсилювалося тим, що Полтавський полковник Іван Левенець був прибічником Мазепи, посвяченим у плани гетьмана. Тоді основна частина Полтавського полку за наказом Петра І перебувала на Дону, Полтаву від московської навали захищати було нікому. Інгерманландський полк московитів безперешкодно зайняв місто 3 грудня 1708 року. Іван Левенець змушений був підкоритися силі. У січні на зміну інгерманландцям до фортеці ввійшли Тверський, Устюзький та батальйон Бєлгородського гарнізонного полку (понад 4 тисячі вояків). Командування гарнізоном прийняв ставленик московського царя полковник Алєксєй Кєлін На озброєнні у нього і його московських артилеристів було 49 гармат».

І зараз таких «келіних», продовжувачів справи Петра першого, сучасних путіністів, на жаль, не бракує у тимчасово окупованих містах і селах Криму, Запорізької, Донецької, Херсонської та Луганської областей України.

Міф про «героїчну» оборони Полтави від шведів-витвір російської історичної пропаганди

Російська історична пропаганда переконувала: до московитів приєдналися 2600 полтавців (жителів і частково козаків), які взяли участь у «героїчній» обороні Полтави. Проте сучасні дослідники запевняють: у межах фортечних укріплень міста із загальною площею фортеці 40 гектарів мешкали близько 2,5 тисячі жителів, серед них жінки, діти, люди похилого віку. Тому твердження про 2600 городян, активних оборонців Полтави, є російською брехнею. Тим паче, що й у самих російських джерелах годі надибати бодай одне ім’я полтавця, який би приєднався до військових дій московського гарнізону.

Важливо знати: у російському історичному документі «Письма и бумаги императора Петра Великого» вміщено лист Петра І коменданту Алєксєю Келіну у червні 1709 року. Чомусь це джерело не є популярним серед російських істориків, та воно показує нам, українцям, сучасним полтавцям СПРАВЖНЄ ставлення окупантів-московитів та їхнього царя до полтавців. Недарма Тарас Шевченко писав про московського царя так: «це той перший, що розпинав нашу Україну». У тому листі Петро І наказував Келіну: на випадок, якщо українські жителі Полтавської фортеці не нададуть допомогу московському гарнізону, таємно вивести той з фортеці, а місто… знищити! Тобто військові-окупанти Келіна мали підірвати Полтавську фортецю разом із жителями, які там залишилися! Це вам не нагадує долю Маріуполя, Бучі, Ірпеня, Ізюма, Херсона?

Міф про героїчну оборону Полтави тривалістю 87 днів (із 1 квітня по 27 червня 1709 року) і відчайдушні штурми фортеці шведами походить із «Дневника военных действий Полтавской битвы», який ще часто називають «Дневником А.Келина». Цей твір написав у середині XVIII століття доглядач робіт у Кронштадті П. Крьокшин. Сучасний історик П. Кротов проаналізував «Дневник А.Келина», спростував численні міфи і назвав Крьокшина «петербургским сочинителем».

«Полтава мала стати оперативною базою для подальшого походу Карла ХІІ на Москву. Для шведського короля важливо було облогою фортеці затримати московські війська на лінії Ворскли. Із середини квітня 1709 року почалася поступова передислокація союзного війська (шведів, українських козаків під проводом гетьмана Івана Мазепи, запорожців під проводом кошового отамана Костя Горідєнка) до Полтави. Тобто з цього часу розпочалася блокада міста, союзники проводили інженерні роботи: риття траншей, підкопів, закладання мін, встановлення артилерійських батарей. При цьому масових штурмів фортеці колонами за підтримки артилерійського вогню Карл ХІІ не організовував. Облога Полтави значною мірою мала демонстраційний характер: Карл ХІІ і мазепинці менше за все були зацікавлені у знищенні полтавського гарнізону та фортеці, розраховуючи, що шляхом їхньої блокади він зможе виманити головні сили московської армії на генеральну битву»,—зазначено у виставковому проєкті «Мазепа. Karl ХІІ. Пётр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди».

«Геть мутанта-окупанта!»

Проблема засміченості публічного простору Полтави цим маркером задавнена. У часи імперії зверху над пам’ятником ще й «красувався» бронзовий двоголовий орел. Його хотів відновити у часи правління проросійського режиму Януковича екс-міський голова Андрєй Матковскій, у цих намірах мав підтримку і архітектора Валерія Трегубова. Зупинити малоросійщину вдалося лише шляхом публічної акції громадськості «Геть мутанта-окупанта!». Заслужений журналіст України Василь Неїжмак у газеті «Україна молода» так писав про той захід: «Без згоди полтавців імперський символ майже 300–річного поневолення України нинішні полтавські владці вже виготовили і збираються встановити його до Дня міста, який відзначатимуть 23 вересня. Щоб не допустити такої наруги над національною гідністю українців, першу протестну акцію добровольці з „Простору свободи“ провели у формі театралізованої, за їхнім визначенням, „скептичної посмішки“. Мовляв, хижих орлів не треба боятися— краще посміємося з них. Тож до згаданого пам’ятника молодь принесла вирізаний із паперу „макет“ двоголового птаха із приклеєним курячим пір’ям. З огляду на це головного персонажа акції охрестили „мутантною куркою“. Учасники акції також тримали в руках портрет Івана Мазепи. Своєрідною кульмінацією дійства стало запрошення організаторів колективно обскубти згаданого двоголового „мутанта“. Щипали „опудало“ фактично всі присутні. Після цього під скандування „Геть мутанта–окупанта!“ і „Мазепу— в Полтаву, мутанта— в канаву!“ пошарпаного паперового птаха віднесли до найближчого сміттєвого бака». Як співорганізатор тої акції нагадаю: вже тоді, у 2010 році лунали думки не лише про ганебність спроб відновити двоголового орла-герб Російської імперії, але й про цивілізований демонтаж бодай масивної плити з написом, де Келін і його посіпаки прославляються.

«Українські леви: боролись, боремося, перемагаємо!»

Важливо діяти виважено, згідно з процедурами. Нищити не треба, краще музеїфікувати усе, що пов’язане з російським міфом про Полтаву як «город слави руского оружія», усіма цими пьотрами і келіними. Настав час їх переміщення із публічного простору до Державного музею-заповідника «Поле Полтавської битви», який буде перейменовано і перепрофільовано. Це стосується й масивної плити глорифікації Келіна та інших елементів пам’ятників, в тому числі й неактуального герба Полтави імперських часів на обеліску пам’ятника.

Натомість варто окреслити боротьбу за державну незалежність і військові традиції, а також зв’язок поколінь, які втілювали і втілюють цю боротьбу й вшанувати захисників і захисниць України у різні історичні періоди-Гетьманщини, УНР, сучасної України.

Досі на Полтавщині майже не увічнено земляка, борця з Москвою, уродженця нашого краю Костя Гордієнка (р. н. невідомий — 4.05.1733). Він народився на Полтавщині, освіту здобував у Києво-Могилянській академії, а славу і шану завоював на Запорожжі. Був козаком Платнирівського куреня Запорозької Січі, 12 разів обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. Гордієнко відмовився присягати на вірність московському цареві Петру І і відкрито відстоював перед ним права й вольності Війська Запорозького, чим заслужив довіру та повагу серед козацтва. пішов на єднання з військами Мазепи та шведського короля Карла ХІІ. 27 березня 1709 року в сотенному містечку Великі Будища на Полтавщині 8 тисяч січовиків на чолі з Костем Гордієнком приєдналися до українсько-шведського союзу.

Приєднання запорожців спричинило повстання у південних сотнях Полтавського полку проти московського війська. Йдучи на з’єднання з Карлом XII, кошовий Гордієнко очистив значну територію Лівобережної України від московських військ. Не чекаючи допомоги шведських союзників, він дощенту розбив тритисячний загін ворожих драгунів московського царя Петра І у Царичанці, розгромив московитів також під селом Келеберда на Полтавщині і, скориставшись зі страху та розгубленості серед московських царських генералів, почав вибивати їхні війська з міст і сіл не тільки по Орелі, а й по Ворсклі. Скрізь, де він з’являвся, до нього приєднувалися загони місцевих козаків-повстанців, які вже самі громили окремі московські підрозділи та обози. Після поразки під Полтавою допоміг шведському королю та Іванові Мазепі із їхніми військами переправитися через Дніпро.Після обрання Пилипа Орлика гетьманом у місті Бендери (Молдавія) став його соратником, брав участь в укладанні Бендерської конституції (або «Конституції Пилипа Орлика»).

Тож пропоную на передній площині обеліска (вгорі над левом) створити і встановити барельєф пам’яті земляка Костя Гордієнка та герб Полтавського полку Гетьманщини тих часів (відомо, що цей полк, очолюваний Іваном Левенцем підтримував Мазепу). А на бокових площинах (як варіант — на передній, внизу під барельєфом Костю Гордієнку) – барельєфи із символікою військових формацій, які засвідчують кількасотлітню історичну тяглість і традиції мазепинського визвольного руху. Йдеться про полк імені Костя Гордієнка Армії Української Народної Республіки та мотопіхотну бригаду сучасних Збройних сил України імені Костя Гордієнка. Огорожу з московських куль-ядер, що з’єднані між собою ланцюгом як алюзію про трагічну Полтавську битву можна замістити козацько-мазепинськими сенсами. Важливо на постаменті розмістити стелли пам’яті з викарбуваними іменами і прізвищами полтавців-полеглих героїв-оборонців обох формацій.

Скорочена назва оновленого пам’ятника: «Українські леви: боролись, боремося, перемагаємо!».

Повна назва для документації та таблиці на постаменті: «Українські леви: боролись, боремося, перемагаємо!». Пам’ятник учаснику антимосковського повстання під проводом гетьмана Івана Мазепи, кошовому отаману Запорізької Січі Костю Гордієнку та оборонцям України різних історичних періодів — козакам-петлюрівцям з полку імені Костя Гордієнка Армії Української Народної Республіки та воїнам мотопіхотної бригади Збройних сил України імені Костя Гордієнка».

Тішитимусь, якщо відбудуться широкий обмін думками, дискусія. Також варто організувати на платформі «Едем», у вже апробований спосіб (під час деколонізації топонімії та визначення нової дати дня міста) громадське опитування щодо з’ясування думки полтавців. Переконаний, що означений варіант міг би фігурувати у інтернет-голосуванні. Так само як і опція переміщення всього об’єкту (разом із левом) до кластеру російської монументальної пропаганди.

Так само як і пропозиція щодо пам’ятного знаку «Соборність України. Єдність між містами: Львів-Полтава», вже деким сформульована і оприлюднена у полтавських інтернет-виданнях. Щоправда виникають запитання. З левом як одним із брендів Львова все зрозуміло. А як презентувати у вигляді рівнозначного елемента пам’ятника Полтаву? Очевидно, що цей елемент має бути пропорційним за розмірами леву.

Є що проговорювати поміж експертів. А як думаєте ви, шановні читачі? Долучайтеся до обговорення у соцмережах.

Олег ПУСТОВГАР, представник УІНП в Полтавській області