Вшанувати пам’ять захисника прийшли полтавці, серед яких побратими, родина, вчителі та школярі. Про це повідомила пресслужба Полтавської міської ради.

Головний сержант Ігор Анатолійович Дорошенко (позивний «Полтава») народився 7 червня 1986 року у Полтаві.

Після закінчення школи № 26 пішов на строкову службу до Житомирської 95 автомобільної бригади. Завжди пишався своїм званням «десантник» та мріяв повʼязати своє життя із воєнною справою. Після строкової служби одразу пішов працювати в поліцію. За відмінну службу був нагороджений памʼятною відзнакою МВС України — медаллю «90 років карному розшуку України».

У 2013 році закінчив Київський юридичний університет внутрішніх справ. Ігор завжди виділявся чесністю та порядністю, стояв на боці правди та вимагав справедливості завжди та в усьому.

У 2014 році, коли російські війська перетнули державний кордон України, добровільно, зі словами «не допущу, щоб ворог прийшов у мій дім», став на захист Батьківщини у складі батальйону поліції особливого призначення «Полтава».

У 2014-2015 роках боронив Україну, бравши безпосередню участь в проведенні АТО на території Донецької та Луганської областей, за що отримав посвідчення учасника бойових дій. 2016-2018 роки знову проходив службу в 95-й бригаді, 2019-2020 роки — контрактна служба в складі 5 БТГр. За цей час зарекомендував себе як безстрашний воїн.

В службовій характеристиці відмічено: «За час проходження військової служби на посаді командира відділення-командир гранатомета зарекомендував себе, як грамотний дисциплінований військовослужбовець. Постійно працює над вдосконаленням своєї військової підготовки, збагаченням знань та вмінь. Бере активну участь у житті роти. В роботі виявляє принциповість та вимогливість. На критику реагує вірно, робить з неї правильні висновки та своєчасно усуває виявлені недоліки».

У 2017 році на Яворівському полігоні пройшов курси підготовки «Інструкторів» та «Першої медичної допомоги» на базі канадського обʼєднання, отримавши відповідні сертифікати.

За роки служби займає посади: стрілець-помічник гранатометника, командир відділення, снайпер, головний сержант.

Ігор ніколи не скаржився ні на що, не жалівся, не вихвалявся своїми здобутками. А їх було чимало: численні нагороди та відзнаки: нагрудний знак «Високомобільні десантні війська України», «20 років ПДВ України», «За участь в АТО», «За взірцевість у військовій службі III ступеня», «За вірність народу України ІІ ступеня», «За військову доблесть», «Ветеран війни», «За оборону Києва», «За поранення (тяжке)», в тому числі орденом «За Мужність III та II ступеня».

За надзвичайну самовідданість державі та бездоганне виконання службових завдань, у 2023 році відзначений іменним годинником.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, не чекаючи повістки, вже на початку березня став на захист країни у складі 46 ОАеМБр Десантно-штурмових військ ЗСУ. Разом із побратимами брав участь у найтяжчих боях за визволення Київської та Житомирської області, дійшовши бо білоруського кордону. Далі чекали запеклі бої та визволення Херсону, після чого був перенаправлений на Донецький напрямок. Могутньо відстоював Бахмут та Соледар, де 16 січня 2023 року отримав уламкові поранення. Був госпіталізований, переніс не одну операцію, із нетерпінням чекав повернення в стрій, але, на жаль, остання операція стала для Ігоря фатальною. 2 квітня 2023 серце воїна зупинилося в обласній лікарні Полтави.

Ігор був справжнім патріотом, взірцем мужності, наповнений оптимізмом, силою духу та непереборною жагою до життя. Користувався великою повагою у друзів та побратимів, залишивши по собі тільки найтепліші спогади.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»