Як зауважила директорка Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Котляревського Надія Влезько захід присвятили знаковій даті новітньої історії — 32-ій річниці всенародного голосування за незалежність України та постаті Стешенка. А Григорій Титаренко повідав, що цьогоріч збіглися три символічні дати, пов’язані з Іваном Стешенком. По-перше, минає 105 років, відколи більшовики підступно, вночі вбили його за українське слово та проведення 1918-го українізації у Великих Будищах (маєток у нього був у Чернчому Ярі, а це поруч), де викладання було російською. Також 10 років тому побачило світ видання, презентоване нині в Полтаві — єдине, яке маємо в Україні.

«Його твори досі ніхто не видавав. Я спочатку планував збирати матеріали до його біографії. А потім почав працювати у Київських архівах, і побачив, у якому воно стані — буквально на клаптиках паперу, все розсипається, все зникає. І в мене з’явилася ідея видати його. Коли я вже мав на руках цю книгу, то вирішив зробити презентацію у Великих Будищах. Приїхали люди з університету Шевченка, зі Спілки письменників, журналісти, ще була презентація в Канаді, а в Полтаві книгу досі не презентували», — розповів Григорій Титаренко. До речі, його зусиллями 15 років тому у Великих Будищах неподалік Диканьки встановили меморіальну дошку Іванові Стешенку.

Це дуже глибока робота скульптора Миколи Посполітака (його вже немає серед нас). А з Полтавою Стешенко пов’язаний нерозривно. Він народився в центрі Полтави, в будинку Дворянського зібрання (там було дві прибудови), проживав на вулиці, що зараз носить ім’я Шолом-Алейхема, номер 28, навчався в 1-й гімназії (це зараз школа №3). Ми маємо освітянина такого рівня з Полтави, він і вбитий був тут, а ми його не шануємо, і навіть педагогічний університет не носить його ім’я», — сказав Титаренко.

Дослідники досі сперечаються про дату народження Стешенка. Пан Григорій розповів, що навіть в енциклопедії вона вказана неправильна.

— На рівні держави хотіли відзначати його 150-річчя цього року. Але він народився в 1874 році. Оскільки метричні дані відсутні (вони згоріли), звідки така дата — не знаю, але в бібліотеці Івана Павловського (це сучасник Стешенка) він називає 1874 рік. Я знайшов біографію, яку правив сам Іван Матвійович — він своєю рукою там вказав дату 1894 рік. Лесі Українка в листі до дядька Драгоманова, і донька Стешенка Ірина вказує цю дату. Але мене ніхто не чує, я ж не академік. З боку держави трохи все затихло, тож наступного року будемо святкувати 150-річчя. До речі, записи метричні робились у трьох екземплярах. Один екземпляр має бути в С.-Петербурзі, тому ще не все втрачено.

Як зазначив представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, дослідження Григорія Титаренка демонструє розуміння Стешенком того, що важливості захисту УНР, ваги збройних сил, щоб можна було чинити опір російській агресії — чи то денікінській «білій» чи то ленінській «червоній».

«Яким чином Іван Стешенко пошанований у Полтаві? На його честь назвали скромну вулицю в мікрорайоні Алмазний. Але там немає анотаційної дошки, люди не знають, хто це. І ця книга — великий внесок в увічнення його пам’яті. В обласній раді є така практика — оголошувати рік на честь когось. Наступний рік має бути на Полтавщині роком Івана Стешенка. І я бачу нинішній захід як прелюдію до цілої низки інших, креативних заходів, які привернули б увагу до цієї видатної постаті. Також одна з будівель, що є місцем пам’яті, зараз у власності соціально-відповідального бізнесу, і там можна було б виділити кімнату і облаштувати музей, і частину оцифрованого архіву, що перебуває зараз у Григорія Титаренка, розмістити там у вигляді експозиції», — висловив думку Пустовгар.

Кобзар Компаніченко і «Хореа Козацька» стали лавреатами Шевченківської премії цього року. Нагороду присудили за аудіо-альбом «Пісні Української революції» — спільний проект Українського інституту національної пам’яті, пана Тараса та очолюваного ним гурту.

На вечір пам’яті Івана Стешенка Компаніченко завітав до Полтави на запрошення Григорія Титаренка. Він зізнався, що вони з Тарасом завдяки Стешенку й познайомилися:

— Він співав пісню на слова Стешенка, і я до нього підійшов. До речі, Стешенко велику увагу приділяв музиці слова, тому його вірші легко лягають на музику. Його пісні звучали в революційному Києві на вулицях, навіть наші сучасники писали романси на його слова. Так Олексій Чухрай написав «Молитву», вона звучала, коли була перша презентація.

До пізнього вечора у затишній залі бібліотеки лунали козацькі думи, пісні українських авторів різних епох, — серед яких і на слова Івана Стешенка, Володимира Самійленка та власні — у виконанні Тараса Компаніченка.

Артист акомпанував собі на бандурі, кобзі, т.зв. гетьманській кобзі, колісній лірі, а глядачі охоче підспівували.

Крім того, п. Тарас вражав усіх направду енциклопедичними знаннями, перемежовуючи музичні номери розповідями про видатних українців, зокрема полтавців, та їхній внесок у вітчизняну культуру.

Він високо оцінив роботу Григорія Титаренка, адже, за його словами, відкривати забуті імена — це важка і невдячна праця: «Завжди легше творити щось своє, аніж роками і десятиліттями працювати в архівах».

Полтавський офіс УІНП