17 жовтня полтавські науковці, архітектори та інші представники громадськості зустрілися із нардепом Миколою Княжицьким для обговорення варіантів деколонізації міста. Для цього, після екскурсії Полтавою, була проведена публічна дискусія. Депутат є автором одного із зареєстрованих у Верховній Раді профільних законопроектів. Зустріч із ним була ознайомча — для узгодження можливої подальшої роботи. Про це «Полтавщині» повідомила депутатка міськради Юлія Городчаніна.

— Обговорили сам законопроєкт і певні пропозиції до нього. Найближчий тиждень теж збираємо ще письмові пропозиції, зауваження від департаментів, архітекторів тощо щодо законопроєкту і процедур демонтажу пам’яток, — зазначила Юлія Городчаніна.

За словами депутатки, на зустрічі також окремі полтавці домовилися сформувати неофіційну ініціативну групу, яка координуватиме процес очищення публічного простору міста від імперських символів. Про формат її роботи планують повідомити пізніше.

Схожа експертна група займалася формуванням переліку топонімів у Полтавській громаді, які варто дерусифікувати й деколонізувати. Саме на основі їхніх пропозицій Комісія з перейменування проводить свою роботу.

Паралельно, ще влітку цього року, при Полтавській облраді була створена робоча група з обговорення пропозицій щодо створення музею окупації радянської доби. Остаточну назву музей ще не отримав і не виключено, що там збиратимуть не тільки демонтовані радянські пам’ятки, а й імперські.

Ще не остаточно сформовані групи сходяться на думці, що на вулицях Полтави не має бути пам’ятників Ватутіну, Зигіну, місцю відпочинку Петра І тощо. А от щодо пам’ятника Слави з орлом на верхівці й російською зброєю фахівці однакової позиції не мають. Хоча на початку вересня Експертна рада при Міністерстві культури заявила, що і цей пам’ятник, разом з іншими колоніальними знаками, має бути демонтований і перенесений, це рішення рекомендаційний характер. Остаточно його долю має визначити Полтавська ОДА та Полтавська міськрада.

— Варто визначитися нарешті, хто для нас герої, а хто вороги, що для нас є орієнтиром. Але очищувати вулиці ми маємо в законний спосіб, без вандалізму. Так, у Полтаві це буде важко, бо весь центр міста переповнений пам’ятниками славі російської зброї. А отже, роботи буде дуже багато. Але ми маємо пройти цей шлях самоідентифікації, і зробити це вже, бо нас не зрозуміють наші захисники, які зараз воюють з імперією зла, яку в нас досі прославляють через пам’ятники, назви вулиць, установ і т. д., — вважає Юлія Городчаніна.

Архітектор, член ГО «Save Poltava» Артур Ароян вважає, що перед тим, як приймати рішення про демонтаж пам’ятників чи монументів, слід всебічно вивчити історичний та соціальний контекст:

— Для того, щоб ми могли працювати з усім переліком, і, відповідно, робити вже якісь висновки щодо тих чи інших, треба розуміти всю загальну картину. І тоді вже мати якийсь обґрунтований, науковий підхід, який би дозволив чітко обґрунтувати й прийняти рішення.

Саме для того, щоби зробити все правильно і без порушень, України потрібен закон, ідентичний закону «про декомунізацію». 1-го вересня Верховна Рада зареєструвала один такий — за авторством Миколи Княжицького, разом з Володимиром В’ятровичем та іншими членами фракції «Європейська Солідарність», «Батьківщина» та депутатської групи «За майбутнє». Він має назву «Про деколонізацію гуманітарної сфери України» (№ 7721).

— У Законі не сказано, що ці пам’ятники мають бути негайно знесені. Там визначені критерії, відповідно до яких Міністерство культури України повинно дати висновок, у який спосіб діяти, бо пам’ятки мають відповідати тим критеріям, які виписані в законі. Ми проти будь-якого вандалізму. Але якщо ми цього не вирішимо, то українці, які повернуться з фронту, самі це зроблять, як колись знесли леніних та сталіних, — зазначив Микола Княжицький, додавши, що місцева громада вже має подумати, що зробити на місцях, звідки заберуть пам’ятники імперцям.

Микола Княжицький поряд з Монументом Слави у Полтаві

Наразі його законопроект підтримав Комітет з питань освіти та науки й опрацьовують інші комітети, які мають надати свої зауваження. Окрім безперечних плюсів щодо обмеження пропаганди ідеології «русского міра» та іншої антиукраїнської пропаганди, він має й недоліки.

Зокрема, медіаюрист, заступник директора ЦЕДЕМ Ігор Розкладай вважає, що в законі недостатньо прописані рамки й обмеження деколонізації у порівнянні з більш чіткими й зрозумілими — декомунізації. І це буде складно, бо тема значно глибша, адже мала довший часовий проміжок.

Інша медіаюристка Людмила Опришко зазначила, що чинний вигляд законопроекту більше нагадує інструкцію чи коментар до закону. Він часто дублює наявні правові норми та оперує поняттями, визначення яких відсутнє в законодавстві України, надмірно деталізує різновиди антиукраїнської, проросійської пропаганди і недостатньо чітко й вичерпно формулює суть заборони.

Є альтернатива. За два тижні після Княжицького, 14 вересня у Верховній Раді зареєстрували законопроект № 7721-1 «Про подальшу деколонізацію, деокупацію та суверенізацію культурного простору України». Його автор — Микита Потураєв з партії «Слуга народу».

Декларує він приблизно те саме: заборона антиукраїнської та проросійської пропаганди, обмеження використання символів колоніального минулого в публічному просторі, врегулювання питань деколонізації, деокупації та суверенізації культурного простору, заборона використовувати у назвах та найменуваннях російської символіки війни тощо.

Аналіз цього документу майже відсутній у публічному просторі. Втім, він теж має недоліки. Наприклад, у ньому відсутні визначення «руського міра», а стаття 7 прописана так, що перенесенню підлягають буквально усі пам’ятники, встановлені до прийняття «закону про деколонізацію».

Вірогідність того, що цей момент виправлять і швидко внесуть інші правки, у цього законопроекту вища. Попри те, що він був поданий пізніше, комітети опрацьовують його швидше за «конкурентний» і альтернативний Княжицького.

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»