На завтрашньому засіданні Полтавського міськвиконкому планують дати дозвіл на встановлення 6-ти меморіальних дощок полтавцям, які брали участь у Другій світовій війні й отримали звання Героїв Радянського Союзу. Відповідний проект рішення був опублікований на сайті Полтавської міськради.

У списку наступні імена:

Агеєв Василь Сергійович (вул. Зигіна, 4) — уродженець села Захарівка Пензенської області РФ (1925 рік), був на фронті з 1943 року, відзначився у боях на підступах до міста Опава (Чехословаччина) у квітні 1945, був тяжко поранений, з 1945 року — Герой Радянського Союзу. У 1949 році закінчив Київське танкотехнічне училище, а у 1958-му — Львіввські курси з підготовки політскладу. Від 1969 року — полковник у відставці. Відтоді жив у Полтаві. Помер у 2020 році.

Василенко Федір Омелянович (вул. Гоголя, 27) — уродженець села Красногорівка Білоцерківської громади Миргородського району (1911). У 1933 році закінчив педагогічний технікум і пішов до Робітничо-селянської Червоної Армії. У 1938 році закінчив школу льотчиків-спостерігачів, взяв участь у радянсько-фінській війні. З липня 1941 року брав участь у Другій світовій війні: брав участь у бомбардуваннях Кенігсберга, Тільзита, Інтербурга, Данцига. У березні 1944 року отримав звання Героя Радянського Союзу. Останній свій бойовий виліт здійснив 28 квітня 1945 року на бомбардування противника в Берліні. Після закінчення війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1947 році закінчив курси удосконалення комскладу авіаескадрилій, був штурманом полку дальніх бомбардувальників, у 1956 році в званні майора був звільнений в запас. Жив у Полтаві, помер 24 серпня 1983 року.

Вахлаєв Олександр Олексійович (вул. Шевченка, 24/37) — уродженець села Іванівка (нині смт Антрацитівського району Луганської області) — 1912. У 1928 році закінчив 7 класів неповної середньої школи, потім працював на шахті «Знамя коммунизма». У 1934 році Вахлаев пішов до Робітничо-селянської Червоної Армії, а в 1936-му — закінчив військову авіаційну школу пілотів і став льотчиком-інструктором з техніки пілотування. З 1943 року брав участь у Другій світовій війні: був задіяний у боях на Західному, Воронезькому і 1-му Українському фронтах, Курській битві, битві за Дніпро, визволенні Західної України, Львівсько-Сандомирській, Краківській, Берлінській операціях. У липні 1944 року отримав звання Героя Радянського Союзу. У 1955 році в званні майора був звільнений в запас. Жив у Полтаві, 12 років на громадських засадах працював в одному з міських райвиконкомів, займався благоустроєм міста. Був депутатом райради. Помер 22 лютого 1986 року.

Кива Пилип Денисович (вул. Соборності, 9) — дідусь нардепа від «ОПЗЖ» Іллі Киви, уродженець села Яцинова Слобідка нині Полтавського району (1910). Навчався в Дібрівській неповній середній школі, у 1927 році закінчив Полтавську ветеринарно-фельдшерську школу, працював фельдшером у колгоспі «Зоря комунізму». У 1932 році був призваний до армії. Після закінчення військової служби працював слюсарем на Полтавському паровозоремонтному заводі. У 1940-му закінчив Курси удосконалення командного складу запасу Київського особливого військового округу. Вдруге в Червону армію призваний у червні 1941 року. Закінчив фронтові курси молодших лейтенантів. Воював на Західному, Степовому і 2-му Українському фронтах. У березні 1945 року отрима звання Героя Радянського Союзу. Після закінчення війни звільнений в запас, у 1948-му закінчив міжобласну дворічну партійну школу у Львові, працював заступником голови Полтавського міськвиконкому, інструктором Залізничного райкому партії Львова, заступником голови Яготинського райвиконкому Київської області, директором навчально-виробничого комбінату в Полтаві. На пенсії з 1963 року. Жив у Полтаві, помер 2 березня 1992 року. Є почесним громадянином міста Баттонья в Угорщині, його ім’я присвоєно населеному пункту Тиса в Румунії. У Полтаві його ім’я висічене на постаменті пам’ятника загиблим залізничникам на території тепловозоремонтного заводу.

Пєтушков Олексій Свиридович (вул. Соборності, 22) — уродженець міста Лисичанськ (1913). У дитинстві з батьками переїхав до Мінська, де закінчив 5 класів неповної середньої школи і робітфак при Мінському автодорожньому інституті. Працював токарем на машинобудівному заводі «Енергія». У 1933 році призваний до Червоної армії, а в 1936-му закінчив Сталінградську військову авіаційну школу. Війну зустрів у червні 1941-го у 8-му бомбардувальному авіаційному полку дальньої дії, де він був заступником командира ескадрильї. Брав участь в обороні Москви, Ленінграда та у Сталінградській битві, вів бої у небі над Орлом, Харковом, Києвом, Дніпропетровськом, Воронежом, Таллінном, Оршою, Псковом, Нарвою. У серпні 1944 року отримав звання Героя Радянського Союзу. У 1947 році закінчив курси удосконалення офіцерського складу, в 1956 році — Військову академію Генерального штабу. З 1959 року — полковник в запасі. Працював директором Кротенківського будинку відпочинку в Полтавській області, мешкав у Полтаві. Помер 27 липня 1991 року.

Романченко Іван Юхимович (вул. Небесної Сотні, 7) — уродженець села Карабазівка Опішнянської громади (1923). У 1939 році закінчив 9 класів Опішнянської середньої школи, в травні 1941 року переїхав у Магнітогорськ, де працював слюсарем у будівельному управлінні. У липні 1943 року пішов добровольцем в Червону армію. На фронті з грудня 1943 року. Воював на 1-му Українському фронті. У квітні 1945 року отримав звання Героя Радянського Союзу. Після штурму Берліна закінчив війну в Празі, а потім закінчив курси молодших лейтенантів. Демобілізувався у 1946 році. Жив у Полтаві, працював механізатором, потім диспетчером на номерному радіозаводі. Помер 3 липня 1982 року.

Зазначимо, що усі шість дощок уже встановлені за вказаними адресами. Їх виготовили коштом представників Полтавської місцевої (міської) організації політпартії «Опозиційна платформа — за життя». Напередодні 9 травня представники партії їх і відкрили. Рішення ж виконкому буде своєрідною «легалізацією» уже встановлених об’єктів. На чиєму балансі вони перебуватимуть, у проекті рішення не вказано.

За словами Іллі Киви ще 6 дощок Героям Радянського Союзу планують відкрити до Дня визволення Полтави 23 вересня.

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»