Обвинувачений є уродженцем Херсона та за час проходження служби обіймав кілька посад, зокрема був офіцером групи психологічного супроводу та відновлення механізованого батальйону, а згодом — командиром гранатометного взводу роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення. Слідство встановило, що вперше він без дозволу командування пішов у СЗЧ у грудні 2024 року.

У лютому 2025 року офіцер скористався законодавчою можливістю повернутися на службу без кримінальної відповідальності та добровільно з’явився до частини. Однак восени того ж року він знову залишив підрозділ. Після другого самовільного залишення місця служби у вересні 2024 року чоловік тривалий час переховувався. Лише 6 жовтня 2025 року правоохоронці встановили його місцеперебування та виявили в Одесі. Наступного дня пошукова група військової частини доставила його до пункту тимчасової дислокації підрозділу.

Втретє військовослужбовець пішов у СЗЧ вже 19 жовтня 2025 року. За п’ять днів правоохоронці знову розшукали його за межами Полтавщини — цього разу у селі Дачне Одеської області. 26 жовтня офіцера повторно доставили до розташування частини, а згодом, 4 листопада, він самостійно з’явився до територіального управління ДБР у Полтаві.

Під час судового засідання обвинувачений повністю визнав свою провину. Він пояснив свої вчинки особистими мотивами та складним морально-психологічним станом, наголосивши, що не мав наміру остаточно ухилятися від військової служби.

Попри каяття та аргументи захисту, суд кваліфікував дії за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та визнав неможливим призначення умовного терміну через повторність правопорушень в умовах війни.

Суд призначив офіцеру покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі. До набрання вироком законної сили засуджений перебуватиме під вартою.

Іван ШЕВЧЕНКО, «Полтавщина»