«Ми ініціювали пошанування борця за незалежність відповідно до підпунктів 1, 2,3, 4 статті 4 закону України „Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті“. Дякую виконкому Лютенської ради за пошану до земляка. Адже сучасна Україна — правонаступниця Української Народної Республіки, а сучасна РФ — правонаступниця СРСР. Сто років тому проти УНР вела війну червона і біла Росії. Нині війну веде путінська РФ: наша столітня війна за незалежність триває. Плекати пам’ять про борців за незалежність усіх історичних періодів (як воїнів Армії УНР, так і сучасних ЗСУ) — не лише право, але й моральний обов’язок органів місцевого самоврядування», — наголосив представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

У офіційному листі сільський голова Володимир Омельченко поінформував про те, що в межах виконання деколонізаційного закону у громаді обговорять питання перейменування однієї із вулиць Лютеньки на честь Леонтія Христового.

«У місцевому музеї актуалізували розділ експозиції про народне повстання під проводом Христового. У бібліотеці створили тематичну книжкову виставку, де серед іншого представили книги про Христового „Дзвони над Лютенькою“ (автор Іван Чайка) й роман „З Україною в серці, з шаблею в руці“ (автор Юрій Коцегуб)», — розповіли у виконкомі Лютенської сільської ради. Для учнів навчального закладу «Лютенський ліцей», молоді, усіх зацікавлених мешканців громади провели тематичну екскурсію про Леонтія Христового та його повстання, а ще влаштували показ документальних відео про славного уродженця Лютеньки: просвітницького відеоматеріалу інтернет-видання «Гадяч.Citі»

та з циклу «Поборники незалежності. Полтавщина» (виготівник — обласна державна адміністрація, 2014 рік).

Довідково:

Коли Леонтію Христовому сповнилося 20 літ, став до лав Армії УНР. У цей час російські більшовики окупували Полтавщину, а Христовий пішов у підпілля. У1919-1920 роках Христовий жив у Києві та брав активну участь у розробці планів повстання проти більшовиків. Влітку 1920 року Леонтій Христовий очолив повстанський загін, який діяв на території колишніх Гадяцького, Зіньківського та Миргородського районів. У липні 1920 року біля Лютеньки загін дав бій 14-й армії російсько-більшовицьких загарбників, але змушений був відступити. Проте ненадовго. Наростивши сили, 7 серпня 1920 року повстанці Христового і Коваля (а загін тоді налічував понад 1,5 тисячі повстанців) визволили Гадяч. Під час наступу на місто повсталі йшли під синьо-жовтим прапором, вигукуючи «Слава Україні!». У серпні у лавах повстанців налічувалося більше 1500 чоловік. Більшовики перекинули проти повсталих 7-му Володимирську дивізію, яку перед цим направили з Росії на денікінський фронт, 185-ту бригаду ВОХР, 64-й, 488-й, 489-й більшовицькі полки. 29 серпня 1920 року на околицях Лютеньки зав’язався кривавий бій. Сили були нерівні і після дводенного бою повстанці відступили. Після відходу повстанських загонів більшовики село спалили, а більшість жителів розстріляли. Про ті трагічні дні місцевий кобзар Петро Гузь співав:»…яка страшна кара впала на Лютеньку: вісімсот дворів згоріло, пішов дим захмари». За свідченням діяча «Просвіти», публіциста, педагога в 1917–1918 Полтавського губернського комісара народної освіти УНР Віктора Андрієвського, в Лютенці згоріли близько 1100 обійсть. За приблизними підрахунками, у ті дні загинули близько 150 повстанців та багато мирних мешканців Лютеньки.

Загинув Леонтій Христовий у липні 1921 року біля села Загрунівка у бою із загоном більшовицької міліції. Йому було лише 23. Тіло отамана перевезли до Зінькова, де поховали на місцевому кладовищі. Але й після смерті окупанти мстилися Христовому за опір — щоразу плюндрували його могилу. Але місцеві мешканці її одразу впорядковували. Російські окупанти жорстоко розправилися не лише з отаманом, а й з усім його родом.

Полтавський офіс УІНП