Яка журналістика потрібна людям?

Які мають бути журналістські матеріали?

Як справи з журналістикою в Україні, в Полтаві?

А що в Данії? У всьому світі?

Що не так з полтавською журналістикою?

Про ці питання поговорили Марина Єнсен (Баллеруп, Данія) і Олександр Золотухін (Полтава, Україна).

Відео дискусії:

Тези дискусії

0:00 Марина, Ви подеколи казали, що полтавська журналістика якась не така. Порівняно з зарубіжною. Чому?

0:56 Виборець повинен мати повну інформацію про суспільно-політичні події, щоб скласти власне враження і правильно проголосувати.

Крім висвітлювання події має бути додаткова інформація, аналіз події — чому вона відбулася.

Наприклад, якщо хуліганські дії. Мало написати про факт таких дій. Їх потрібно проаналізувати.

Під яку статтю закону попадає порушення, яке покарання, яка статистика подібних порушень тощо.

Наприклад, якщо людей за подібні порушення не карали раніше, або немає взагалі покарання, то людям зрозуміло, чому такі дії відбуваються.

Тобто, окрім висвітлення події в журналістському матеріалі має бути інтелектуальна складова — аналіз.

А в полтавських виданнях інформація подається, але читачеві незрозуміло, що з нею робити.

Журналістика — елемент політичної системи.

4:50 Але навіть якщо в людей буде вся інформація про подію, вони ніяк не вплинуть на прийняття рішень чиновниками стосовно наслідків подій.

Приклад — встановлення флагштоку в Полтаві. Ми, жителі Полтави, знаємо інформацію про цю подію, більшість з нею не погоджується, тому що флагшток не поліпшить наше життя, але не можемо вплинути на неї.

Журналістика мала би навести аналіз цієї події, чи законне встановлення флагштоку без врахування думки жителів. Чи були подібні події в інших країнах, як там вони вирішувалися.

6:55 Політична функція журналістики — одна з багатьох.

Є й багато інших, приміром, розважальна.

Але політична — головна.

Журналістика — одна з політичних сил.

8:00 Якщо це одна з сил, то вона має кимось фінансуватися.

Хто платить — той і музику замовляє.

А платять багаті люди, які переслідують власні інтереси.

Серед полтавських видань є такі, які фінансуються грантами зарубіжних країн.

Це велике зло. Коли з-за кордону нав’язується повістка.

В Данії всі видання (як приватні, так і державні) отримують фінансування від держави.

В США видання приватні.

Якщо отримують державні кошти, то тоді держава впливає на політику видань.

В Данії такого впливу немає.

В Україні вплив є. Державні органи припиняють діяльність видань, які щось роблять не те.

Але Україна в стані війни, тому інші правила в Україні.

Епідемія — також певні обмеження.

Тому повністю незалежних видань немає.

10:54 Навіть якщо припустити повністю незалежне видання, воно однаково буде залежним від читачів.

А читачі в масі п’ють пиво. Тому і видання опустяться до пивного рівня.

В Данії фінансування державне, в США видання належать багатим людям.

А багаті через свої видання просувають власні інтереси, цінності.

Те саме в Україні, де популярні видання належать місцевим олігархам.

В Данії платиться податок, з якого фінансують видання. Таким чином, це виборці (платники податків) утримують видання.

Реклами в таких виданнях мало.

13:00 В Данії сильне державне регулювання.

Тому держава просуває через видання власну ідеологію.

Мало альтернативних думок.

В Данії не так добре живеться, як вважають в Україні.

Але в Данії проводяться політичні дебати, де політики постійно дискутують. Щоправда, новини подаються однобоко, з лівого погляду.

14:35 Журналістика — це посередник між подіями і людьми.

Якщо це посередник, то інформація на рівні посередника завжди спотворюється.

Журналіст — це інформаційний боєць. Який належить до певного ідеологічного руху.

Він як людина має власні ідеологічні вподобання.

Тому мають бути різні видання з різними чітко встановленими ідеологічними курсами.

Прочитавши всі такі видання, у читачів буде повна картина реальності.

А кожен журналіст упереджено ставиться до подій.

Має бути конкуренція серед видань.

Значить, журналістика, як інститут, не може бути окремою четвертою владою, незалежною. Вона завжди залежна.

Різні видання — своєрідні відпочкування певної політичної гілки.

Журналістика — не четверта влада, а ідеологічний інструмент в руках різних політичних сил.

Найкращі журналістські матеріали ті, які посилаються на факти, статистику, на закони.

18:15 Журналістські матеріали не повинні бути емоційно прикрашені.

Вони мають бути схожі на Біблію (Євангеліє), де дається сухий виклад подій, без емоцій.

Євангеліє — зразок правильних журналістських матеріалів.

Менше акценту на почуття і більше на факти, статистику, закони.

19:20 Якщо журналістика посередник, то посередника можна прибрати. Технології це дозволяють.

Приміром, є якась подія і є люди, які хочуть отримати інформацію про подію. Свідки події можуть ділитися своїми враженнями про подію в соцмережах, ставити теги своїм матеріалам. По таким тегам кожен, кому цікаво, може знайти повну інформацію про подію. Журналісти в такому разі, як посередники, не потрібні.

Але є критичні теми, які блокуються соцмережами.

Тому мають бути альтернативні видання, які висвітлюють такі критичні теми.

В глобальному вимірі блокування можна перемогти конкуренцією видань. Якщо видання одне, глобальне, воно може блокувати. А якщо їх багато, то якісь і не заблокують.

І видання не мають сидіти в соцмережах, де існує цензура.

(поговорили про можливість єдиного глобального управління Людством).

26:23 Кримінальна журналістика.

Внаслідок політкоректності до читача не доводиться повна інформація.

Хто злочинець. Корінний житель чи емігрант.

Яке його походження.

Журналістка одного з полтавських видань сказала Марині, що неполіткоректно таку інформацію наводити.

Тут цікавий сам факт, що в середовищі полтавських журналістів існує поняття політкоректності. А тому не всю інформацію про події вони готові наводити.

Але правда не може бути неполіткоректною.

28:50 Наведене свідчить про те, що наше суспільство не є громадянським, яке собою управляє.

Якщо інформацію про події нам наводять обмежену, це показує, що нашим суспільством управляють, а не ми самі, суспільство, собою управляємо.

Ті люди, які нами керують, самі вирішують, яку інформацію нам давати, а яку ні.

Ми кероване суспільство.

Щось схоже і в Данії. Але люди не миряться, вони створюють свої видання.

У нас є феномен блогерства, які доносять альтернативну інформацію.

Блогери сидять в соцмережах. А там цензура.

Варто мати свої незалежні видання.

Але і такі незалежні видання блокують.

33:01 Полтавські журналісти, які користуються політкоректністю, можуть потрапити в калюжу, в яку потрапили і зарубіжні журналісти.

Наприклад, в Британії банди з Пакистану десяток років тероризували місцеве населення. Але через політкоректність інформацію про це журналісти не висвітлювали. В підсумку багато жертв серед місцевого населення. І таки бандитів почали саджати.

Але ж це можна було зробити на самому початку. І жертв було би менше.

Через політкоректність захищають не тих, кого потрібно захищати. Для криміналітету її не повинно бути.

Потрібно розуміти, де політкоректність доречна, а де ні.

36:32 Журналістика має наводити факти.

Але факти можна викласти під різними емоційними соусами.

Окрім того, якщо говориться про факти, мають на увазі, що на підставі інформації про факти люди зможуть прийняти адекватне рішення.

Але життя каже інше — люди не можуть адекватні рішення приймати. Вони навіть другу половинку собі не можуть знайти. Начебто знаходять, а потім скандали і розлучення.

Є думка, що в суспільстві мають бути пастухи і стадо (по Біблії). Пастухи пасуть, приймають рішення, а стадо тільки виконує вказівки. Стадо не приймає ніяких рішень.

Приклад — кредити. Багато людей беруть кредити і не думають, як їх віддавати.

Потрібно брати відповідальність за власне життя.

Теоретично так. Але не всі до цього здатні.

Інший приклад — відносини між чоловіком і жінкою. В нашому суспільстві існує думка, що після одруження думати, керувати сім’єю має чоловік. Жінка тільки підкоряється. Для жінки чоловік — рєшатєль її проблем.

Це залежить від виховання.

Багато людей делегують іншим людям приймати рішення за них.

Вони самі не хочуть приймати рішення.

Але таким людям не потрібна журналістика, яка наводить тільки факти. Вони не хочуть нічого аналізувати.

Для таких людей на початку статті має бути емоційний блок.

Для таких людей у журналістських матеріалах вже має наводитися інструкція, що їм робити.

43:20 Кожна людина має за себе відповідати.

Ви покладаєте відповідальність на кожну людину. Але життя каже, що люди не спроможні приймати виважені рішення.

Це залежить від того, як подається інформація у суспільстві.

44:17 Я вважаю, що більшість не спроможна аналізувати факти, приймати виважені рішення. Так влаштований їх мозок.

Потрібні люди, які приймають рішення за них.

А журналістика має також вирішувати питання за цих людей — надавати готові і емоційно прикрашені рішення.

Виконувати ідеологічну функцію.

Людей має хтось вести.

Люди в масі як діти. Тому має бути поводир.

Якщо людей кинути напризволяще, вони стануть жертвами шахраїв, бандитів.

45:48 Я полтавка, але 20 років тому переїхала жити до Данії. В Данії інші умови, тому і я стала іншою.

Якщо зміняться умови в Україні, в Полтаві, зміниться журналістика, то і люди також зміняться.

Якщо зміниться контент, який нам подають журналісти, то і ми змінимося разом з ним.

Такі зміни відбувають досить швидко. За три — п’ять років.

Ми не розуміємо, який колосальний вплив має на нас телевізор і преса.

Попавши в інше інформаційне поле, люди змінюються досить швидко. А тому це дуже важливо.

Факти, статистика. Щось для розуму.

Якщо журналісти пишуть інакше, то вони і самі такі інакші. По-іншому вони не можуть писати.

Часто статті написані… моя б дитина 12-ти років написала краще.

Таке враження, що пишуть не дорослі люди.

Це відповідальність керівників видань, які наймають журналістів. Який керівник, такі і журналісти.

Полтавським журналістам потрібно читати зарубіжні видання.

Може вони і читають.

Не схоже. Це показує характер написання їх статей.

Це питання до керівників.

Ні, кожен журналіст може розвиватися.

Факти. Правда. Статистика.

Голосування

Під час дискусії сформувалися дві позиції стосовно того, якою має бути журналістика, в тому числі полтавська.

Позиція перша. Журналістика має бути незалежною від політичних сил, партій, громадських, суспільних рухів. Надавати факти, правду, статистику про події суспільного життя.

В основі такої позиції погляд на людину (виборця, громадянина), як на особу, яка може самостійно аналізувати факти і надалі приймати адекватні рішення.

Згідно першої позиції кожна людина може проаналізувати події, які відбуваються, і вплинути на вирішення проблемних ситуацій суспільства.

Люди в системі першої позиції є представниками громадянського суспільства, яке і управляє цим самим суспільством.

Позиція друга. Журналістика має бути поділена між політичними партіями, громадськими, суспільними рухами. І виражати їх інтереси. Події про суспільне життя мають подаватися з точки зору цінностей відповідної політичної сили, суспільного руху.

Факти мають подаватися під емоційним соусом. Журналістика має просувати ідеологію тієї сили, представником якої є. Журналістські матеріали повинні не тільки надавати інформацію про факти, а і трактувати ці факти з точки зору відповідної сили.

В основі другої позиції лежить біблійна концепція — є пастухи (еліта), а є стадо (суспільство). Приймає рішення виключно еліта, а суспільство всього лише виконує такі рішення. Самостійно суспільство не приймає рішень.

Люди в системі другої позиції неспроможні приймати адекватні рішення, навіть якщо їм надати всі необхідні факти. Люди в системі другої позиції — діти. Еліта — вихователі.

Згідно другої позиції, перша позиція є теоретичною абстракцією і не має зв’язку з реальністю. Адже навіть маючи всю інформацію, люди однаково не можуть вплинути на вирішення проблем.

Запрошуємо всіх охочих проголосувати.

Якою, на Ваш погляд, має бути журналістика (в тому числі полтавська)?

З розвитком інформаційних технологій журналістика, як посередник між подіями і людьми споживачами інформації про ці події, може зникнути?

Олександр ЗОЛОТУХІН, організатор Дискусійного Клубу Полтава