Сержант Сава: як лідерство і злагодженість рятують життя на фронті
Сержант Сава звик до всього. В армії він із 2006 року, пройшов багато контрактів, працював із десятками солдатів. «Як із дітьми», — жартує він, згадуючи, як у екстремальних ситуаціях доводилося не лише віддавати накази, а й заспокоювати, мотивувати та підтримувати бійців. «Іноді треба просто взяти за шкірку, поставити за кулемет і сказати: «Братан, якщо не триматимешся, ми всі тут ляжемо». Тільки так це працює», — додає він.
Перша ротація в квітні 2023 року стала для нього справжнім випробуванням. Вони зайшли на позиції 24-го числа — місце було зовсім не підготовлене. «Почали облаштовувати позиції під постійними обстрілами. Дрони кружляли над нами, скидаючи гранати. Але ніхто не здався. Потихеньку закопались і вистояли», — згадує Сава.
Його перший підрозділ складався з надійних і рішучих людей. Серед них був Жора, який особливо вирізнявся своєю хоробрістю. «Якщо Жора чув, що десь іде танк, він уже біг із РПГ у руках. Він завжди був готовий, навіть горів цією війною», — із посмішкою розповідає сержант. «У нас таких було кілька. Люди, які задню не давали. Але були й ті, хто боявся, особливо на початку. Їм потрібен був час, щоб адаптуватися».
Друга ротація виявилася складнішою. Щоразу приходили нові люди, і їх потрібно було навчати та згуртовувати заново. «Важко, коли немає стабільного складу. Особливо важко з віковими бійцями. Їм тяжко швидко реагувати, бігати, а з дронами треба бути максимально оперативним», — пояснює Сава. «Молодь більш витривала, швидше вчиться і адаптується».
Дрони, за словами Сави, стали основним інструментом війни. Вони постійно кружляють, скидають міни, коригують вогонь. «Це війна дронів. Чим більше дронів, тим більші шанси на перемогу. Але й це працює не завжди. Репелери іноді допомагають, а іноді — ні. Ворог швидко адаптується, змінює частоти, обходить захист. Якщо бачать тебе з дрона, вони вже точно знають, куди стріляти з міномета», — каже він.
Сава впевнений, що сержант має бути не лише стратегом, а й психологом. «Після обстрілу я завжди перевіряю: всі живі, всі цілі. Треба підтримувати хлопців, щоб ніхто не здавався. Підходиш, береш за плече й кажеш: «Братан, тримайся. Якщо впадеш, ми всі ляжемо». Це найголовніше».
Особливо важко йому говорити про втрати. «Сидиш із бійцями, п’єш чай, говорите про життя. А через пів години евакуація, і вже когось із них немає. Це найстрашніше», — зізнається сержант.
Попри всі труднощі, Сава залишається вірним своїй справі. «Моє завдання — вести бійців, допомогти їм вижити та виконати завдання. Ми не маємо права на помилку. У нас є тільки вперед». У цих словах — уся його життя: сержант, боєць, наставник і просто людина, яка йде до кінця.
Артем БАРХАН
