Екіпажі поверталися з успішно виконаного завдання: українські військові льотчики розбили велику колону ворожої армії, яка рухалась через місто Баштанка на Миколаївщині в напрямку Кривого Рогу. Разом з Владиславом Горбанем загинули штурман гелікоптера Костянтин Зебницький та вертолітники Олександр Чуйко й Сергій Бондаренко та десантник Сергій Горожанкін.

Владислав Горбань народився на Сумщині, після закінчення Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, був направлений на службу в місті Новий Калинів у Львівській області. З 2017-го брав участь в антитерористичній операції на Донеччині та Луганщині. У 2020 році почав служити у 18-тій окремої бригади армійської авіації, яка дислокується в Полтаві, де став командиром екіпажу, розповіла вдова пілота Катерина Горбань:

«Робота йому дуже подобалась. Після завершення сумського Кадетського корпусу, він сам здав документи для вступу на льотний факультет, батькам розповів вже після зарахування. Польоти він обожнював, завжди чекав свою чергу на політ коли служив.

Дуже добрим був, нікому не відмовляв у допомозі. На службі його цінували. Влад завжди знаходив спільну мову з усіма, не було такого, щоб з кимось сварився».

Катерина Горбань познайомилась зі своїм чоловіком у 2013 році, коли обоє студентами приїхали на канікули до батьків у селище Кириківка що в Сумській області й зустрілися в місцевому кафе.

«Розповідав, що це в нього було кохання з першого погляду. І на третій день знайомства він мені освідчився в коханні. Зустрічалися три роки поки навчалися і потім одружитися. А в 2019 році у нас народився син Кирило.

Влад дуже любив сина. Весь час мені допомагав: поки Кирило був менший, то годував його з пляшечки, постійно на руках носив, грався з ним. А пізніше, коли синок вже бігав, то на всіх пікніках у вихідні грав з ним у футбол», — розповідає Катерина Горбань.

Напередодні початку повномасштабної війни Росії проти України, Владислав Горбань весь час перебував на службі. Переночувати вдома його відпустили 23 лютого близько 11 години вечора, каже дружина військового:

«Ми майже й не спали. Десь, мабуть, о другій годині заснули і о четвертій ранку йому подзвонили з роботи й сказали, що «перша готовність»: він зібрався і пішов.

Коли прощався зі мною, в мене був страх: поцілував мене як востаннє. Я не знаю, таке відчуття було, що все закінчиться не добре.

Він мене завжди заспокоював, щоб я не хвилювалася».

Владислав Горбань дзвонив дружині щодня, розмови були короткі. Востаннє Катерина телефоном почула голос чоловіка в день його загибелі 6 березня:

«Я йому подзвонила десь о 9:30 ранку. Він сказав, що зараз зайнятий і передзвонить пізніше. І все. Ввечері я не додзвонилася, ніхто не брав трубку.

Про загибель чоловіка мене повідомив командир його ескадрильї 15 березня. Тіла Влада та інших членів двох екіпажів знайшли не одразу: вони десь тиждень лежали у полі на Миколаївщині.

Про обставини його загибелі, я дізналося від дружин льотчиків, які загинули з Владом: на зворотному шляху, після успішного виконання бойового завдання, їх вже збили…

Зараз дитина мені допомагає триматися. Син дуже схожий на батька і я зобов’язана його виховати. Він у мене лагідна дитина. Весь час мене підтримує: підійде обійме, поцілує і каже: «Мамо, не плач. Все буде добре. Я в тебе є».

Попрощалися з Владиславом Горбанем 17 березня в Полтаві біля Свято-Успенського собору де відбувся заупокійний молебень. Поховали українського захисника на Центральному кладовищі у рідному селищі Кириківка Сумської області.

Владиславу Горбаню присвоїли орден Богдана Хмельницького III ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. 30 березня, йому присвоїли орден Богдана Хмельницького II ступеня (посмертно).

У січні цього року на сайті президента України Катерина Горбань опублікувала петицію: жінка просить присвоїти капітану Владиславу Горбаню звання Героя України (посмертно). Зробила це, щоб увіковічити пам’ять про свого чоловіка на державному рівні. Наразі зібрали майже 17 тисяч голосів із 25 тисяч необхідних. Електронну петицію можна підписати до 6 квітня.

Ольга ГРИНЕНКО, «Полтавщина»