Відеофільм про Надію Світличну створено у межах документального циклу УІНП та «Історичної правди» про українських дисидентів, шістдесятників, діячів Руху Опору. Фільм розповідає про долю і різні життєві траєкторії Надії Світличної.

Авторка і керівниця проєкту — співробітниця УІНП Любов Крупник. Ведучий проєкту — знаний журналіст, історик, публіцист, письменник, нині воїн ЗСУ Вахтанг Кіпіані.

Довідково:

Надія Світлична (1936-2006) — член Закордонного представництва Української Гельсінської групи, редактор-укладач «Вісника репресій в Україні» (США), лауреат премії імені Василя Стуса (1992), Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994). Сестра Івана Світличного. Народилася в селі Половинкине Старобільського району на Луганщині. За фахом філолог, випускниця Харківського університету. Після закінчення вишу працювала вчителькою, директором школи на Донеччині. 1963 року переїхала до Києва. Працювала редактором у видавництвах, перекладачем з російської в декількох журналах, науковим співробітником Інституту педагогіки і за сумісництвом — учителькою вечірньої школи в київському мікрорайоні Дарниця. Крім того, співала у хорі «Жайворонок», пізніше — у хорі «Гомін». З середини 60-х років — активна учасниця неформальних літературних вечорів, зборів, маніфестацій. Була близькою подругою Алли Горської. У березні 1969 разом із братом — літературознавцем Іваном Світличним — фігуранти кримінальної справи, порушеної слідчим відділом КДБ за фактом розповсюдження фотокопії забороненої книги Авторханова «Технология власти».

Чергову кримінальну справу органами КДБ стосовно Надії Світличної порушено в березні 1972 року — її звинувачували в антирадянській діяльності. Як результат — 4 роки таборів суворого режиму. Дворічного сина Надії Олексіївни «гуманна» влада віддала в інтернат. Після звільнення восени 1976 року надіслала до ЦК КПУ заяву-відмову від радянського громадянства, мотивуючи свій крок жорстокими переслідуваннями владними структурами інакодумців. «Нижче людської гідності, після всього пережитого бути громадянином найбільшого в світі, наймогутнішого, найдосконалішого концтабору», — написала Надія Світлична у заяві. У жовтні 1978 року вона емігрувала до Рима, а згодом до США. Працювала перекладачем у Гарвардському університеті, у 1983-1994 роках — в Українській редакції Радіо Свобода в Нью-Йорку. Один з останніх проєктів, над яким Надія Світлична активно працювала, — це створення в Києві музею шістдесятників. «Життя Надії Світличної — то, передусім, постійна самовіддана праця. Розшифровка нелегально переданих табірних рукописів, впорядкування архівів самвидаву, підготовка до видання рукописів Івана Світличного, Василя Стуса, Миколи Горбаля и багатьох, багатьох інших — усе це робилось її руками або за її неодмінної участі», — зауважив Євген Сверстюк. «Луганський світлячок», як називав пані Надію один з її знайомих, залишила по собі надзвичайно світлу пам’ять.

Полтавський офіс УІНП