Як розповів полтавець, військовослужбовець бригади Андрій, про зникнення старшого солдата Руслана Тухта рідних повідомили 17 березня 2023 року. У сповіщенні для родини вказано, що це сталося 2 березня 2023 року «у результаті артилерійського обстрілу противником в районі населеного пункту Бахмут Донецької області».

За словами Андрія, вони досі продовжують пошуки військового. Наразі підтримки потребує і найближча людина бійця — його хворий тато.

«Поки не повернемо сина, хочемо з хлопцями допомогти батькові. Віталій Миколайович Манчурак важко перехворів, і ми би хотіли придбати для нього кисневий концентратор, який дозволить йому виходити з дому. Зараз він не може відлучитися більш, ніж на 1,5 години. А батько у нас — активний учасник групи пошуку зниклих безвісти, волонтерить для бригади. З дому цю важливу роботу виконувати не вдасться».

Діагноз чоловіка — хронічна легенево-серцева недостатність, як наслідок перенесеного каротидно-кавернозного співустя. Він потребує кисневої терапії за допомогою кисневого концентратора.

У чоловіка є концентратор, але він важить понад 16 кг, і пересуватися з ним вулицями неможливо. Купити собі власний Віталій Миколайович не може — всі кошти йдуть на двох онучок, дочок Руслана. Дівчата теж чекають на його повернення, і коли питають у дідуся, де тато, чоловік не може втримати сліз.

«Син у мене золотий, і як батько теж. Коли мала йде, бачить солдата, то питає: а коли тато прийде? Я не можу відповісти, розвертаюся і плачу», — розповідає чоловік.

Родина військового родом з Євпаторії, жила у Криму «поки москаль не прийшов», каже Віталій Миколайович. У 2014 році переїхали поближче додому — у Херсонську область. 24 лютого 2022 року, як тільки росіяни почали повномасштабну війну, Віталій Миколайович забрав онуків, невістку і поїхав на Хмельниччину. До них одразу приїхав син, який працював на будівництві у Києві.

«Він одразу став на облік. Я йому сказав: йди до військомату, ти ж не ховаєшся, працюєш. Як буде треба, то тебе викличуть».

Руслана Тухта мобілізували восени 2022 року. За освітою кухар-кондитер, він пройшов учебку у Житомирі, служив поваром. Останнім пунктом, звідки він телефонував батькові, був Бахмут.

«Я висилав йому посилку, вона 1 березня прийшла до нього. Я дзвонив, дзвонив, але нічого. Син не забрав її, і потім вона повернулася. А вже після прийшло сповіщення, що він зник безвісти», — каже батько.

Віталій Миколайович продовжує шукати Руслана, як і багато хто з рідних, які отримали сповіщення. Побратими старшого солдата звертаються до всіх з проханням допомогти зібрати необхідні 125 тис. грн, аби батько зміг продовжити свою роботу та допомогти іншим.

Також можете долучитися до збору на краудплатформі ЗМІСТу.

Денис СТАРОСТІН