«Ольга Драгоманова-Косач видавала часописи і газети українською мовою, яку Російська імперія забороняла. Вона власним коштом друкувала пресу в роки Української народної республіки, коли державність і національна свідомість були дуже крихкими. Це проєкт не просто про вшанування пам’яті, а й про створення живого простору, де постать Олени Пчілки постане поза стереотипами комуністичної пропаганди і стане осередком для формування спільнот», — зазначають ініціатори проєкту. Просвітницький проєкт зі збору коштів має на меті вшанувати внесок Олени Пчілки у справу українського національного відродження. «Цей проєкт — про нашу національну свідомість, про зрілість і про вибір. Пам’ятаєте, як на початку повномасштабного вторгнення  ми зробили свідомий вибір на користь української держави? І тоді ми перемогли. Тепер настав час зробити ще один вибір: взяти повну відповідальність, працювати наполегливо, віддавати час, сили, ресурси, аби зберегти свою країну і  свою культуру. Редакційна політика від Олени Пчілки — це справжня зброя. Це щит, який захищає саме наше існування і меч, що руйнує міфи колоніальної політики, нав’язаної росією», — говориться у відозві редакції видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства». 

Першими свої внески зробили захисники України від росіян-воїни ЗСУ. На жаль, у Гадячі, де народилася Олена Пчілка, досі немає пам’ятника на її честь. Встановити пам’ятник планують поруч із будівлею редакції, де працювала письменниця і публіцистка. Збір на 2,5 мільйона гривень триватиме 100 днів. Протягом цього часу медіа-ініціатори публікуватимуть подкасти, відео та статті, аби підкреслити значення творчої спадщини Олени Пчілки. Зібрані кошти витратять на створення концепції скульптури, конкурс ескізів, гонорари митцям, виготовлення та встановлення монумента, будівельні матеріали й просвітницьку діяльність. 

«Сучасна народна російсько-українська війна за незалежність України має не лише збройний вимір боротьби проти окупації українських земель, за відновлення законних українських кордонів. Це також і війна за саме виживання української державності, української нації. Це війна за українську ідентичність – за нашу історію, національну пам’ять, мову, культуру. Українська перемога у цій війні — це проведення кордону з російським імперіалізмом у свідомості кожного українця. Шлях увічнення пам’яті видатних українців – це шлях до Української перемоги у «війні пам’ятей», яку протягом століть ведуть московити проти українського народу, нав’язуючи злочинні ідеї «руского міра» про «єдіний народ», начебто штучність української державності та відсутність українців як окремої нації. Тож просвітницький громадський проєкт від культурологічного видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства» щодо всеукраїнського Національного збору коштів на встановлення пам’ятника Олені Пчілці у місті Гадяч Полтавської області є таким, що заслуговує уваги і всебічної підтримки», — зауважив представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Підтримати проєкт можна за посиланням.

Довідково (за матеріалом з рубрики «Історичний календар» офіційного сайта Українського інституту національної памяті):

Олена Пчілка (справжнє ім’я – Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова), письменниця, перекладачка, громадська діячка, фольклорист, етнограф народилася у Гадячі на Полтавщині. Була справжньою українською націоналісткою – послідовною й непримиренною. Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов справедливо вважав її світлим винятком серед інших тогочасних інтелігентів, чиї «скалічені душі, замотеличені дурманом чужої думки і чужої столиці, боялися виступити за рідну націю і культуру». Академік Сергій Єфремов зауважував, що не хто інший, а саме Олена Пчілка вперше «категорично й рубом поставила українське питання, даючи на його відповідь не тільки теоретично, а й практично — своїми працями». Олена Пчілка у своїй педагогічній, літературній і громадській боротьбі за Україну намагалася витворити новий світогляд, зрощений на національній ідеї.

Походила із сім’ї небагатого дворянина Петра Драгоманова. Батько був високоосвіченою людиною, знав іноземні мови, передплачував книжки і журнали. Діти росли в атмосфері свободи й любові до всього українського. Здобула домашню початкову освіту. Після переїзду на Волинь, куди отримав призначення чоловік Петро Косач, займалась етнографією, записувала народні пісні, обряди та звичаї, збирала зразки народних вишивок. Виданий у 1876-му «Український орнамент» здобув визнання як українських, так і європейських науковців. Перекладала твори світових класиків. Згодом вийшла перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Авторка багатьох оповідань, що змальовували життя та прагнення тогочасної української інтелігенції. З нею пов’язують привнесення в українську літературу нового типу жінок: вольових, сміливих, героїчних дівчат-патріоток. Писала нариси і спогади про видатних діячів української культури. На відкритті пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві в 1903-му, попри російську заборону, виступила українською мовою. А в 1905-му була у складі української делегації, що на зустрічі в Санкт-Петербурзі з головою ради міністрів Сергієм Вітте вимагала відмінити заборону українського друку і шкільництва. Редактор і видавець журналу «Рідний край» (1906-1914) із дитячим додатком «Молода Україна» (перше періодичне видання для дітей у Наддніпрянській Україні), також редагувала видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства» (1917-1919). Організувала аматорський дитячий театр, писала п’єси. Соціалістичні, комуністичні ідеї, які пропагували російські більшовики, вважала утопією, натомість була переконана, що основою суспільних змін в Україні мали стали українська культура та освіта. 

Незважаючи на встановлення ленінської совєтської влади, організувала свято Дня народження Тараса Шевченка в Гадяцькій гімназії, огорнула погруддя Кобзаря синьо-жовтим стягом, що викликало лють місцевого більшовицького комісара. У 1920-му спецслужби ленінської росії заарештували Олену Пчілку  за «контрреволюційні» виступи. Після звільнення виїхала в Могилів-Подільський, а від 1924-го мешкала в Києві. Працювала в комісіях Всеукраїнської академії наук, із 1925-го – член-кореспондент ВУАН. Водночас вбиралась у національні строї та спілкувалася виключно українською мовою. Мати поетеси Лесі Українки.

Полтавський офіс УІНП (за матеріалами сайтів Інституту нацпам’ятіта видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства»)