Наслідками можуть бути прояви нервових тиків, заїкання, депресії та різних тривожних станів. Тому батьки та близькі мають докласти всіх зусиль, аби мінімізувати негативний вплив психотравматичних факторів війни.

Одне з найчастіших проявів неврологічних порушень, яке проявляється у дітей у вигляді різких, неконтрольованих рухів або звуків — це тики. Наприклад, дитина, що страждає від тиків, може швидко й багаторазово кліпати, навіть якщо її очі нічого не дратує.

Види тикових розладів

Виділяють минущі та хронічні тики, а також найбільш серйозний тиковий розлад – синдром Туретта, при якому фізичні й звукові тики виникають одночасно. Його частота становить один випадок на 1 000 дитячого населення у хлопчиків й один на 10 000 у дівчаток. 

• Транзиторний, або минущий, тиковий розлад також містить в собі обидва типи тиків, проте вони досить часто зустрічаються окремо один від одного. Може проявлятися моторними або голосовими тиками з повним зникненням симптомів захворювання протягом року.
• Хронічний моторний тиковий розлад без вокального компонента зазвичай триває понад рік. Хронічні вокальні тики в ізольованому вигляді зустрічаються рідко.

Найчастіше тики з’являються у дітей у віці від 2 до 17 років, середній вік — 6-7 років. 

Причини тикових розладів

Серед можливих причин тикових розладів виділяють:

• Психоемоційне збудження — найчастіша причина нервових тиків у дітей. Виникнення тику може спровокувати як гостра психоемоційна травма (переляк, сварка з батьками), так і тривалий несприятливий психологічний клімат сім’ї (брак уваги до дитини, надмірна вимогливість та суворість у вихованні).
• «Тик першого вересня». Приблизно у 10 % дітей нервовий тик дебютує у перші дні відвідування школи. Це пов’язано з новими умовами, новими знайомствами, визначеними правилами та обмеженнями, що є сильним емоційним потрясінням для дитини.
• Порушення харчування. Недостатність кальцію та магнію в організмі може викликати судомну активність м’язів, зокрема тики. Перевтома. Хронічне недосипання, тривалий перегляд відеоконтенту, читання книг за поганого освітлення можуть призводити до підвищення активності різних зон головного мозку із залученням екстрапірамідних систем та до розвитку нервових тиків.
• Спадкова схильність. Останні дослідження вказують на те, що нервовий тик передається за аутосомно-домінантним типом успадкування (якщо в одного з батьків є дефектний ген, то ймовірність успадкування дитиною становить 50 %). Наявність генетичної схильності не обов’язково призводить до розвитку захворювання, хоча шанс виникнення нервового тику у таких дітей більший, ніж у дітей без генетичної схильності.

Для діагностики транзиторного тикового розладу у дитини мають бути наявні такі симптоми:

• один або кілька моторних тиків (кліпання або знизування плечима) чи вокальні тики (гудіння, прочищення горла, вигукування слів чи фраз);
• тики мають повторюватися часто, майже кожен день протягом принаймні чотирьох тижнів, але не більше двох місяців поспіль;
• прояви, що не спричинені вживанням ліків або певним медичним станом (хвороба Гантінгтона, вірусний енцефаліт).

Транзиторний тиковий розлад у дітей досить часто зникає без лікування.

Як допомогти дитині у разі нервових тиків

Серед дієвих способів надання допомоги під час нервових тиків можна виділити наступні:

• Відволікання дитини. Дуже дієвий спосіб тимчасово усунути нервовий тик – знайти дитині цікаве заняття. Це може бути цікава настільна гра, малювання тощо. Такий метод створює в мозку дитини зону активності, яка заглушає патологічні імпульси, що надходять з екстрапірамідної зони, і нервовий тик зникає. Даний ефект є тимчасовим, і після припинення «відволікаючого» заняття нервовий тик відновиться.
• Швидке усунення нервового тику повік. Помірно натискати пальцем в області надбрівної дуги й утримувати протягом 10 секунд. З такою ж силою надавити в області внутрішнього і зовнішнього кута ока, утримуючи протягом 10 секунд. Потім сильно заплющити обидва ока на 3-5 секунд. Під час цього потрібно максимально напружити повіки. Цю послідовність дій слід повторити 3 рази з інтервалом у хвилину. Виконання таких прийомів може знизити вираженість нервового тику, однак цей ефект тимчасовий — від декількох хвилин до декількох годин.
• Психологічна корекція – це дієвий метод терапії у разі простих моторних тиків. Психолог передусім має пояснити батькам, що сприятливе оточення в родині, захист дитини від впливу провокативних факторів є дуже важливими складовими у лікуванні дитини. Конфліктні ситуації, що виникають в родині, слід вирішувати спокійно, без психологічного та фізичного насильства.
• У ситуаціях, коли тики впливають на роботу чи навчання, дієвим методом може стати поєднання когнітивної поведінкової терапії (КПТ) та медикаментозного лікування. Дитині потрібно навчитися контролювати та управляти своїми емоціями у складних психологічних обставинах, оскільки стрес може погіршити тики або зробити їх частішими. Медикаментозне лікування тиків слід починати, коли усі попередні методи не дали жодного позитивного результату. Препарати призначаються дитячим лікарем-неврологом або дитячим лікарем-психіатром залежно від клінічної картини і даних додаткового обстеження. Тривалість медикаментозної терапії після зникнення тиків становить 6 місяців, потім можна повільно зменшувати дозу препарату аж до повного скасування.

Що робити, щоб мінімізувати та зберегти дитячу психіку під час стресу

• Не варто дивитися при дітях новини, оскільки кадри війни для маленьких дітей — це глибоке потрясіння. Тому, якщо вашій дитині до 10 років, краще не допускати її до екрана телевізора чи пристрою, з якого ви переглядаєте новини.
• Не обговорюйте негативні новини поряд зі своїми дітьми. Батьки зобов’язані тримати себе у руках та контролювати емоції, бо дитина «зчитує» всі ваші емоції та психоемоційний стан.
• Створюйте ігрові моменти для своїх дітей. Діти дуже добре залучаються до ігор, навіть за умови, що лунає сирена, і вам потрібно бігти в укриття. Ви можете запропонувати дітям зіграти в гру, хто з вас швидше туди добіжить, хто швидше збереться.
• Спробуйте зайняти мозок дитини чимось продуктивним. Діти мають бути підготовлені й знати, що треба робити в певних екстрених ситуаціях, але в довгостроковій перспективі, вони мають готуватися до свідомого дорослого життя. Тож в укритті можна читати з дитиною книгу, розповідати їй спокійні й повчальні казки, говорити про радісне майбутнє. Намалюйте дитині це майбутнє в її уяві й готуйтеся разом з нею до того, що все буде добре.

Пресслужба Міністерства охорони здоров’я