Її багаторічна кар’єра у медичній сфері, що включає семирічний досвід роботи фельдшером швидкої допомоги в умовах прифронтової зони, заклала міцну основу для виконання обов’язків у найважчих умовах війни. Її діяльність у селищі Межова на межі Донецької області під час активної фази АТО надала унікальний досвід екстреного реагування у кризових ситуаціях, де вона часто допомогла пораненим захисникам.

Юлія прийняла рішення приєднатися до Національної гвардії після травматичної події. 1 березня 2022 року загинула її землячка, бойовий медик із позивним «Мишка», під час виконання обов’язків евакуації поранених поблизу Бахмута. Це стало вирішальним моментом у її житті. «Той день змусив мене усвідомити, що я більше не можу залишатися осторонь. Я відчула, що моє місце там, де моя допомога може врятувати життя», — зазначає Юлія. Уже 16 березня вона добровільно звернулася до Павлоградського військкомату, де успішно пройшла медичну комісію і стала частиною новоствореного підрозділу.

Перший бойовий досвід Юлії розпочався у квітні 2022 року в Харківській області на території одного з заводів. Її основним завданням було забезпечення медичної підтримки військових, які обороняли стратегічно важливий склад. «Кожен день був наповнений обстрілами та викликами. Але я знала: кожен врятований боєць — це шанс зберегти позицію для підрозділу та чоловіка, сина для його родини», — згадує Юлія. «Ми не мали права на помилку, адже навіть одна неточність могла коштувати життя», — додає вона.

Найважчий виклик настав у серпні 2022 року, коли її підрозділ діяв на Стельмахівському напрямку в Луганській області. Уранці 13 серпня масований ворожий обстріл протитанковими ракетними комплексами завдав важких втрат: багато поранених і загиблих за одну добу. «Тоді я зрозуміла, що кожен мій рух має значення. Ми імпровізували, використовуючи цивільні автомобілі для евакуації. Це була боротьба за життя кожного бійця», — згадує Юлія. «Я постійно повторювала собі: ‘Не зупиняйся. Врятуй ще одного’», — підкреслює вона.

Після кількох ротацій у грудні 2022 року Юлія повернулася до тилу в Павлограді, де зіткнулася з типовими для початкової фази повномасштабної війни труднощами забезпечення. «Нам доводилося працювати з тим, що є, і викладатися на повну. Кожен у команді розумів, що від нас залежить життя інших», — зазначає вона. Завдяки творчому підходу та командній роботі вдавалося знаходити рішення навіть у найскладніших умовах — поповнювали запаси ліків, польові аптечки, споряджали евакуаційні машини.

У стрілецькому батальйоні, де служила на той час Юлія, взаємна підтримка стала основним фактором успіху. «Кожен із нас готовий був стати щитом для іншого. У цьому і був наш ключ до незламності», — зазначає вона. Зокрема, під час одного з обстрілів, що загрожував евакуації, двоє санітарних інструкторів проявили виняткову мужність, врятувавши трьох важкопоранених. «Ми діяли як один механізм. Це і був той момент, коли ми відчули себе командою», — додає Юлія. «Коли ти знаєш, що можеш покластися на своїх побратимів, жодна небезпека не здається непереборною», — підсумовує вона.

Досвід війни не лише зміцнив професійні навички Юлії, а й розвинув її розуміння цінності життя. «Кожна врятована людина — це доказ того, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло. Ми всі боремося за це світло», — зазначає вона. Її історія є свідченням не лише фізичної та емоційної витримки, а й глибокого усвідомлення важливості своєї місії. «Війна навчила мене бути швидкою і рішучою. Але найголовніше — вона навчила мене ніколи не втрачати віри», — завершує вона.

Артем БАРХАН