26 липня адміністрація Полтавського автовокзалу повністю демонтувала панно перед входом до приміщення. Це викликало обурення серед експертів, адже під час демонтажу адміністрація вокзалу не порадилась з мистецтвознавцями.

Друга частина панно навпроти першої приміської платформи

Фрагмент другої частини панно

Керівник «Полтаваавтотрансу» Сергій Бутко вже після критики пояснив це рішення для «Полтавщини»:

— По-перше, ми не порушили законодавства, тому що це панно не було в жодному переліку охоронних пам’яток. По-друге, ми вичерпали усі можливості якимось чином підтримувати його — шари штукатурки відвалювалися своєрідними «коржами». Тому ми вирішили осучаснити вхідну групу — вона буде виготовлена з керамограніту, із вставками чорного кольору. Покриття буде антивандальним. Також певні ділянки обшиємо вставками білого кольору. Полтавські ЗМІ колись написали, що наш автовокзал застряг у радянщині, ми вирішили стати сучасними, а тепер нас критикують за те, що ми знищуємо старовину.

Ескіз оновленої вхідної групи

Полтавський архітектор та член ГО «Збережемо Полтаву» Артур Ароян висловив своє бачення проблеми:

— Якщо поглянути на проблему ширше, то саме у цьому вона і полягає — багато унікальних витворів мистецтва не обліковані, а широке фахове та публічне обговорення щодо їх подальшої долі відсутнє. Так, власники автовокзалу не порушили закон, однак проблеми це не усуває. Завтра ми таким чином залишимось ще без якихось пам’яток мистецтва. Якщо говорити конкретно про панно на автовокзалі, то воно виконане у техніці сграфіто — по сирій штукатурці зрізують зайве і отримують малюнок. Така техніка в Україні давно відома, наприклад, у такій техніці виконано оздоблення Хрестовоздвиженського монастиря. Сам автовокзал згадується у дослідженні архітектури УРСР архітектора Олексія Бикова у якості прикладу українського модернізму, якщо вужче, то «бруталізму» — термін походить від фр. brut — тобто «необроблений бетон».

Вигляд будівлі автовокзалу у відносно оригінальному стані

На цьому прикладі виникла дійсно цікава дискусія для можливого обговорення у майбутньому експертним середовищем. Наразі існує хвиля знищення «імперських» чи радянських пам’яток. Багато із них не занесені в реєстри пам’яток, але від того не втрачають свого мистецького значення. Якщо певні громади і фахівці дійсно вирішили, що вони застаріли для публічного та сучасного простору, то, можливо, слід обговорити можливість обережного демонтажу таких витворів з подальшим експонуванням у музеях або спеціальних історичних просторах.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»