Євген Гребінка. Портрет роботи Аполлона Мокрицького | Фото dovidka.biz.ua

Мати Гребінки походила з роду Чайковських, звідки вийшов видатний композитор Петро Чайковський. Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних учителів, згодом навчався в Ніжинській гімназії вищих наук (1825 — 1831); тут брав активну участь у літературному житті гімназійної молоді. 1831 на сторінках «Украинского альманаха» вийшов друком його перший вірш, підписаний псевдонімом Е. Гребенкин. Після закінчення гімназії та короткочасної служби в резервах 8-го Малоросійського козачого полку Гребінка повертається до рідного хутора Убіжище на Полтавщині і періодично займається літературною працею. У 1834 р. Гребінка переїжджає до Петербурга, де зав’язує широкі знайомства з літераторами й діячами культури, відвідує літературні салони і влаштовує літературні вечори у себе вдома. Романтичні вірші поета відразу набули неабиякого розголосу. Його українська поетична мініатюра — «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала українською народною піснею.

Велику роль відіграв Гребінка в житті та творчому становленні Тараса Шевченка, з яким познайомився у другій половині 1836 р. завдяки художнику Іванові Сошенку. Він брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. Особлива заслуга Гребінки в тому, що в 1840 р. з його допомогою побачив світ «Кобзар» Шевченка.

З кінця 30-х рр. Гребінка виступає як невтомний організатор українських літературних сил. Так, за його участю в 1841р. виходить альманах «Ластівка», на сторінках якого були опубліковані твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Боровиковського, Забіли та інших авторів, добірка українських народних пісень і приказок. Тут же були вміщені два напівбелетристичних нариси Гребінки — передмова «Так собі до земляків» і післямова «До зобачення».

Гребінці належить також кілька українських ліричних поезій, що виникли на грунті народної творчості («Човен» (1833), «Українська мелодія», 2Заквітчалася дівчина…«, «Маруся» та ін.).

Найвизначніше місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві принесли «Малороссийские приказки», що з’явились окремими виданнями у Петербурзі в 1834 і 1836 рр.

Чимало його поезій були переспівами українських народних пісень. Історичному минулому України присвячені вірші «Курган», «Ніжин-озеро», «Украинский бард» і поема «Богдан» (1843), написані на основі народних переказів.

Популярність Гребінці як прозаїку принесла збірка «Розповіді пирятинця» (1837) та інші ранні твори, написані переважно в романтичному дусі за фольклорними мотивами — українськими народними легендами, казками, переказами.

Служив у Комісії духовних училищ при Синоді, з 1838 року до смерті викладав словесність, часом також і природознавство, в Дворянському полку, 2-му кадетському корпусі і в інших військово-навчальних закладах.

1843 році Гребінка відвідав Україну. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано роман «Чайковський» з епіграфами, взятими із творів Тараса Шевченка.

У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів.

Помер 15 грудня 1848 у Петербурзі від туберкульозу. Похований в Убіжищі. На честь письменника на початку ХХ ст. назвали місто у Полтавській області, має назву «Гребінка».

Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті та згідно з Постановою Верховної Ради «Про пам’ятні дати та ювілеї» 210-річчя від дня народження Євгена Гребінки відзначається на державному рівні.

Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті