Проблема російських маркерів у публічному просторі Полтави

Спершу відвідали Державний музей-заповідник «Поле Полтавської битви», ознайомилися із виставковими проєктами «Мазепинці-поборники незалежності України» та «Мазепа. Karl ХІІ. Пётр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди». У останньому розвінчуються ідеологеми про «зраду гетьмана Івана Мазепи», нібито народну, ледь не партизанську, війну українців проти шведських військ тощо. Просвітницький проєкт зі спростування міфів російської пропаганди музей реалізував у співпраці з УІНП. За словами директорки музею Наталії Білан, на розвінчанні згаданих міфів й робиться акцент для відвідувачів закладу.

Також столичні гості оглянули довколишні ворожі імперські споруди. Біля входу до музею досі бовваніє «пам’ятник» московському царю Петру I. Два роки тому, у перші місяці повномасштабної війни цю споруду звеличення кривавого садиста і поневолювача Гетьманщини (як писав Тарас Шевченко «це той перший, що розпинав нашу Україну») загорнули у целофан воїни ЗСУ з Полтавської бригади тероборони. Міністр Точицький висловив здивування: «А що досі на третьому році повномасштабної війни тут робить пам’ятник російському імператору? Чому його досі не прибрано?». Подив у багатьох гостей викликало і перебування у публічному просторі (за кілька метрів від музею) так званої «ротонди пам’яті воїнів росії, Швеції і України», яку було споруджено у 2009 році за наполяганням тодішнього посла росії в Україні Чорномирдіна та тодішнього мера Полтави Андрєя Матковського. Неймовірним цинізмом виглядають нині викарбувані на ротонді слова «врємя лєчіт рани», адже навпаки час показав, що російський імперіалізм як явище не лікується, шведи від нього втекли до НАТО, а українці вимушені чинити опір новій геноцидній війні-тепер її веде послідовник Петра першого путін. В.о. міського голови Катерина Ямщикова дала усне доручення музейникам запропонувати ідеї щодо переозначення Ротонди.

Потому міністр, нардепи, очільник комітету ВР Микита Потураєв, заступник голови УІНП Володимир Тиліщак, заступник начальника Полтавської ОВА Антон Чубенко, депутати ВР від Полтави Андрій Боблях і Дмитро Нальотов, очільники міста і області, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, музейники побували біля трьох імперських маркерів.

Спершу оглянули монумент слави російської зброї. Його окупанти встановили у 1811 р. на честь перемоги у Полтавській битві 1709 року армії Московського царства Петра І над союзними військами шведського короля Карла XII та українського гетьмана Івана Мазепи. Полтавська битва започаткувала процеси остаточної ліквідації української державності, появу Російської імперії та інкорпорацію нею земель Гетьманщини. Для того, щоб закріпити у свідомості українців свою владу, російський імператор Олександру I промаркував публічний простір Полтави цією спорудою у 1811 році. Вона пронизана і вибудувана від підніжжя, горельєфів на колоні і до імперського орла над нею у концепції «Третього Риму». Ця філософська течія стверджує, що Москва (тобто Московсько-Петербурзька держава або Російська імперія) є наступницею Римської імперії. Відомий вислів: «Москва— третій Рим, а четвертому не бувати». Ідея «третього Риму» є одним із різновидів ідеології «руского міра» й передбачає вищість росіян над іншими націями та світове російське панування.

Ця ідея домінує у свідомості Путіна, у кабінеті котрого, як неодноразово повідомляли російські телепропагандисти, висить аж 4 портрети царя Петра I. Про затьмареність свідомості Путіна ідеєю месіанства свідчать його заяви після відвідування виставки, присвяченої 350-й річниці з дня народження Петра I: у червні 2022 року кремлівський диктатор порівняв себе з Петром Першим, а вторгнення в Україну — з Північною війною. Столична делегація на власні очі переконалася, що монумент Слави російській зброї має вигляд колони на зразок тріумфальних, якими відзначала перемоги давньоримська імперія. На верхівці–бронзовий позолочений орел, який тримає у дзьобі лавровий вінок — символ тріумфу, слави і перемоги московитів у трагічній для Гетьманщини Полтавській битві. До речі, традиція лаврового вінка як тріумфального символу тріумфу започаткувалася у часи Римської імперії. Лаврові вінки вдягали тріумфатори, переможці битв. Слово лауреат з латині перекладається як «увінчаний лавром». Древні римляни вірили, що лавр рятує від блискавки. Тож недарма у кігтях хижої птахи саме блискавки. Скульптори розташували орла так, що дивиться імперський орел якраз у бік поля Полтавської битви. Біля кігтів ворожого орла вигравіювано морського краба як символ королівської Швеції — союзника Івана Мазепи. Як відомо, король Швеції Карл ХII 27–28 березня 1709 року у Великих Будищах на Полтавщині уклав угоду із гетьманом Іваном Мазепою та кошовим отаманом Запорозької Січі Костем Гордієнком. Зобов’язувався допомогти визволенню Гетьманщини з-під московської влади.

Згодом автобус ВР зупинився біля монумента «Пам’ятник спочинку Петра І». Цю ворожу споруду теж ще два роки тому громадські активісти загорнули у чорний целофан, що символічно — так само загортають трупи окупантів на фронті. А встановили росіяни монумент звеличення московського царя Петра I у 1849 році (тепер це ріг вулиць Спаської і Пилипа Орлика). На цьому місці була хата українського козака, йдеться про славетний український козацький православний рід Магденків. Це предки по материній лінії знакових постатей української культури: Івана Величковського, українського письменника, поета стилю «бароко», перекладача, священника; Івана Івановича Величковського— полтавського протопопа, та преподобного Паїсія Величковського—святого, аскета, філософа. У будинку козака Магденка й поселився комендант московського гарнізону полтавської фортеці московит Алєксєй Келін. Що ж до напису на «пам’ятнику», що у цій хаті, певний час, нібито, «от трудов ратних атдихал» Петро І, то відома і авторитетна дослідниця подій козацького повстання Мазепи, заступник директора музею «Поле Полтавської битви» з наукової роботи Людмила Шендрик на основі низки історичних джерел спростувала цю інформацію, назвавши монумент «пам’ятником російському міфу». Щоправда, у народних депутатів Микити Потураєва, Володимира В’ятровича, Миколи Княжицького та представника УІНП у Полтавській області Олега Пустовгара виникло риторичне запитання: «А де має бути місце російським міфам, фейкам ворожої історичної пропаганди? У середмісті Полтави чи у кластері російської монументальної пропаганди, де туристам би пояснювали як протягом століть труїли мізки українців такою пропагандою?».

Остання зупинка «верховнорадівського» автобуса — «Пам’ятник славним захисникам Полтави і коменданту фортеці Олексію Келіну» — монумент на честь 200-річчя перемоги Московського царства у Полтавській битві. Розташований на розі проспекту Віталія Грицаєнка, вулиць Шевченка та Садової. Споруда підсилює російську міфотворчість, зокрема, «запорєбрікове» безпідставне твердження: «оборона Полтави 1709 року є прикладом мужності й героїзму воїнів гарнізону і місцевих жителів, котрі пліч-о-пліч протягом трьох місяців боронили фортецю від шведських загарбників». Полтавський полковник Іван Левенець був прибічником Мазепи, посвяченим у плани гетьмана. Але основна частина Полтавського полку за наказом Петра І перебувала на Дону, Полтаву від московської навали захищати було нікому. Інгерманландський полк московитів безперешкодно зайняв місто 3 грудня 1708 року. У січні на зміну інгерманландцям до фортеці ввійшли Тверський, Устюзький та батальйон Бєлгородського гарнізонного полку (понад 4 тисячі московських окупаційних вояків). Командував гарнізоном ставленик царя Петра першого полковник Алєксєй Кєлін. У російському історичному документі «Письма и бумаги императора Петра Великого вміщено лист Петра І, датований червнем 1709 року: на випадок, якщо українські жителі Полтавської фортеці не нададуть допомогу гарнізону, військові Келіна мали підірвати Полтавську фортецю разом із жителями, які там залишилися.

Засідання комітету

відвідали міністр Микола Точицький, начальник ОВА Філіп Пронін, його заступник з гуманітарних питань Антон Чубенко, в.о. міського голови Полтави Катерина Ямщикова, перший заступник голови Полтавської обласної ради Олександр Лемешко, заступник голови УІНП Володимир Тиліщак, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, вся управлінська еліта міста і області. У режимі он-лайн долучили керівників районних військових адміністрацій. «Полтава — це місто Мазепи, Котляревського і Петлюри, а не Петра І», — заявив міністр Микола Точицький, задавши тон засіданню.

Деколонізаійний закон набув чинності ще торік 28 липня, ним доручено уряду переглянути статус пам’ятників і пам’ятних знаків, які є об’єктами культурної спадщини й містять російську імперську символіку. Реальний механізм такого перегляду законодавці передбачили у окремому Законі «Про внесення змін до Закону України „Про охорону культурної спадщини“ щодо не занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток України окремих об’єктів культурної спадщини». У ньому містяться критерії, за якими Міністерство культури може вилучати пам’ятки з реєстру.

Центральною подією для розгляду на засіданні стали імперські пам’ятники, що повязані з Петром першим і Полтавською битвою. І цьому є логічне пояснення: історична битва інтенсивно використовується рашистським режимом для просування своїх наративів. «Полтава принципово важливе місце для російської імперії», — висловив переконання голова Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики України Микита Потураєв. Нагадав, що законодавство щодо засудження та заборони пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії підтримала конституційна більшість, закон має загальнонаціональний інтерес, тому повинен виконуватися. «У Комітеті немає політичних розбіжностей. Деколонізація, деімперіалізація мають тривати далі та отримати те завершення, на яке заслуговує український народ», — зазначив Потураєв.

«Закон виконується. Можливо, терміни могли б бути і кращими, проте процес йде», — зі свого боку прокоментував заступник голови УІНП Володимир Тиліщак. Посадовець наголосив, що важливо не лише очищувати простір, а й пропонувати альтернативу, якою, наприклад, є тема козацької Полтави.

Цю тезу підтримали й інші учасники засідання. Як поінформувала в.о. міського голови Полтави Катерина Ямщикова, місто вже має позитивні напрацювання в цьому напрямі. Зокрема, тема, пов’язана з Преподобним Паїсієм Величковським, нині виходить на перший план, коли йдеться про локацію, де встановлений пам’ятник на місці відпочинку Петра I. «Російсько-українська війна триває уже кількасот літ, і хочеться, щоб наша справжня історія була в основі формування нації», — сказала Катерина Ямщикова.

Зі словом виступив голова Полтавської обласної державної адміністрації Філіп Пронін. Керівник Полтавської ОВА підкреслив, що торік Полтавщина була на п’ятому місці за темпами деколонізації.

Низку конструктивних пропозицій озвучив представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар. Запропонував продовжити практику переміщення комуністичних демонтованих «пам’ятників» до парку «радянського періоду» при державному музеї-заповіднику в Путивлі на Сумщині, а для полтавських імперських маркерів створити на території музею «Поле Полтавської битви» кластер російської монументальної пропаганди. Також провести у Полтавській міській громаді широке обговорення альтернатив «побєдобєсію Пьотра» у публічному просторі, щоб опісля, під час конкурсів визначитися — які саме українські пам’ятки мають прийти на зміну російським. «Настав час обговорити поміж фахівців конецептуальне перепрофілювання музею Полтавської битви на музей Гетьманщини або музей Івана Мазепи, в якому могли б серед іншого бути представлені й експозиції про дипломатію козацької держави. Зокрема, про Гадяцьку угоду гетьмана Івана Виговського та україно-шведський союз між Карлом XII та Іваном Мазепою», — зауважив Олег Пустовгар.

Народні депутати ділилися думками щодо тези, яка неодноразово лунала з вуст деяких музейників протягом дня, про так зване «переосмислення пам’ятки замість її знесення». Парламентарі не підтримують такий підхід до розв’язання питання. Полтавщина має чим пишатись і без імперських маркерів.

«Полтавська битва відіграла важливу роль у формуванні російського імперського міфу. Тому його простір всіяний маркерами імперії, які треба прибрати. Але Полтава має інше обличчя, яке може і має демонструвати Україні та світові один з центрів Гетьманщини, місце, де закладались основи української культури», — зазначив народний депутат Володимир В’ятрович.

Голова підкомітету з питань культурної політики Микола Княжицький розповів, як важко було, коли ініціював заборону російських фільмів на українському телебаченні: «Люди не уявляли, як можна жити без „Ментів“. І чим їх можна замінити. Те саме зараз кажуть деякі мешканці Полтави, коли мова заходить про позбавлення від імперських символів минулого. „Ну подивіться, яке воно красиве! А що ж буде на цьому місці?“. І це ключове питання, на яке нам усім треба давати відповідь. Що для нас є Полтава? Для України, для Європи, для світу? Яку Полтаву ми хочемо збудувати? Що про Полтаву мають знати наші діти? В Польщі є невелике місто Щебрешин (Szczebrzeszyn), яке мало було відоме, поки польський поет і письменник Ян Бжехва не запропонував зробити, це місто столицею польської мови. Тепер щороку вони там проводять великий фестиваль польської мови. Це дало поштовх розвитку міста і принесло йому певний образ. Полтава — це центр української мови. Не випадково родом з Полтавщини не лише Котляревський, а й величезна плеяда фантастичних українських письменників — від Олени Пчілки до Василя Симоненка й Миколи Зерова. Тому мова — це перший символ, який може символізувати Полтаву».

«Історичним символом Полтавщини є Гадяцька угода 1658 року. По суті, це місце створення прообразу Європейського Союзу. Полтава — це і є центр Європи. Тому що звідси ідея обʼєднаної Європа з Україною почалася. Гетьманщина та доля Івана Мазепи — ще одна прекрасна ідея для символу Полтави. Добре, що через стільки років боротьби пам’ятник Мазепі стоїть на Соборному майдані, але цього замало. Музей Мазепи у Полтаві може і має бути. Мало хто з полтавців згадує, що їхнє місто ще й є батьківщиною Симона Петлюри. Полтава — місто боротьби.Зрештою, Полтава — колиска української культури. Вона тут різнобарвна — від Решетилівської вишивки до Опішнянської кераміки і модерну Кричевського. Це все ідеї для міста майбутнього. І згадав про них я, львівʼянин, а місцеві мешканці можуть нарахувати ще більше. Але вони натомість і далі обговорюють ті імперські памʼятники й колони, що височіють над нашою свідомістю. Пьотри, алєксєі келіни разом можуть бути скільки завгодно разів відомими, але Україна, яку вони нищили тут до чого?! Це ненормально, що ці памʼятники досі так ілюструють нашу історію», — переконаний Княжицький.

Полтавський офіс УІНП