За освітою — вчитель фізики та математики, певний час працював у школі за фахом. Пізніше був підприємцем, а також робив ремонти як майстер-оздоблювач. У перший день повномасштабного російського вторгнення за власним бажанням був мобілізований Четвертим відділом Кременчуцького районного ТЦК та СП в Козельщині.

Тоді на Полтавщині з жителів області формувався 62-й окремий стрілецький батальйон. Після навчання особовий склад направили на виконання завдань — спочатку на Чернігівщину. Там контролювали північні кордони та берег Десни, а також працювали мобільними групами з протидії ворожим БпЛА.

Наприкінці жовтня батальйон передислокували для виконання завдань у зону бойових дій на Донеччину — на Бахмутський напрямок.

— 4 жовтня приїхали в Костянтинівку на ППД і наступного дня вже нас повели на перший вихід на «нуль», який тривав з 5 до 12 жовтня. Потім нас ненадовго виводили, і далі знову ми заходили, в середньому на 3-4 дні — отак кілька разів відбувалася ротація на позиціях у посадках. Ми тоді були підпорядковані 30-й бригаді. Коли вони штурмували та захоплювали посадки, потім закріплювалися і передавали нам, — пояснює військовий.

Олег зазначає, що задача його батальйону полягала в утриманні позицій — на штурми ходити не доводилося. Однак, відпочивати на «нулі» теж було ніколи: ворог регулярно намагався вибити їх з позицій, перед кожним своїм штурмом обстрілюючи з мінометів.

Штурмувати їх окоп ходили «вагнерівці» — ув’язнені, яких мобілізували до загонів приватної російської військової компанії, розповідає Олег. Також особисто бачив серед ворожих штурмовиків угрупування бурятів.

— Постійно був двіж. Сидиш пів години ховаєшся від міномета, потім пів години стріляєш. Трохи тиші й все знову. Вдень на штурми на нас ходили їхні зеки — якісь старі, беззубі вже. А вночі — явно професіонали, бо підлазили до позиції близенько, і в них автомати з глушниками. Нам було б непереливки, якби не тепловізори, — розповідає боєць.

Посада Олега була стрілець-санітар. Тож окрім утримання позиції відповідав ще й за надання домедичної допомоги пораненим. Медичну справу вивчав ще в інституті, тож сам визвався. Швидко заслужив повагу та довіру побратимів — бо бачили, що він рятує життя.

Воїн згадує день на позиціях, який найбільше запам’ятався: 12 жовтня. Тоді в його доньки було весілля. Обстріли були особливо інтенсивними, але Олег був налаштований рішуче.

— Пацани, кажу, ви як хочте, але я сьогодні взагалі не налаштований померти — такий «подарунок» зробити доньці на весілля. Тому того дня воював особливо люто, — посміхається старший солдат. — Все було добре зрештою. А вночі у нас була ротація — вийшли з позицій на відпочинок.

На початку листопада позиції поблизу села Курдюмівка, на одній з яких виконував бойове завдання Олег, ворог обстрілював безперестанно — з мінометів, танків та артилерії, наносив авіаудари з літаків та гелікоптерів. Над головою постійно висіли ворожі дрони, згадує військовій. Тоді завжди тримав лопату поруч і лише глибше закопувався, маскувався від ворожої аеророзвідки за допомогою каримата.

— Не було страху як такого в ті моменти, все на адреналіні, ти робиш все швидко, рухи доведені до автоматизму. Морально усвідомлював, що зі мною могло бути, лише коли вже виходив. Найстрашніше, коли в бою хтось кричить «Фізик!». Це значить, хтось поранений і треба туди лізти — хочеш чи не хочеш. Тому що не дай Боже, хтось стече кров’ю, потім як ти будеш в очі дивитися побратимам. А коли вже вийшли, тоді вже емоції, навіть сльози, бо нерви трохи відходять, — ділиться спогадами військовий.

Напередодні виводу батальйону з-під Бахмута при виході з позиції 3 листопада Олег отримав важку контузію Та, як це часто буває, не надав своїй акубаротравмі належної уваги. Каже, тоді було не до лікування.

Наприкінці року після розформування 62-го ОСБ старший солдат Олег Федоряк був переведений до лав 118-ї окремої механізованої бригади на посаду мінометника. Після проходження навчання та бойового злагодження виконував завдання на Запоріжжі — на Оріхівському напрямку.

Внаслідок контузії стан здоров’я воїна погіршився настільки, що довелося їхати на лікування та згодом проходити ВЛК, де і отримав обмеження на службу в бойових підрозділах.

Олег був переведений до Четвертого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП наприкінці червня 2023 року. Серед інших задач виконує також заходи оповіщення. Адресне — коли повістка виписується на конкретну людину за конкретною адресою, а також у громадських місцях.

— Повістки роздавати найважче. На війні легше, — зізнається воїн. — Треба йти до людей і пояснювати, що давно час захищати свою Батьківщину. А вони не хочуть — бояться. Кажу їм: «Всі бояться. Сміливому теж страшно, але він боїться і робить. А боягузи — тільки сидять і бояться». Людям пояснюю, що якщо прийду не я, а окупанти, то тут вже ніхто розмовляти чемно не буде. Я взагалі не прибічник, щоб руки розпускати, намагаюся завжди чемно розмовляти з людьми.

Військовий визнає, що ставлення від громадян на вулицях зустрічає різне. Серед іншого, йому докоряють за комплекцію: мовляв, має зайву вагу, тому «точно ніде не воював». Утім, зазначає, що масивна комплекція ніколи не заважала йому на військовій службі. Форму і бронежилет належного розміру йому видали. А для того, щоб обороняти позиції, не обов’язково бути атлетом. Про це розповідає тим, хто здатен чути та розуміти, каже.

— Ті, хто мене знає, як і де я воював, ніколи не закидають «іди сам спочатку воюй». Коли приходжу, я кажу: пацани, самі пойміть, що колись діло дійде до вас. Ворога треба зустрічати якнайдалі від своєї домівки. Бо якщо росіяни прийдуть впритул до вашого дому, вони не будуть по-чесному заходити в дім, щось там забирати. Вони зроблять так, як завжди, — каже військовослужбовець. — Я бачив це у Курдюмівці: приходять, ставлять на краю села два міномети та розбирають все село просто до фундаменту — хату за хатою. Те ж саме з Оріховом було: спочатку розвалили місто, а потім по руїнах заходять. Це тактика ведення війни росією. Тобто, якщо відсиджуватися вдома, ворог дійде до вас і просто знищить і ваш дім, і все, що ви любите. Не зможете зберегти ні родину, ні майно. Тож єдиний вихід — йти захищати своїх рідних, поки ворог ще подалі.

#вони_захищають_Україну #warriorsТЦК

Група комунікації Полтавського обласного ТЦК та СП