«Поява назв географічних об’єктів на базі поняття «1-е травня» (рос. «1-е мая»), жодним чином не пов’язана з розвитком питомо української топонімії, а була втіленням російської імперської політики радянського зразка. Після завоювання більшовицькою Росією Української Народної Республіки імперська влада поширила на територію України відзначення 1 травня як одного з основних більшовицьких свят. Святкування набуло політичного та ідеолого-пропагандистського забарвлення, тісно поєднаного з ідеєю відновлення засобами топоніміки єдиного російського імперського простору. Так, згідно з Декретом Ради народних комісарів РСФРР від 14 квітня 1918 р., «Особливій Комісії з народних комісарів просвіти і майна республіки доручається невідкладно підготувати декорування міста в день 1-го травня та заміну написів, емблем, назв вулиць, гербів і т. п. новими, що відображають ідеї й почуття революційної трудової Росії», — говориться фаховому висновку Експертної комісії.

Тож вулиці Першотравневі у Чорнухах, Загребеллі, Вороньках було перейменовано. «Зокрема, вулицю і провулок Першотравневі у селі Вороньки перейменували на Захисників Батьківщини: так увічнили пам’ять про оборонців нашої Батьківщини протягом століть—від древньої Київської держави Русі, від Гетьманщини, УНР і до сучасних ЗСУ», — повідомив представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Юрій Гагарін — російський космонавт, ніяк не пов’язаний з історією громади. Топоніми на його честь були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. Складовою деколонізаційного процесу є усунення з публічного простору назв вулиць, що присвячені особам, які обіймали вищі керівні посади у політичних організаціях СРСР. З відкритих джерел відомо, що Гагарін Юрій Олексійович (1934-1968) — льотчик-космонавт СРСР, особа, яка обіймала керівну посаду в політичній організації СРСР, а саме: член Центрального Комітету Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді (ВЛКСМ) або комсомолу — комуністичної молодіжної організації, підконтрольної КПРС. Тож у селі Хейлівщина назву вулиці, яка прославляла російського радянського космонавта прибрано з топонімічної мапи. Її перейменували на Козацьку.

У селі Красне місцеву топонімію очистили від імені Кирпоноса— командувача 70-ої стрілецької дивізії 7-ої армії СРСР під час спроби окупації СРСР незалежної держави Фінляндія. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 деколонізаційного закону під усунення з публічного простору підпадають назви вулиць, що присвячені особам, які брали участь або сприяли реалізації імперської політики.

У Полтавському офісі УІНП розповіли:

«Михайло Кирпонос-військовий діяч Росії і СРСР. У січні 1918 року, після демобілізації з лав російської імператорської армії (РІА) долучився до російських більшовицьких загонів, воював на Чернігівщині проти Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Згодом опинився в більшовицьких гібридних військах, замаскованих під українські (повний аналог сучасних маріонеткових «ЛНР/ДНР»). Надалі вже безпосередньо служив в «офіційних» формуваннях російської Червоної армії. Отже, М. Кирпонос свідомо й послідовно служив протидіяв Українській державності і вірно служив російському комуністичному режиму, який відповідно пункту 1 статті 2 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» визнано «злочинним і таким, що здійснював політику державного терору». Кирпонос- колабораціоніст, тобто зрадник України. Він засуджується за це законодавчо — як такий, що взяв активну участь у процесі «встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» (згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»). Активний комуніст, успішно робив військову кар’єру, в чому йому сильно допомагала абсолютна відданість сталінській політиці. Про вірність «генеральній лінії комуністичної партії» він сам писав в одній з автобіографій. Серед іншого, важливо відзначити його активну участь у реалізації такого комуністичного злочину як «Великий терор» — репресіях командних кадрів Червоної Армії в 1937—1938 роках. Під час агресії СРСР проти незалежної та демократичної Фінляндії М. Кирпонос командував 70-ою стрілецькою дивізією 7-ої армії загарбників. На початку березня 1940 року дивізія під його командуванням протягом 6-ти днів здійснила обхід Виборзького укріпленого району по льоду Фінської затоки і вибила фінів з укріплень на північному березі Виборзького затоки, перерізавши дорогу Виборг-Гельсінкі. За таку участь в загарбницькій війні Сталін відзначив М. Кирпоноса званням Героя СРСР. Від початку німецько-радянської війни до своєї загибелі 20 вересня 1941 року М. Кирпонос очолював Південно-Західний фронт — найпотужніше й найкраще оснащене сучасною зброєю військове угрупування на західних кордонах СРСР. Як воєначальник вищого рівня в збройних силах СРСР Кирпонос повністю несе свою долю відповідальності за катастрофу Червоної армії 1941 року. А саме:

• поразку у найбільшій танковій битві в Другій світовій війні, яка відбулася 23-29 червня 1941 року у районі міст Дубно, Броди та Луцьк (він ділить відповідальність разом із Георгієм Жуковим, начальником Генштабу).Війська під його керівництвом менше ніж за 10 днів втратили понад 2500 танків із 3356-ті (за іншими даними з близько 4 тисяч), а німецькі війська — 260 із 728 танків…
• знищення радянських військ в «котлі» під Києвом (23 серпня — 26 серпня). В оточення потрапили понад 650 тис. червоноармійців, цей «котел» був і залишається найбільшим оточенням в світовій історії. Ця катастрофа стала для нього самого фатальною — був вбитий».

Олег Пустовгар нагадав, що у ході деколонізаційних процесів 2023 року у Чорнухинській громаді у назвах вулиць увічнили пам’ять земляків-полеглих Героїв ЗСУ. Це Богдан В’язовський, Максим Аранчій та Сергій Сердюк. Детальніше про них тут. Також торік Чорнухах вулицю Гагаріна перейменували на Незалежності, Дунаєвськового на Івана Богуна, а вул.Пушкіна у селі Постав-Мука на Садову.

На жаль, у громаді не вживалися заходи з виконання закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у 20 столітті». У назвах вулиць не вшанували пам’ять борця з червоною і білою росією, сотника Армії УНР, уродженця Чорнух Оникія Богуна. Детальніше про Героя в інтернет-виданні «Історична правда».

Полтавський офіс УІНП