Спостерігається поступове зменшення кількості тих, хто оцінює напрямок розвитку країни як правильний на користь тих, хто не визначився в оцінках. У всіх регіонах та серед всіх вікових груп продовжує домінувати оцінка напрямку як правильного. Відмінності у поглядах помітні за майновим розподілом: серед найбідніших вони дещо гірші (вважають напрям розвитку правильним — 63%).

В оцінках змін економічного становища родини та країни за останні півроку помітне наростання песимізму. Попри це, говорячи про економіку країни у майбутньому, респонденти мають більше позитивних сподівань, аніж до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Так, сьогодні 86% говорять, що економічне становище України за останні півроку погіршилося (у січні ц.р. таких було 70%). Щодо особистої ситуації, то про погіршення говорять 74% (у січні — 52%). У той же час 25% сподіваються, що у наступні 12 місяців їхнє особисте економічне становище покращиться, чверть вважають, що воно не зміниться, третина — мають песимістичні погляди щодо цього. При цьому остання категорія зросла у порівнянні із дослідженням у квітні ц.р (з 27%). Натомість у оцінках майбутнього країни спостерігається зростання кількості оптимістичних оцінок: тих, хто вважає, що економіка покращиться у наступний рік сьогодні 34% (у квітні — 32%). Відповідно зменшилася кількість тих, хто очікує погіршення: з 42% до 37%.

Відносно кращі оцінки поточного стану власного економічного становища спостерігаються серед мешканців заходу країни, молодших респондентів, тих, хто працює, та більш забезпечених.

Натомість в оцінках динаміки змін в економіці України за останні півроку не помітно особливих різниць в демографічних групах: повсюдно домінують негативні оцінки. Щодо оцінки майбутнього, то більше позитивних сподівань стосовно власного економічного становища спостерігається серед мешканців сходу, більш молодих та тих, хто зараз не працює. Щодо України — відносно більше оптимістичних сподівань серед мешканців заходу, півдня та сходу, наймолодшої та найстаршої вікових категорій та непрацюючих.

Спостерігається певна переоцінка власної фінансової стійкості у кризовий час серед більш заможних. З березня ц.р. зросла кількість тих, хто вважає, що мають достатньо фінансових запасів: їх вистачить більше ніж на півроку. Останніх найбільше серед найзаможніших та підприємців. Натомість не змінилася кількість тих, хто вважає, що заощаджень вистачить лише на місяць (близько 40%). Таких найбільше серед непрацюючих, пенсіонерів, тих, хто має найману роботу у приватному, чи державному секторі.

За оцінками опитування в Україні надалі близько 20% тих, хто змінив своє місце проживання після 24 лютого 2022 року. Найбільше їх серед мешканців сходу (58%). Лише 10% не мають наміру повертатися у рідні домівки (у квітні — 3%, у червні — 8%). 16% зазначили, що повернуться найближчим часом, 18% — повернуться, але ще трохи почекають. 50% зазначили, що мають намір повернутися, але лише за умови закінчення війни і їх кількість поступово зростає.

Сповільнилася динаміка показників повернення на робочі місця, яка спостерігалася останні три місяці. Сьогодні серед тих, хто мав роботу до війни наразі працюють 59%: повноцінно — 34%, віддалено або частково — 19%, знайшли нову роботу — 6%. Натомість зросла кількість тих, хто роботу все ж таки втратив (з 35% у червні до 39% у липні). Найбільше останніх серед мешканців сходу, жінок, найбідніших, тих, хто працює в приватному секторі або має власну справу, а також внутрішньо переміщених осіб.

У динаміці по регіонах спостерігається подальше зростання кількості безробітних серед мешканців сходу (у червні — 53%, у липні — 57%). Також помітно певне зростання кількості тих, хто втратив роботу і серед мешканців центральних та західних областей (у центрі — 37, на заході — 32%).

Половина працюючих зазнали зниження зарплати від 10% і більше відсотків. У 43% зарплата не змінилась, в 9% — зросла. Найбільше тих, хто відчув зниження доходів серед тих, хто працює зараз віддалено або частково та підприємців. Тоді як серед державних службовців відносна більшість зберегла попередню зарплатню.

Відносна більшість (57%) готова продовжувати працювати навіть у разі зменшення заробітної плати, 40% — займають більш активну позицію (шукатимуть нову роботу). Останніх більше серед молоді, тих, хто працює в приватному секторі, або сам на себе.

Серед працюючих домінує впевненість у збереженні свого робочого місця у наступні півроку (переконані у цьому — 83%). Не впевнені — 11%. Найбільше останніх серед тих, чия зарплата зменшилася більше ніж на 50%.

Майже 40% працюючих переконані, що змогли б швидко знайти роботу у випадку її втрати. 57% — не мають такої впевненості, найчастіше це старші опитані, жінки, працівники державного сектору.

Серед тих, хто втратив роботу на час війни, лише третина активно її зараз шукає. Ще 23% думають над цим, і 41% — займають вичікувальну позицію. Менш мотивовані ніж інші на пошук нової роботи старші опитані, держслужбовці, та ті, хто мають заощадження.

Серед тих, хто шукає зараз роботу — більшість готова змінювати і місце роботи, і сферу діяльності. Натомість переїжджати в інший регіон, чи країну для роботи вони скоріше не готові. Загалом більше відкриті до змін переселенці, працюючі в приватному секторі, а також, ті, хто зазнав зменшення зарплати.

Домінуючим критерієм у виборі бажаної роботи сьогодні є зарплата (70%). Зарплата уособлює фінансову безпеку і дозволяє задовольняти базові потреби особистості — цей рівень потреб є природньо найважливішим під час війни. Також відносно важливим для респондентів є графік та безпечність місця роботи (23-24%), що теж закриває базовий рівень потреб. Соціальні гарантії важливі для 17%, взаємини в колективі — 16%, можливість працювати дистанційно — для 10%. Такі критерії як кар’єра, престижність та соціальний статус під час війни на найнижчий сходинках критеріїв у виборів нового місця праці (3-7%), оскільки такі рівні потреб не є актуальними для більшості під час війни через кількість загроз та ризиків для життя. Безпека (фізична та матеріальна) набагато важливіша за кар’єру та статус.

Відносно краще респонденти оцінили можливості досягти успіху (47%), відсутність таких можливостей вказали лише 26% опитаних. Близько третини високо оцінили можливість знайти роботу і мати стабільний дохід (стільки ж — їхню відсутність). Можливість знайти роботу переважно оцінюють посередньо. Близько 30% вважають, що є можливості зробити кар’єру або зайнятися підприємництвом (35-37% низько оцінили ці можливості). За останні три з половиною роки зросла оцінка можливостей зайнятися підприємництвом та досягти успіху.

Найкраще рівень всіх можливостей оцінюють мешканці заходу і сходу, чоловіки, молодь, люди з вищим рівнем доходів, а також ті, хто повноцінно працює чи займається підприємництвом. Також, чим активніша позиція у стратегії збільшення своїх доходів, тим краще оцінюють свої можливості респонденти.

Майже удвічі зросла кількість бажаючих розпочати власний бізнес: сьогодні 45% хотіли б зайнятися підприємництвом, 9% вже мають власну справу, 46% не мають такого бажання. Мешканці заходу, молодь, більш забезпечені, чоловіки, зайняті у приватному секторі і мотивовані на успіх більшою мірою виявляють бажання зайнятися власною справою.

Дослідження поведінкових моделей економічної поведінки показало, що у випадку різкого скорочення доходів 62% будуть шукати додаткові джерела заробітку, 35% — скорочувати свої витрати. 53% хочуть жити не гірше інших, 42% — хочуть жити краще, ніж інші. Половина опитаних вважають, що можуть впливати на збільшення власних доходів, стільки ж — мають протилежну думку. Отже, більшість українців продовжують демонструвати активну життєву позицію щодо свого матеріального становища та можливостей професійної реалізації у бізнесі.

За рік кількість тих, хто зазначив, що може впливати на свої доходи зменшилася з 60% до 50%. Війна та актуальна соціо-економічна ситуація є об’єктивними обставинами, які вірогідно зменшують відчуття суб’єктності впливу на доходи. Загалом активнішу стратегію щодо своїх фінансових можливостей має молодь, більш забезпечені та чоловіки, вірогідно через наявність відповідних ресурсів та традиційну цінність цих категорій на ринку праці та у бізнесі.

Щодо зовнішньої міграції, 28% хотіли б особисто працювати / отримати роботу за кордоном (70% — ні). 9% хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання (90% — ні). Кількість тих, хто хотів би поїхати за кордон на постійне місце проживання критично зменшилася з 27% до 9% за два останні роки. Це в тому числі пов’язано з тим, що велика кількість знаходяться за кордоном у вимушеній імміграції. Бажання працювати чи жити за кордоном більше притаманне мешканцям сходу, молоді та чоловікам.

Будівництво (60%) та військова промисловість (42%) — галузі, які на думку опитаних отримають найбільший розвиток після війни. Будівництво спрямовано на відновлення зруйнованої війною інфраструктури та нові архітектурні проекти, друге — підтримка та зміцнення обороноздатності країни, яке буде мати високу підтримку та буде актуальним довгий період після війни. Щодо інших сфер оцінки наступні: розвиток сільського господарства бачать 34%, медицини — 26%. Важка промисловість і металургія — 18%, ІТ-сфера — 16%, освіта і наука — 13%. Транспорт та перевезення — 7%, торгівля, культура, туризм, легка промисловість — по 5-6%.

Більшість українців надалі доволі оптимістично налаштовані щодо відбудови країни після війни — 43% вважають, що вистачить п’яти років. 28% вважають що на це потрібно до десяти років. Збільшилася кількість тих, хто бачить перспективу відбудову у довгому періоді — більше десяти років (з 10% до 21%) та зменшилася кількість тих, хто вважав, що відбудова займе менше року (з 13% до 5%).

У півтори рази зменшилася кількість тих, хто готовий особисто долучитися до відбудови країни — з 61% до 45%. 46% зазначили, що хотіли, але не мають можливості. Більше до відбудови готові долучитися мешканці сходу, респонденти віком від 18 до 50 років, чоловіки, більш забезпечені та ті, хто змінив місце проживання.

Майже 90% опитаних надалі вважають, що компенсувати економічні та інфраструктурні втрати України внаслідок війни повинна росія. Окрім цього, 21% українців вважає, що до цього мають долучитися країни Європи, 18% — міжнародні організації, 11% — США. Зросла кількість тих, хто вважає, що долучитися повинна і Україна — з 10% до 15%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, а також територій, де на момент опитування відсутній український мобільний зв’язок. Результати зважені з використанням актуальних даних Державної служби статистики України. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews — телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3.1%. 
Терміни проведення: 23-24 липня 2022 р.

За матеріалами соціологічної групи «Рейтинг» (Rating Group Ukraine)