Більше року тому «Полтавщина» оцінила перші результати роботи в.о. міського голови, секретаря міськради Катерина Ямщикової. Зокрема, ми надали належне онлайн-трансляціям:

«На сайті та у соцмережах транслюються засідання сесій міськради, виконавчого комітету, депутатських комісій, робочих груп та інших ініціатив. В політичній історії Полтави це унікальна відкритість для журналістів та громади загалом».

Більша відкритість за допомогою трансляцій збереглася й донині. Однак, за показником спілкування журналістів із керівниками структурних підрозділів міськвиконкому змушені констатувати погіршення ситуації та її відкат на рівень часів Олександра Мамая.

Медовий місяць Катерини з журналістами тривав ще у вересні 2023 року, коли очільниця міста зібрала місцеву «четверту владу» у Сонячному парку.

Вже у серпні 2024 року влада розділила журналістську спільноту на «друзів» та «ворогів». Очевидним це стало під час річного, але чомусь таємного звіту Катерини Ямщикової, на який ЗМІ запросили мінімум по дружбі, максимум — на комерційних умовах.

Практика запланованих та контрольованих виходів в медіа-простір чи не з перших днів почала розповсюджуватися й на керівників структурних підрозділів та комунальних підприємств. Всупереч обіцянкам Катерини Ямщикової проводити із ними регулярні брифінги, цих керівників можна побачити хіба що на платних ефірах полтавських телеканалів. Разом із невеликим пулом постійних спікерів від влади, здебільшого це представники частини «Слуги народу» та партії «За Майбутнє».

Наприклад, остання прес-конференція заступника міського голови Володимира Чередниченка та начальника УЖКГ Тараса Панасенка відбулася у листопаді 2023 року. З тих пір ні перший, ні другий не спілкуються з автором цих рядків ні телефоном, ні через соцмережі, хоча його номер у них підписаний. Водночас комунальники інколи виходять на брифінги, але вимушено: щоб погасити інформаційну пожежу. Так було під час обговорення можливого підвищення тарифу на проїзду у серпні чи як реакцію на критику щодо відвертої переплати на світлофорах у жовтні.

Певну інформацію «Полтавщина» все-таки отримувала від інших посадовців чи депутатів, але у більшості випадків вони просили не називати їхні імена через страх перед керівництвом.

Чим же викликаний цей страх найманих працівників? Відповідь банальна: бо окремим керівникам комунальних підприємств заборонено спілкуватися мінімум з «Полтавщиною» під страхом звільнення. Наприклад, ми протягом вже 2-3 тижнів хотіли отримати інформацію про результати боротьби з амброзією, тому що знаємо від посадовців підприємства, що така інформація вже готова. Вона актуальна тим більше, що на згаданій та останній прес-конференції Чередниченка-Панасенка перший зробив гучну заяву, що проблему амброзії у 2024 році буде подолано.

Але посадовці мовчать. Бо хто ж у здоровому глузді погодиться надати цю інформацію журналістам, а наступного дня втратити роботу?

Часто посадовці рекомендують журналістам спілкуватися методом направлення інформаційних запитів. Однак, і цей інструмент не працює. Так, «Полтавщина» надіслала 3 інформаційні запити стосовно кількості технічної солі та її зберігання:

Алгоритм реакції на запити однаковий — спочатку вони потрапляють до заступниці міського голови Наталії Сук, яка перенаправляє їх до УЖКГ. Управління, за підписом заступника начальника Олександра Попенка, спрямовує наші запити на рівень КАТП-1628 (хоча технічною сіллю користується не тільки це підприємство), де запит просто зникає. Також нам важко зрозуміти, навіщо УЖКГ так вперто перенаправляє запити до КАТП, адже саме управління володіє більш широкою інформацією, тоді як одне, нехай і потужне підприємство обмежене рамками своїх функціональних обов’язків і не може мати загальної інформації чи статистики.

Аналогічну реакцію влади ми спостерігаємо й стосовно інших наших запитів. Наприклад, на тему демонтажу п’єдесталу пам’ятника генералу Зигіну та відновлення інтерактивної дошки у парку ім. Котляревського.

Стратегію мовчанки полюбляв екс-мер Олександр Мамай, розраховуючи на те, що про будь-який скандал люди довго не пам’ятатимуть, тому краще змовчати, щоб не бовкнути чогось зайвого. Будемо об’єктивними, в частині слабкої пам’яті ця стратегія навіть має свої плюси.

Однак, не з такими гаслами йшла на посаду секретар міськради. Слово «комунікація» з її вуст лунало так часто, що навіть стало популярним в полтавських пабліках. Та з часом все повернулося «на круги своя».

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»