Питання демонтажу імперських пам’ятників у Полтаві розкололо містян на два ворожих табори. Про очищення вулиць міста від символів імперської епохи почали говорити із початку війни. Коли експертна рада при Мінкульті порекомендувала Полтавській ОВА та Полтавській міськраді демонтувати Монумент Слави, Пам’ятник на місці відпочинку Петра та Пам’ятник коменданту фортеці Олексію Келіну, дискусія ще більш загострилася.

Група архітекторів і істориків опублікували петицію проти демонтажу цих пам’ятників. Вони пояснили, що демонтаж призведе до втрати пам’ятників і завдасть непоправної шкоди унікальному історичному середовищу Полтави, яка водночас втратить і свою туристичну привабливість. За таку позицію фахівці зазнали різкої критики від частини суспільства і навіть дійшло до погроз. Анонімний Telegram-канал навіть опублікував особисті дані ініціаторів петиції й назвав їх зрадниками. З приводу цього група науковців написала заяву в поліцію.

Дискусія точиться й у полтавському сегменті Facebook. Колишні однодумці з приводу архітектурного вигляду міста влаштовують «срачі» і поливають один одного брудом.

«Полтавщина» зібрала коментарі місцевих науковців з приводу демонтажу імперських пам’ятників і опублікує їх у наступному матеріалі. У цій статті ми поки поговоримо про саму процедуру — як демонтувати пам’ятник?

Можна просто. Приїхати на вантажівці, накинути трос, натиснути на газ і потягнути. Схожим чином 21 лютого 2014 року у Полтаві повалили пам’ятник Леніну. Однак, з точки зору законності — це вандалізм. Вже у 2015 році ці тонкощі прописали у Законі «Про декомунізацію», тому подальший демонтаж «ленінів» та іншої радянської символіки став законним.

Логічно, що спочатку треба прийняти закон «Про деімперіалізацію», а уже потім зносити пам’ятники, щоби такі дії не вважалися вандалізмом. Знести пам’ятник Петру I у Полтаві можна і без прийняття закону, але тут є одне «але».

«Полтавщина» мала розмову зі спеціалістом Департаменту культури й туризму ОВА, яка розповіла, яким чином можна демонтувати імперські пам’ятники.

Демонтаж будь-якого пам’ятника починається з облікової документації. Річ у тому, що Монумент Слави чи Пам’ятник на місці відпочинку Петра I не цілісні самі по собі. Вони входять у комплекс Історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». Всього у комплекс входить 20 об’єктів і ось частина із них:

• Десять гранітних обелісків на місці колишніх редутів (1939 р.),
• Пам’ятник шведам від росіян (1909 р.),
• Пам’ятник шведам від шведів (1909 р.),
• Пам’ятник на місці переправи російської армії через Ворсклу (1959 р.),
• Пам’ятний знак на місці командного пункту Петра I (1973 р.),
• Братська могила загиблих російських воїнів (1894 р.),
• Сампсоніївська церква (1852–1856 рр., реконструйована у 1895 р.),
• Пам’ятник Петру I перед будинком музею Історії Полтавської битви (1915 р.),
• Пам’ятник захисникам фортеці Полтава і коменданту Олексію Келіну (1909 р.),
• Монумент Слави (1811 р.),
• Пам’ятник на місці відпочинку Петра I (1849 р.),
• Спаська церква (1705 — 1706 рр., реконструйована 1845 р.),
• Хрестовоздвиженський монастир (1650 р., де була штаб-квартира Карла XII),
• Пам’ятник українським загиблим козакам (1994 р.).

Першочергово, щоби демонтувати ці пам’ятники, повинна бути воля їх власника — Полтавської громади, яка проявилась б у рішеннях керівництва міста. Нинішня влада намагається це питання не порушувати і чи є у нього дана воля — невідомо.

Припустимо, що така воля є. Користуючись чинними нормами законодавства, щоб демонтувати один із пам’ятників комплексу, потрібно виготовити облікову документацію на кожну складову цього комплексу.

Місто, як власник, повинно провести тендер на виготовлення таких документів:

• проектну документацію 20 об’єктів;
• науково-проектну документацію переміщення цих об’єктів;
• проект про перенесення з одного місяця на інше і на те місце, де буде перенесено.

Уважні читати «Полтавщини» знають, що виготовлення проектів — це корупційна хвороба полтавських чиновників. Це діра, яка протягом останніх років поїдає бюджет. Одна з останніх статей про це яскраво розповідає. Щоби виготовити по три документації на кожну пам’ятку, потрібно буде витратити десятки мільйонів гривень. Зрозуміло, що такій новині зрадіє який-небудь проєктант та замовники, однак в умовах війни ні противники, ні прихильники демонтажу пам’ятників не погодяться, щоби їхні податки пішли тільки на виготовлення проектів. Краще ці мільйони витратити на підтримку армії.

Припустимо, що кошти виділили і всі документи готові, далі їх потрібно передати до Мінкульту на розгляд. Ще раз нагадаємо, що установа прийме документи на розгляд про демонтаж одного пам’ятника, тільки якщо їй дадуть проекти на всі об’єкти комплексу. Так можна витратити мільйони, а після цього Мінкульт зробить висновок, що демонтувати не можна. Зазначимо, що у Полтавській області і Україні прикладів демонтажу подібних імперських пам’ятників за процедурою ще не було.

Цю процедуру можна спростити і для цього потрібно прийняти відповідний закон. Тут справа за народними депутатами та спеціалістами.

Тому, враховуючи чинні законодавчі норми, можна зробити висновок, що під час війни й у найближчі роки після нашої перемоги ніхто не буде демонтовувати пам’ятники та витрачати на це бюджетні кошти.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»