У Котельві:

• вул. Горького відтепер носитиме назву Холодноярівська;

93-я окрема механізована бригада «Холодний Яр» — формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Від самого початку російсько-української війни, тобто з 2014 року, бере участь у захисті України від росіян. Підрозділи бригади пройшли найзапекліші бої війни, включно з боями під Іловайськом та Донецьким аеропортом. З початку повномасштабного вторгнення 2022 року 93 ОМБр обороняла Україну на різних напрямках: Сумщина, Харків, Ізюм, Балаклія, Бахмут і Соледар.

«24 лютого 2022 року бригада „Холодний Яр“ стояла незламним щитом на Сумщині, обороняла Охтирку. А ще ця нова назва вулиці — наша вдячність, шана і пам’ять воїнам цієї бригади, адже вони навесні 2022 року унеможливили окупацію росіянами Котелевського краю, зупинивши просування ворога в напрямку Котельви», — наголосила секретар Котелевської селищної ради Наталія Сідненко.

Бригаду ЗСУ найменували на честь історичної місцевості Наддніпрянської України, що уславилася своїми повстанцями. «Триста років тому в холодноярських лісах гуртувались повстанці, яких називали гайдамаками. А сотню років тому ці ліси стали осередком боротьби українців із червоною російсько-більшовицькою окупацією. Навколишні села стали фортецею, що протистояла червоній більшовицькій навалі з Росії. На прапорі полку були вишиті слова: „Хай живе вільна незалежна Українська Народна Республіка. Ми поляжем, щоб славу і волю і честь Рідний Краю здобути Тобі…“. У квітні 1919 року повстанці підняли в Холодному Яру антибільшовицьке повстання, а пізніше включилися в боротьбу з Добровольчою армією Півдня Росії. Так утворилась „Холодноярська республіка“. Її територія охоплювала понад 25 навколишніх сіл. Вона мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а командирів — отаманами. Повстанці контролювали майже всю довколишню сільську місцевість. Вони знищували ворожі частини та радянську владу, перешкоджали червоній мобілізації. На умовних кордонах поставили напис: „Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонено“. Центром „Холодноярської республіки“ став Мотронин монастир. Там діяв штаб, працював шпиталь, проводили наради. Дзвін монастиря був сигналом до мобілізації. Холодноярці співдіяли з Дієвою армією Української Народної Республіки. „Холодноярська республіка“ проіснувала до 1922-го. Через два десятиліття, під час Другої світової війни, в Холодному Яру знаходили прихисток воїни Української повстанської армії. Справу гайдамаків Холодного Яру продовжують бійці 93-ї бригади ЗСУ, підрозділи якої беруть участь у найзапекліших боях російсько-української війни», — розповіли у Полтавському офісі УІНП.

• вулицю Бірюкова перейменували на пошану землячки Ольги Таран — бойового медика, що загинула в Маріуполі. Уродженка Котельви, старший сержант, фельдшер танкового батальйону 36-ої окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського, освіту фельдшера-акушера здобула у медичному училищі в Лубнах. Переїхала до Миколаєва, тут зустріла чоловіка Євгена, народила доньку Владиславу й одразу ж після закінчення декретної відпустки — у грудні 2015 року — підписала контракт про проходження військової служби в ЗСУ, де вже рік служив її чоловік. Прагнула до 36-ї окремої бригади морської піхоти і, коли таки добилася свого, дуже пишалася тим, що належить до «морських котиків» ЗСУ. На свою першу ротацію в зону бойових дій Ольга поїхала на Донеччину як медик танкового батальйону. Загалом військовій службі старший сержант Ольга Таран віддала майже сім років. Мала довгі ротації (тривалістю 6—9 місяців) на сході України, оскільки там увесь час бракувало медиків. Причому в окремі з цих ротацій вона була медиком одразу кількох підрозділів. Удостоїлася медалей «За врятоване життя» та «Ветеран війни», відзнак Міністерства оборони України «За зразкову службу» та президента «За участь в антитерористичній операції». Останній контракт про проходження військової служби підписала у грудні 2021 року й поїхала на чергову ротацію до селища Сартана Донецької області, що за 10 кілометрів від Маріуполя. Наприкінці квітня 2022 перебувала в укритті машинобудівного підприємства «Азовмаш» в Маріуполі. Польовий госпіталь Ольга Таран організувала в одному з бункерів, сюди доправляла поранених, витягала їх із поля бою. Було сутужно з продуктами, тому намагалися економити — останніми тижнями харчувалися тільки раз на день. За словами побратимів, Оля завжди стояла на роздачі і свою порцію, бувало, віддавала бійцям, запевняючи, що вона не голодна. Ольга Таран проривалася з ворожого оточення разом із танковим батальйоном уночі з 10-го на 11 квітня. Категорично відмовилася від місця в бронемашині, зазначивши, що на її місце можна посадити ще одного пораненого. Сама ж сіла до вкритого тентом кузова автомобіля разом з бійцями. Оскільки танковий батальйон ішов першим, він прийняв на себе потужний удар російського ворога. Загинула 11 квітня від мінометного обстрілу. Тіло фельдшерки вдалося повернути додому у рамках обміну, 21 липня. Похована в Котельві.
• відновили історичні назви: вул.Декабристів — Липіївська; вулиці, що носила ім’я російського розбійника Степана Разіна — Королівська, а вул. 4-ої Гвардійської Армії — Мироносицька.
• вулицю Лермонтова перейменували на честь уродженця Полтави Івана Котляревського — письменника, поета, драматурга, основоположника сучасної української літератури. «Енеїда» Котляревського стала першим твором в українській літературі, написаним народною мовою. Тоді українська мова внаслідок цілої низки указів російської влади поступово витіснилася з ужитку, навіть церковні служби змушували правити церковнослов’янською мовою. Відтак «Енеїда» започаткувала новий етап формування української літературної мови.

• провулок Лермонтова — на Незалежності. Так увічнено історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. За нього проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна, яка нині знову відстоює незалежність у народній російсько-українській війні.

• вулицю Матросова перейменували на Павла Волика. Уродженець Котельви (21 березня 1941 — 28 липня 2018), Народний художник України, член Національної спілки художників України, лауреат всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2001), доцент кафедри образотворчого мистецтва ПолтНТУ імені Юрія Кондратюка, різьбяр і маляр. Закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (1971). Працював художником у Полтавському обласному відділенні Худфонду України (1971-2001). Учасник обласних, всеукраїнських, зарубіжних, міжнародних, групових та персональних виставок. Твори П. Волика придбані міністерством культури України, приватними колекціонерами багатьох країн світу, зберігаються у музеях Полтави, Києва, Харкова, Пархомівки Харківської обл., Котельви та Опішні на Полтавщині.
• вулицю і провулок Маяковського — на Захисників України. Так увічнили пам’ять про оборонців нашої Батьківщини протягом століть — від древньої Київської держави Русі, від Гетьманщини, УНР і до сучасних ЗСУ.

• вул. Мічуріна — на Сергія Стародуба. Народився 20 березня 1985 року в Котельві, де закінчив місцеву школу та професійно-технічне училище. Пізніше працював помічником бурильника у полтавській компанії та разом з дружиною Оксаною виховував доньку Анастасію та сина Макара. Після початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем обороняти Україну. Воїн служив у місцевій роті охорони, 13-му стрілецькому батальйоні та 110-ї окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка, мав звання солдат. Загинув 10 серпня 2023 під час виконання бойового завдання. Сталося це внаслідок штурмових дій поблизу міста Авдіївка, що на Донеччині.
• вулиця Чкалова носитиме назву Єдності. Ця назва символізує свободолюбні, незалежницькі устремління українців, єднання нації в боротьбі проти хижих московських орд.

У селі Деревки:

• вулицям Ватутіна та Гагаріна відновлено історичні назви — Рудчанська і Подолянська відповідно.

У селі Більськ:

• вулиці Мічуріна змінили назву на Петра Гавриша — вченого, археолога та краєзнавця. Народився 7 квітня 1956 р. у с. Більськ Котелевського району. З 1983 по 2018 роки працював на історичному факультеті Полтавського національного педагогічного університету, кандидат історичних наук (1996), доцент (2001). Став добрим другом та наставником для кількох поколінь учених, учителів. був організатором археологічних досліджень, знаним вченим-скіфологом. Він залишив значну науково-теоретичну спадщину, яка становить понад 200 наукових праць. Власні польові археологічні дослідження розпочав на Більському городищі та в його окрузі. У 1984–1986 рр. очолював окремий загін у складі Скіфо-слов’янської експедиції Харківського університету. Вів розкопки на Східному та Західному (1985) укріпленнях фортеці скіфської доби. Особливе місце у студіях Петра Гавриша належить розкопкам на Книшівському городищі. Останні роки життя Петро Гавриш присвятив виданню книг про Більське городище та історію с. Більськ. Помер 25 жовтня 2018 р. в Полтаві.

Полтавський офіс УІНП