У місті Глобине

очищено топонімію від діячки ВЛКСМ Лізи Чайкіної: тепер ця вулиця має назву «Вільного козацтва». Так пошановано Національні добровільні військово-міліційні формування часів національно-визвольних змагань 1917-1921 років, що діяли в Україні. Вони виникли з метою захисту сіл, а згодом і Української Держави, в умовах зростання громадського безладу й бандитизму, з метою захисту правди, свободи і соборного народовладдя людей вільної України і священнослужителів Української Православної Церкви. В період Української революції 1917-21 рр. на Глобинщині діяли загони Вільного козацтва. Вслід за крейсером «Москва» пішла назва вулиці «Герої Краснодону», тепер ця вулиця названа «Героїв Крут» — у пам’ять про патріотичну молодь, зокрема й з Полтавщини, яка захищала Київ від військ червоної ленінської росії 29 січня 1918 р. в бою поблизу залізничної станції Крути.

З’явилася вулиця на честь літописця української історії, автора фундаментальної праці 10-томної «Історії України — Руси», голови Української Центральної Ради. Тепер вул. Четверікова перейменовано, а у новій назві пошановано Михайла Грушевського, видатного історика й державного і громадсько-політичного діяча, літературознавця, письменника, публіциста, академіка Всеукраїнської академії наук, натхненника українського національного руху, очільника Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка. Саме під керівництвом Михайла Грушевського Центральна Рада еволюціонувала від вимог національно-культурної автономії до проголошення незалежної Української Народної Республіки (УНР).

Вулицю, у назві якої звеличувався російський розбійник Стєнька Разін, теж перейменовано. Натомість увічнили пам’ять лідера Організації Українських націоналістів Степана Бандери. Стаття про нього на сайті УІНП.

Відеорозповідь

Вулицю Тімірязєва перейменовано на честь Олени Пчілки. (справжнє ім’я — Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова), уродженки Полтавщини, письменниці, перекладачки, фольклористки, етнографа.

Провулок Маяковського назвали в честь поета рідкісного таланту, який обрав долю борця, Василя Стуса. Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. Часто потрапляв до карцеру. Оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язненими. Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, який без згоди на те обвинуваченого на судовому засіданні визнав його «провину». Тоді Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Вулицю і провулок Чкалова перейменували на честь Петра Яцика, українського мецената українознавства на Заході та в Україні, фундатора Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів», засновника Міжнародного конкурсу знавців української мови (детальніше на сайті Інституту нацпам’яті); вул. Рєпіна — на Марії Примаченко (народна художниця, детальніше тут).

Провулок Тімірязєва — в пам’ять видатного українського спортсмена Івана Піддубного (Ще один провулок (Дєжнєва) також перейменували на честь спортсмена: увічнили уродженця Глобинського краю, чемпіона світу з французької боротьби Юхима Білоуса. Детальніше тут.

Вулицю Гагаріна перейменовано на Героїв України, а Маяковського — на пошану земляка-уродженця міста Глобине, українського художника декоративного скла Івана Зарицького. Він є автором декоративних тарелів «Кобзар» (1964, кришталь, алмазна грань), «На панщині пшеницю жала» (1964, кришталь, алмазна грань);«Катерина» (1964, кришталь, алмазна грань); «Українські мотиви» (1966); «Квіти» (1967); «Троянди» (2006); «Лілеї» (2007) та ваз «Бузок» (1958) і «Україна» (1963). Також скульптур «Одарка і Карась» (1965); «Оксана» (1967); «Запорожець» (1967); «Одарка і Карась» (1967); «Рушничок» (1968) й декоративних композицій «Сон» (1974; за мотивами поеми «Сон» Тараса Шевченка, 18 предметів); «Зимовий етюд» (1974).

Вулицю Чайковського перейменували на Володимира Верменича (український композитор, хоровий диригент, педагог, уродженець села Бориси на Глобинщині, автор пісень «Чорнобривці», «Іду я росами», «Зіронька донецька», «Я мрію про море» (сл. Володимира Сосюри), «Ти снишся мені, мамо», «Польова царівна», «На калині мене мати колихала», «Підкручу я чорнії вуса», «Спогад» («Цо кому до тего», сл. Ліни Костенко).

Вулицю сталініста Зигіна перейменували на честь Княгині Ольги, правління якої було вирішальним поворотом в історії України-Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Княгиня встановила фіксований обсяг податків до київської казни з кожної землі й започаткувала облаштування великокнязівських господарств і доходних промислів, провадила активну зовнішню політику. Відвідала Візантію— одну з найсильніших держав Європи. Прийнявши християнство, княгиня сприяла його поширенню в древній Київській державі.

А провулок Ломоносова перейменували на Віктора Лагна (уродженець Градизька, український вчений, математик, доктор фізико-математичних наук, професор, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри математичного аналізу та інформатики Полтавського педуніверситету).

У селі Корещина

вулицю Комарова перейменовано на честь головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Стаття про нього на сайті УІНП тут.

На пошану Василя Устимовича — громадського діяча, мецената, засновника Устимівського дендрологічного парку, що розташований на території Глобинської громади у місті Глобине перейменували вулицю діяча ВЛКСМ Кошового, а у селі Устимівка вул. Пролетарську.

На прославлення подвигу Українських Січових стрільців — військових підрозділів Наддніпрянської Армії УНР, сформованих у період визвольних змагань Українського народу 1917–1919 рр. у місті Глобине перейменовано вулицю, яка звеличувала російського сталінського письменника Максіма Горького, а у селі Радалівка — вул. Мічуріна.

Січові стрільці брали участь у боях з російсько-більшовицькими загарбниками під Бахмачем, Крутами, в Києві, біля Житомира. Верховним головнокомандувачем січових стрільців вважався полковник армії УНР Євген Коновалець. Курінь Січових стрільців серед військових частин Армії УНР вирізнявся організованістю і боєздатністю і мав великий вплив на Директорію УНР. Після окупації УНР більшовицькою Росією керівні старшини Січових Стрільців стали творцями й головними постатями Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН).

У селі Бориси

вулицю і провулок Гагаріна перейменували на Лесі Українки, а діяча НКВС і сталінського педагога Антона Макаренка на Калинову.

У селах Великі Кринки і Степове

вулиці Гагаріна перейменували на честь Григорія Сковороди. Мислитель і гуманіст жив три століття тому. Був освіченим і талановитим, проте не шукав слави, кар’єри чи багатства, не поступався цінностями заради вигоди. Вів аскетичний спосіб життя, міркував і писав про пізнання, життя в гармонії, суспільно корисну працю. Попри такий аскетизм і відреченість (а можливо, саме завдяки цьому), Сковороді вдалося сформулювати ідеї та створити тексти, що захоплюють серця й розуми людей, які живуть через століття після нього. Григорія Савича без перебільшення можна назвати національним філософом — для поколінь українців він залишається цікавим, актуальним і навіть близьким. Детальніше.

У селі Гуляйполе

з’явилася вулиця Максима Залізняка. Так пошанували керівника гайдамацького повстання, відомого під назвою Коліївщина.

У селі Жуки

пров. Гагаріна перейменували в пам’ять про славетного українського композитора Миколи Лисенка, а пров. пушкіна — на честь Тараса Шевченка.

Івана Сірка — легендарного кошового отамана Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового увічнили у назвах вулиць Глобиного (перейменовано вулицю Дружби народів) і села Манжелія (прибрали назву Чаврикова).

Це Іванові Сірку присвятив свій бестселлер «Таємний посол» відомий український письменник, уродженець Лубен Володимир Малик. Це про нього написав один із своїх найкращих прозових творів «Яса» Юрій Мушкетик. Це саме він перемагав у 65 боях. Це він є героєм багатьох українських пісень і казок. Це саме його після смерті нарекли характерником. Іван Сірко народився приблизно між 1605–1610 роками. Це засвідчують результати досліджень останків Сірка, згідно з якими кошовому отаманові на момент його смерті було 70-75 років. У часи СССР компартійні ідеологи ретельно приховували той факт, що Іван Сірко разом з полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком та іншими жорстко і безкомпромісно виступив проти угоди з Московщиною. Він категорично відмовився підписувати Переяславську угоду і присягати московському царю Алєксєю. У 1660–1680 pp. дванадцять разів його обирали кошовим отаманом. Після Андрусівського договору 1667 року зайняв виразно антимосковську позицію. У 1672 році претендував на гетьманську булаву, що посварило остаточно із московським урядом, який заслав його до Тобольську. По поверненні з московської неволі (1673 рік) до кінця життя лишився противником Москви, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя.

У селі Пироги

Вулиці Суворова і Гагаріна перейменували на честь Лесі Українки і Василя Симоненка.

У селі Семимогили

Вулиця Мічуріна стала «Захисників України», а Тімірязєва — Левка Симиренка (автор колекційного саду і помологічного розсадника), одного з найбагатших в Європі помологічних колекцій; окрім інших овочевих й ягідних рослин, розсадник включав: 900 сортів яблунь, 889 — груш, 84 — слив, 350 — вишень і черешень, 15 — бросквини, 36 — абрикоси, 165 — аґрусу, 54 — горіха.

Вивчав зібрані ним сорти, поліпшував селекційним способом якість місця, акліматизував чужі й вивів нові (наприклад, популярний сорт яблуні Ренет Симиренка, названий ним на честь батька).

Полтавський офіс УІНП