«Дніпро постійно обстрілювали. Руйнували будинки, вбивали ракетами людей. Я не міг залишатися осторонь і одразу пішов добровольцем до Національної гвардії», — згадує Руслан. Спочатку він був рекрутом, потім солдатом, а згодом отримав сержантське звання в 17-й Полтавській бригаді НГУ.

Його шлях у військовому підрозділі не був легким. Сержант — ключова фігура в підрозділі, відповідальна за дисципліну, боєздатність і моральний стан гвардійців. Граніт став головним сержантом батальйону — «містком» між командиром та особовим складом. Його обов’язки охоплюють координацію сержантів рот, забезпечення зв’язку між командирами і гвардійцями, організацію навчань та контроль за виконанням бойових завдань. «Головний сержант має бути в курсі всього. Чи є в батальйону боєкомплект? Чи забезпечені гвардійці харчами, амуніцією, медикаментами? Як вони почуваються морально? Це все і багато іншого — входять в мою відповідальність», — пояснює Руслан.

Крім матеріального забезпечення, сержант опікується моральним станом підлеглих. Він можє вчасно виявити емоційне виснаження, надати допомогу або залучити психологів та командирів. «Я знаю кожного зі своїх хлопців. Бачу по очах, коли в когось є проблема. Це важливо, бо саме люди — головний ресурс армії», — говорить Граніт.

Сержант — не лише молодший командир, а й наставник, який навчає молодих гвардійців. Руслан сам пройшов сержантські курси у Великій Британії. Там, окрім роботи із сучасною зброєю, навчався лідерству. «На війні важливо не тільки вміти влучно стріляти, а й довіряти тим, хто поруч», — зазначає він. На передовій немає місця хаосу. Кожен має знати свою роль і діяти злагоджено. Граніт контролює цей процес, дає інструктажі перед завданнями, нагадує гвардійцям тактичні деталі. Він слідкує, щоб у підрозділі панувала дисципліна, але водночас підтримує бойове братерство. «Наші хлопці завжди жартують, навіть після найважчих завдань. Це допомагає тримати моральний стан на високому рівні».

Але Руслану не доводиться надовго залишатися в тилу. «Звикнути до мирного життя вже складно. А коли повертаєшся на передову, вже ніби стаєш її частиною», — каже він. Він згадує, як зустрічав Новий рік на позиціях. «Разом із військовим капеланом вітали хлопців. Попри втому і бруд, вони жартували. Ми, українці, завжди залишаємося людьми, і це наша найбільша сила».

У тилу на нього чекають батьки, дружина і донька — артистка балету. «Я думав, що зараз до театру ніхто не ходить. А зали повні! І це правильно. Саме заради того, щоб люди мали можливість жити нормальним життям, ми тримаємо оборону і робимо все щоб вибити ворога», — говорить він. Але відпочивати довго не доводиться. Як тільки командування дасть наказ, Граніт знову повернеться на передову. «Якщо не ми — то хто?» — це не просто слова. Це те, що він зі своїми побратимами доводять щодня.

17-та Полтавська бригада НГУ