На жаль, у Полтаві такого змагання наразі немає. Далі — про деградацію політичної боротьби та пошук відповіді, хто від цього виграє і буде вигравати, якщо нічого не зміниться.

Деградація політики

Після перезавантаження влади у Полтаві Олександр Мамай повернувся у крісло міського голови. Далі процес структурувався у формі утворення влади та опозиції на рівні фракцій у міськраді. Управління та департаменти виконкому були відповідно розподілені між бенефіціарами нової влади.

Суспільна думка громади Полтави, яка найбільш яскраво проявляється на сторінках мережі Facebook, спочатку «відбомбила» на темі обрання секретарем міськради Андрія Карпова з «ЄС», якого перед виборами вважали опозиційним до Олександра Мамая. Паралельно у фейсбуці досить кволо генерувався (тут використаємо мережеве слово) «срач» з приводу забудови біля Прирічкового парку.

І ось відбулася, без перебільшення, головна подія політичного життя Полтави (!) — 9 квітня ще невідомі особи зняли прапори з Монумента Слави. Після повернення прапорів «в зуби орлу», як висловився міський голова, вже 24 квітня їх знову зняли. Цього разу Олександр Мамай публічно заявив, що знімають прапори саме за його вказівкою. За всю історію «прапоріади», яка тягнеться з 2014 року, міський голова вперше визнав це. Навіть більше — він попросив громаду підтримати його ініціативу.

Противники Олександра Мамая чомусь вирішили, що саме ця тема здатна якимось чином розштовхати вічно сонний полтавський електорат і почали її нагнітати. Прапори на «орлі» набули якогось вже космічного символізму та стали засобом для боротьби з Олександром Мамаєм.

Від чого останній, як не дивно, тільки виграв. Адже вже давно відомо, що будь-які атаки на Олександра Мамая згуртовують його «ядерний» електорат. Хоча і він сам не став нічого вигадувати — і таким простим, навіть примітивним способом (як зняття прапорів) задав у місті рівень політичної дискусії. При цьому опозиція не стала виходити за ці задані ним рамки і активно долучилася до боротьби, яка вигідна тільки міському голові. Чому так відбувається?

У Полтаві тільки один лідер — Олександр Мамай

Як і зазначалося вище, ні круглих столів, ні конференцій на тему подальшого розвитку Полтави у нас не відбувається. І це докір — не тільки в бік влади, а й в бік опозиції. Якщо для неї ще в період виборів було актуальне гасло «Не Мамай», то саме опозиція мала б висунути лідера або пул лідерів, які б генерували ідеї та стратегії розвитку, які б поставили своєрідну інтелектуальну планку трохи вище рівня «прапоріади». Однак сьогодні ми спостерігаємо за тим, як маргіналізувався Сергій Іващенко (тут нічого особистого) — головний опонент Олександра Мамая на виборах. Не маючи у Полтаві власного рейтингу, Сергій Іващенко використав наявний на літо-осінь рейтинг президентської партії «Слуга народу». А далі… все.

При цьому Полтава не отримала і якихось інших лідерів. До речі, хто, коли і де востаннє бачив нардепів-мажоритарників Дмитра Нальотова та Андрія Бобляха?

На цьому тлі у місті залишився єдиний лідер — Олександр Мамай. Наразі не будемо ставити проти цього висновку знаки «+» або «-». Ми просто констатуємо суворе буття, реальність. В принципі, у цій ситуації Олександру Мамаю і не потрібно шукати якісь більш вишукані методи політичної боротьби. Зняття прапорів і підтримка загальноукраїнського рівня дискусії навколо подій у минулому (наприклад, на темі 9 Травня) — цього цілком достатньо.

Організувати своєрідний «мозковий шторм» на тему майбутнього і вже представити перші результати стратегії — це не під силу навіть центральній владі. То чому місцеві політики повинні щось вигадувати більш інтелектуальне? Тому у Києві політики періодично будують гіперлупи та космодроми, а у Полтаві — знімають-вішають прапори. Принаймні поки все логічно.

Паралельно — у суспільній свідомості тема корупції влади взагалі мало кого «чіпляє». Наприклад, статті тієї ж «Полтавщини» про договірні тендери, над якими незримо парить привид «відкатів», це тільки для короткого спалаху у коментарях. Довжиною у народній пам’яті — на один день. Корупція вже сприймається як природне явище — як вітер, дощ або мороз. Припустимо, що останнім психологічним нокаутом для громади стало знищення у вогні архітектурної та історичної пам’ятки — будівлі Дворянського зібрання (кінотеатру ім. Котляревського). Особисто до Олександра Мамая (через вже його депутатів Олександра Калуцького та Сергія Гонтового) ця історія не прив’язалася. Жодних політичних втрат для нього. Навіть відбудовувати пам’ятку, ймовірно, буде вже не міська, а обласна влада. Тому навіть ця резонансна історія не зворушила полтавський «піпл», який до того ж ще й приголомшений карантинними обмеженнями.

А хто буде наступним мером?

Насамкінець — зовсім про сумне. «Повангуємо» на тему «А хто буде наступним мером?». І можна одразу і відповісти на це запитання: «Якщо Олександру Мамаю не набридне ця роль, то він знову має усі шанси вже вчетверте стати міським головою». Адже його потенційні противники розпорошені, не є лідерами і починають працювати з електоратом тільки перед самими виборами. Іншими словами, ці потенційні «неМамаї» не працюють над собою і не працюють над своїм електоратом, не виховують і не формують його.

У якості вже тролінгу (але корисного) запропонуємо ще одну форму політичної боротьби у Полтаві — умовні патріоти і противники Олександра Мамая можуть фарбувати у патріотичні кольори мостові переходи, а міський голова у відповідь буде зафарбовувати. А чому б і ні? Тут — смайл.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»