А ви знаєте, що й зі знаковими речами таке також інколи трапляється? Ось він, перед нами, невеличкий скромний музичний інструмент, давно виготовлений, можливо, ще за часів СРСР – гітара. Її історія ж дивовижна, як і все під зорями. Десь колись хтось, хто перебирав її струни, вирішив віддати її в дарунок. Кому? Товаришу? Колезі? Вчителю? Високому Гостю на згадку? Про це ми можемо сьогодні тільки гадати, бо ж занадто скупі рядки на її деці: «NE DISCERE CESSA Українська медична стоматологічна академія – Шановному Володимиру Петровичу ….»

Тому вже скоро чверть століття. Між тим гітара не загубилась у лабіринтах Часу, зустрічей і розлук. У стіни рідної Альма Матер її приніс нещодавно військовий, чиє ім`я з питань безпеки ми не називаємо.

Приніс і розповів що натрапив на неї на фронтових дорогах, а увагу привернув саме напис на деці…Так вона опинилась у рідних стінах сьогодні вже Полтавського державного медичного університету. І вже сучасний студент-медик знову трепетно доторкнувся до цих струн. І принишкли слухачі, вражені її поверненням до рідних університетських берегів, від яких почалося її довге плавання по життю…Все так, як і писав Поет, бо ж саме вони – великі провідці:

Минаю кордони  
Всесильного часу й причали.
Я тим тільки й жив,
Як несло мене між берегів
(А хто його спинить
Весло уселюдського руху?)
Що ви мене в тихій печалі своїй берегли –
Святі, і великі,
Й такі незглибині по духу!
(Михайло Шевченко).

Прес-служба Полтавського державного медичного університету

www.pdmu.edu.ua